Психологічна структура особистості

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Мая 2012 в 02:48, реферат

Краткое описание

Особистість – складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К.К.Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури.

Содержимое работы - 1 файл

Психологічна структура особистості.doc

— 82.50 Кб (Скачать файл)


Психологічна структура особистості

Особистість – складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці бага­тьох психологів. Згідно з дослідженнями К.К.Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури.

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природними, а відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов’язаних компонентів: ін­тереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матері­альні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання – свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

 

Таблиця 12

Головні однопорядкові підструктури особистості

Підструктури особистості

 

Компоненти підструктур

 

Співвідношення соціального й біологічного

Рівень аналізу

Види

формування

Спрямованість особистості

 

Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання

Біологічного майже немає

 

Соціально-психологічний

Виховання

Досвід

 

Звички, уміння, навички, знання

Значно більше соціального

Психолого-педагогічний

Навчання

Особливості психічних процесів

 

Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам’ять

Частіше більше соціального

 

Індивідуально-психологічний

Вправи

Біопсихологічні властивості

 

Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості

Соціального майже немає

 

Психофізіо-логічний

Нейропсихо-логічний

Тренування

 

 

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об’єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що “типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!” [*]. Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід’ємними властивостями.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам’ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв’язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якос­ті індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносяться і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

Розглянуті чотири підструктури охоплюють  майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об’єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових структур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особ­ливості процесів мислення.

Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти зі всіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть роз­глянуті окремо.

 

Саморегуляція особистості

За висловленням академіка І. П. Павлова, людина – це система, яка  сама  себе  регулює,  виправляє  і  навіть удосконалює. Психічна  саморегуляція здійснюється у поєднанні її енерге­тичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично  переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьо­му полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у про­цесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

      контроль за діяльністю за допомогою порівняння накресленої про­грами та виконаних дій;

      узгодження спонукань, переключення психічної активності, коор­динацію дій;

      санкціонування – виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

      посилення або послаблення активності (прискорення або уповіль­нення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тім більше пере­пон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чи­ном, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції осо­бистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості – система "Я", яка формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особис­тості, ''Я" виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти:

      когнітивний – уявлення про "Я" реальне та "Я" ідеальне;

      емоційний – самоповага (самоприниження) тощо;

      оцінно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуля­ція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що від­повідають високим моральним нормам.

 

 

 

 

 

Спрямованість особистості

Загальна характеристика спрямованості

Спрямованість – це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.

Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в cпрямованості виражаються цілі, в ім'я яких діє особистість, її мотиви, суб'єктивні ставлення до різних сторін дійсності.

У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості:

1.     особиста (престижна, егоїстична);

2.     групова (суспільна чи альтруїстична);

3.     ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності).

Особиста спрямованість виникає внаслідок переваги мотивів власного благополуччя, самоствердження. Групова спрямованість має місце тоді, коли вчинки людини спонукають інтереси організації та інших людей. Ділова спрямованість породжується самою дійсністю, через захоплення нею. Це може бути спрямованість на науку, спорт, професію, мистецтво.

Спрямованість може виявлятися в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна говорити про морально-політичну спрямованість (ліберальну або консервативну), професійну спрямованість (“технічну” або “гуманітарну”), побутову спрямованість (на дім та сім’ю або на друзів).

 

Потреби

В основі спрямованості особистості лежать потреби. Поведінка людини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені. Що ж таке потреби?

Жоден живий організм не може існувати поза навколишнім середовищем. Для тваринного світу таким є природне середовище, взаємодія з яким забезпечує існування тварини. У людини два середовища: природне і суспільне, з якими людина постійно взаємодіє. Поза цими середовищами людина існувати не може.

У процесі цієї взаємодії у людини постійно виникають нужди, задоволення яких необхідно для розвитку організму й особистості. Ці нужди і називаються потребами. Потреба – це нужда в будь-чому, яку людина переживає і усвідомлює.  Наприклад, це може бути відчуття дискомфорту, втрата рівноваги організму, а точніше особистості. Відома велика кількість класифікацій потреб.

Потреби можуть бути природні (біологічні) і соціальні, їхня роль і походження не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично.

До природних потреб відносять: голод, спрагу, сон, розмноження, потребу в орієнтуванні.

Розрізняючи біологічні і соціальні потреби, варто мати на увазі, що потреби людини є соціалізованими, оскільки усі вони переломлюються через конкретний рівень культури, стосунки між людьми. Задоволення біологічних потреб виступає основною умовою збереження організму й виду.

Потреби різних людей у різний час не є однаковими. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який, у свою чергу, залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Із соціальними потребами людина не народжується. Їх становлення відбувається в процесі розвитку людини як особистості під впливом двох факторів: середовища і виховання. Оскільки люди отримують неоднакове виховання, суспільні потреби можуть по-різному впливати на задоволення природних.

Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Матеріальні блага, потреби, у тому числі і фізіологічно необхідні, безумовно, є важливими передумовами людської життєдіяльності, однак їхня наявність не повинна ставати самоціллю. Зосередження всього життя на придбанні матеріальних благ нерідко деморалізує людину, руйнує її внутрішній світ.

Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко не однаково.

Розвиток потреб пов'язаний також із світоглядом.

Під світоглядом особистості розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка базується на філософських, економічних, політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлені потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності із своїми ціннісними орієнтаціями.

Світогляд особистості проявляється в ідеалах, цілях, домаганнях, установках, соціальних нормах поведінки. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

 

Мотиви

На основі потреб формуються мотиви – усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їх зв’язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її “стрижнем” виступають  відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості).

Информация о работе Психологічна структура особистості