Особливості розвитку моральних почуттів у молодших школярів

Особливості розвитку моральних почуттів у молодших школярів

Людина повинна бути володарем

 своєї волі і  рабом своєї совісті

М. Фон Ебнер-Ешенбах

Перебудова народної освіти, оновлення педагогічного  мислення чітко зорієнтовані на гуманізацію  всієї системи морального виховання, в центрі якої – особистість школяра.

За умов національного  відродження і розбудови України  провідною тенденцією в розвитку школи є перетворення її на виховальну. У цьому процесі центральним  стає формування загальнолюдських цінностей (доброти, милосердя, чемності, тактовності тощо), стимулювання внутрішніх сил особистості до саморозвитку і самовиховання.

Одним із важливих завдань, що стоять перед сучасними загальноосвітніми  навчальними закладами, є моральне виховання, відродження духовності молодого покоління. Слово ’’мораль‘‘ – французького походження, що означає: система норм, правил і вимог до поведінки людини, які визначають її обов’язки стосовно суспільства та інших людей. Мораль особистості слід трактувати як звичку людини дотримуватися норм, правил і вимог суспільства. Отже, моральне виховання пов’язане не тільки зі знанням норм, правил і вимог суспільства, а й з  їх дотриманням.

Моральне виховання  має здійснюватися через щоденний вплив середовища, гуманізацію міжособистісних  стосунків, залучення до системи національно-культурних цінностей, відпрацювання простих людських якостей особистості.

Моральне виховання  розглядається як систематичне і  цілеспрямоване формування моральної  свідомості, розвиток почуттів, вироблення навичок та звичок моральної поведінки.

Моральна свідомість школяра – суб’єктивно-ідеальна форма суспільної свідомості, яка  у вигляді уявлень і понять відображає реальні відносини і  регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні почуття виражають  запити, оцінки, ставлення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички –  це корисні для суспільства сталі  форми поведінки, які стають потребою людини у будь-яких ситуаціях і умовах. [1,с.194-195]

Для морального виховання  конче важлива загальна атмосфера  у школі. У моральному вихованні молодших школярів такий підхід дуже важливий, оскільки для дітей такої вікової групи характерна синсетивність до морально-етичних впливів, сприйняття норм культурної поведінки, до спілкування, мовного етикету, культури взаємин.

Моральний розвиток дитини передбачає  формування моральних  потреб, зокрема у праці, спілкуванні, в засвоєнні культурних цінностей  тощо. Ці потреби розвиваються в  реальному досвіді діяльності і  взаємин між учнями.

Для ефективного морального виховання учнів необхідно:

• створити умови для вибору того чи іншого способу дії дитини;
• розуміти характер суперечностей у розвитку моральних потреб школяра, сприяти якомога ефективнішому їх розв’язанню;
• впливати на осіб, які становлять середовище найближчого оточення дитини (батьків, товаришів, друзів).

Моральні (етичні) почуття. Моральні почуття в людини виникають  у зв'язку з усвідомленням відповідності  або невідповідності своєї поведінки  вимогам моралі. У них проявляються соціальний, моральний і духовний характер; складність і багатогранність (патріотизм може виявлятися в любові до батьківщини, ненависті до її ворогів, тузі за рідним краєм, любові до рідної природи, вулиці, будинку); дійовий характер (ніхто не змушує людину здійснювати подвиг, любити батьківщину).

Вищим рівнем моральної саморегуляції особистості є совість - усвідомлення людиною відповідальності за свої дії чи бездіяльність. Вона впливає на поведінку через моральне задоволення від виконаного обов'язку і почуття провини за його невиконання. Завищена моральна самооцінка проявляється в самозаспокоєнні, самозадоволенні. Вона нейтралізує почуття провини і включає механізм захисту від нього (уникнення відповідальності, самопрощення).

Моральні почуття формуються в  процесі виховання та реального  життя. В їх основі - знання норм поведінки, вимог моралі. Людина, яка поводиться відповідно до узвичаєних норм, почуває себе впевнено, в іншому разі може відчувати незручність, сором, гнів на себе.

Емоційно-ціннісне взаємне ставлення  людей - тривимірне і виражається  в симпатії - антипатії, повазі - неповазі, близькості - віддаленості. Поєднання симпатії з повагою, позбавлене емоційної близькості, характеризує відносно поверхові контакти. Поєднання симпатії і близькості за відсутності поваги проявляють батьки, які тепло і турботливо ставляться до своїх дітей, однак вважають їх недостатньо вольовими, самостійними.

Аналогічно диференціюються негативні стосунки людей. Неповага, антипатія, емоційне віддалення, презирство, ненависть характеризують ставлення до ворога. Антипатія може поєднуватися з близькістю в стосунках між кровними родичами, обтяжених взаємними образами і приниженнями, прагненнями помсти. Емоційне ставлення до людини впливає на оцінку її особи­стості, професійних якостей.

Моральні почуття можуть бути позитивними і негативними.

Позитивні моральні почуття. До них належать симпатія, прихильність, дружба, любов, кохання, закоханість.

Симпатія - стійке позитивне ставлення, що виявляється в привітності, доброзичливості, замилуванні, спонукає до спілкування, уваги, допомоги.

Почуття близькості, яке ґрунтується  на симпатії до іншої людини, називають прихильністю. Виявляється вона вже в дитини до людей, які задовольняють її потребу. Тісні стосунки між дитиною і матір'ю полегшують її контакти з іншими об'єктами.

Дружба - стійкі вибіркові стосунки, побудовані на взаємній прихильності, однакових очікуваннях і рішеннях, потребі в спілкуванні. Почуття дружби до особи іншої статі є складовою кохання, але необов'язково з ним пов'язане. На відміну від симпатії і кохання, які можуть бути односторонніми, дружба передбачає особистісну взаємодію (атракцію), взаємний прояв дружніх почуттів. Завдяки цьому вона забезпечує задоволення емоційних потреб, взаємне пізнання, соціальну взаємодію та діалог особистостей, набуває характеру особистих (інтимно-довірливих) стосунків.

Почуття любові є не емоцією, а ставленням, спроможним викликати емоції певного забарвлення. Це ілюструє любов батьків до дітей, важлива характеристика якої (особливо материнської) - емоційна близькість як готовність дати дитині своє тіло, ніжність, розуміння, підтримку, підбадьорення. Материнська любов безумовна: мати любить дитину за те, що вона є, тому її любов непідконтрольна дитині, її в матері не можна заслужити. Батько любить за те, що дитина виправдовує його очікування, така любов керована - її можна заслужити, але можна і втратити. Дбайливість батьків визначається чутливістю до потреб дитини і готовністю їх задовольнити.

Закоханість - тільки початок і можливість знайти кохання. Зумовлюється зовнішньою привабливістю людини, навіть окремих рис зовнішності (можна захопитися очима, усмішкою, ходою). У період закоханості людина створює в уяві барвистий і прекрасний образ, що може не відповідати дійсності, а її об'єкт часто здається недосяжним. Із часом закоханість перетворюється на кохання або виявляється псевдокоханням.

Негативні моральні почуття. Серед них розрізняють ворожість, озлобленість, цинізм, заздрість тощо.

Ворожість - неприязне ставлення до того, з ким людина перебуває в конфлікті. Вона ще не є агресією, а агресивні вербальні і фізичні дії до її складу не входять. Сильно вираженим почуттям ворожості є ненависть - конкретно спрямоване стійке негативне почуття людини. Ненавидіти можна окремих людей і людство загалом.

Результатом придушення образ і  злості, формою хронічної ворожості  до всього, жорстокості є озлобленість. Формується поступово і часто має свої витоки в дитинстві. Озлобленими діти стають внаслідок жорстокого поводження з ними батьків і дорослих. Вони ставляться до людей байдуже, черство, безсердечно, часом жорстоко, бо так ставились колись до них.

Неприязне, вороже ставлення  до успіхів, популярності, моральної переваги чи домінувальної позиції іншої особи називають заздрістю. У ній фокусуються прагнення людини, щоб усе (успіхи, заслуги, становище інших людей) належало тільки їй. Заздрість може переживатися як досада, злість на того, хто, як здається її суб'єктові, досяг незаслуженого успіху, несправедливо одержав блага, і як образа на долю у зв'язку з власними невдачами. Проявляється на рівні свідомості (усвідомлення гіршого власного становища), емоційного переживання (розпач, роздратування або злість через таке становище), реальної поведінки (руйнування, усунення предмета заздрості). Заздрість виникає через соціальну несправедливість і тільки з приводу того, чим цікавиться, що цінує людина, у чому відчуває потребу. Заздрість супроводжують егоїзм, марнославство, надмірне честолюбство.