Нервова система

     План

     1   Зміст

     2    Нервова тканина, нейрон, класифікація нейронів

     3    Нейронна теорія будови нервової системи

     4    Рефлекторна теорія діяльності нервової системи

     5    Рефлекторне кільце

     6    Типи рецепторів

     7    Нервові центри й властивості нервових центрів

     8    Умовний рефлекс

     9    Гальмування умовних рефлексів

     10   Список літератури    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Нейронна  теорія будови нервової системи

     Нервова тканина, нейрон, класифікація нейронів

     Класифікація  нервової системи.

     Існує дві основні класифікації нервової системи:

     I. За топографією:

     1. Центральна нервова система - Systema nervosum centrale - це спинний мозок  і головний мозок.

     2. Периферична нервова система  - Systema nervosum periphericum -це спинномозкові  нерви (31 пара) і черепні нерви  (12 пар).

     II. За функцією:

     1. Соматична нервова система - Systema nervosum somaticum - виконує рухові (моторні)  та чутливі (сенсорні) функції,  зв’язує організм із зовнішнім  середовищем.

     2. Вегетативна нервова система  - Systema nervosum autonomicum -виконує обмінні  функції, відповідає за внутрішнє середовище організму (гомеостаз).

     Вегетативна нервова система поділяється  на дві частини: симпатичну і парасимпатичну. 

     Нейронна  теорія будови нервової системи

     Структурною одиницею нервової системи є нервова  клітина - нейрон-нейроцит.

     Нейрон - клітина, яка складається з тіла і відростків. Тіло - сіра речовина, відростки - біла речовина. Відростки  мають нервові закінчення.

     Види  нервових закінчень:

     1) рецептор - нервове закінчення, яке  сприймає подразнення;

     2) ефектор - нервове закінчення, яке перетворює імпульс в дію (скорочує м’яз);

     3) синапс - контакт, нервове закінчення, через яке передається інформація.

     Види  відростків нервових клітин:

     1) дендрид - відросток, по якому  інформація передається до тіла  клітини;2) аксон - відросток, по якому інформація іде від тіла клітини. 

     Типи  нейронів:

     1) протонейрон - чутливий нейрон, сенсорний,  рецепторний, вузловий (гангліонарний), аферентний, псевдоуніполярний. Протонейрон  завжди знаходиться у периферичній  нервовій системі. Протонейрон  - перший нейрон, який одержує інформацію;

     2) мотонейрон - руховий нейрон, моторний, ефекторний, еферентний.

     Мотонейрон  переважно знаходиться у центральній  нервовій системі.

     3) Дейтеронейрон (інтернейрон) - вставний  нейрон, проміжний, асоціативний; знаходиться  у центральній нервовій системі.

     Рефлекторна теорія діяльності нервової системи

     З викладеного вище випливає, що кожний нейрон виконує тільки одну, специфічну для нього функцію (чутливий - сприймає інформацію, вставний - передає цю інформацію, руховий - виконує відповідь на подразнення). Для того, щоб нервова система працювала, необхідна сукупність принаймні двох типів нейронів (протонейрона, який сприймає інформацію і мотонейрона, який відповідає на цю інформацію). Така сукупність нейронів, які сприймають інформацію і здійснюють відповідь на подразнення називається рефлекторною дугою. Отже, функціональною одиницею нервової системи є рефлекторна дуга. Рефлекторна дуга - це шлях рефлексу (рухової відповіді на подразненя, яка здійснюється при участі центральної нервової системи).

     Діяльність  нервової системи здійснюється за допомогою  рефлекторних актів. Завдяки рефлексам  виникає або зникає, підсилюється або слабшають функції тих  або інших органів. Шлях, по якому  здійснюється рефлекс, називається  рефлекторною дугою. 
 

     Рефлекторна дуга складається з ряду ділянок:

     1. Рецептор

     2. Аферентна ланка

     3. Чутливі спинномозковий ганглії

     4. Перемикаючі структури мозку

     5. Виконавчий орган

     Спинальна рефлекторна дуга здійснюється при  участі певних відділів спинного мозку.

     При роздратуванні рецепторів (1), сигнал надходить до чутливих гангліїв (2), аксони цих гангліїв формують задні корінці спинного мозку, вони перемикаються на нейронах задніх рогів спинного мозку (4). Потім через ряд вставних нейронів (5) сигнал надходить до мотонейронам передніх рогів спинного мозку (6), з передніх рогів спинного мозку виходять передні корінці спинного мозку (7), які іннервують ефекторний орган (8).

     Рефлекторне кільце

     Для корекції виразності рефлекторного  фактора в організмі є інша структура - морфологічна організація, що називається рефлекторним кільцем.

     Суть  роботи рефлекторного кільця полягає  в тім, що сигнали, що надходять через  задні роги спинного мозку, перемикаються  не тільки на мотонейронах передніх рогів, але й по висхідних шляхах спинного мозку попадає в стовбурну структуру головного, підкіркові структури й у кору. Тут відбувається аналіз і синтез інформації, що надійшла, і далі вона надходить по спадних структурах і мотонейронам передніх рогів. Ці сигнали можуть підсилити роботу нейронів, або загальмувати. 

     Типи  рецепторів

     Для сприйняття сигналів із зовнішнього  середовища на тілі людини існують  певні структури – рецептори.

     Для подразника різної природи (світлового, звукового, теплового_ існують специфічні рецептори, які сприймають адекватні  подразники тільки однієї природи. Найчастіше для кожного подразника існують певні параметри сприйняття. Наприклад: людське вухо сприймає сигнали частотою від 20 до 20 тис. Гц.

     Крім  того, рецептори мають здатність  адаптуватися до впливу зовнішніх подразників. При дії сильних подразників, поріг чутливості підвищується. Наприклад: якщо людина вийшла з тепла відразу в холод - те людині спочатку холодно, але потім рецептори підвищують свій поріг і людині стає тепло.

     Також рецептори кодують силу діючого  подразника й транспортують його в певну частоту електричних імпульсів. Ці імпульси сприймають відповідні структури головного мозку, і вони формують адекватну реакцію організму на подразник.

     По  розташуванню рецепторів у людському  тілі їх ділять на:

     екстерорецептори  (розташовані на поверхні тіла)

     інтрорецептори (направляють сигнал від внутрішніх органів)

     пропріорецептори (сигналізують ЦНС про ступінь  напруги м'язів).

     Залежно від того, які відділи мозку  беруть участь у здійсненні того або  іншого рефлексу, існують наступні типи рефлексів:

     бульбарні (для їхнього здійснення необхідна  цілісність довгастого мозку),

     спинальні,

     кортикальні,

     за  біологічним значенням класифікують:

     харчові рефлекси,

     полові  рефлекси,

     локомоторні рефлекси, 

     Рефлекторні дуги бувають:

моносинаптичні. Мають один синапс при перемиканні від мотонейронов задніх рогів до мотонейронам передніх рогів.

     полісимпатичні. Мають багато синапсов і перемикання  здійснюється через ряд вставних нейронів. 

     Нервові центри й властивості  нервових центрів

     Сигнали від зовнішніх впливів, в остаточному підсумку, надходять у відповідний відділ головного мозку. Тут відбувається аналіз і синтез інформації, і сигнали передаються до виконавчих органів. Такі нервові структури одержали назву нервових центрів. При руйнуванні окремих центрів у людини випадають ті або інші функції.

     Однак таке вузьколокализоване (анатомічне) розуміння нервового центра не завжди відповідає дійсності. Насправді ж, у функціональному плані, нервові  центри завжди взаємодіють із іншими структурами мозку. Вони одержують відповідні сигнали, що підсилюють або гальмують функцію нервових центрів. При цьому прояв тої або іншої функції здійснюється адекватно зовнішнім впливам або функціональному стану організму. 

     Умовний рефлекс

     Умовний рефлекс - Умовний рефлекс - рефлекс, що утвориться при зближенні в часі будь-якого спочатку індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс. Термін умовний рефлекс запропонований И.П. Павловим. У результаті утворення умовного рефлексу подразник, що колись не викликав відповідної реакції, починає її викликати, стаючи сигнальним (умовним, тобто подразником, що виявляється при певних умовах). Розрізняють два види умовних рефлексів: класичні, одержувані за зазначеною методикою, і інструментальні (оперантні) умовні рефлекси, при виробленні яких безумовне підкріплення дається тільки після виникнення певної рухової реакції тварини (див. Оперантне обумовлювання). Механізм формування умовного рефлексу спочатку розумілося як уторування шляху між двома центрами - умовного й безумовного рефлексу. У цей час прийнято подання про механізм умовного рефлексу як складній функціональній системі зі зворотним зв'язком, тобто організованої за принципом кільця, а не дуги. Умовні рефлекси тварин утворять сигнальну систему, у якій сигнальними подразниками є агенти їхнього середовища перебування. У людини поряд з першою сигнальною системою, породжуваної впливами середовища, існує друга сигнальна система, де як умовні подразники виступає слово ("сигнал сигналів", по И.П. Павлову).

     УМОВНИЙ РЕФЛЕКС. Термін, що вперше був використаний російським фізіологом И.П. Павловим для опису придбаного рефлексу, тобто не є (у відмінності від безумовного рефлексу) уродженим, а тому властивого окремому індивідові, а не всім представникам даного виду (див. також РЕФЛЕКС). Коли на мову попадає лимонний сік, виділяється слина - це безумовний рефлекс. Однак слина може виділятися також побачивши лимона або при звучанні слова "лимон" - це умовний рефлекс. Розходження полягає в тім, що вид лимона або звучання цього слова не завжди викликають виділення слини до того ж можуть не робити впливу на тих або інших людей. Подібні стимули здобувають здатність викликати реакцію лише після того, як пред'являлися більш-менш одночасно зі стимуляцією смакових рецепторів лимонним соком. Вид лимона або звучання слова "лимон" у цьому випадку виявляються умовними (сигнальними) подразниками, що заміщають безумовний подразник - лимонний сік.

     Методика  Павлова. Для досвіду, здійсненого  Павловим, була потрібна звукоізольована  кімната, де можна було контролювати умови зовнішнього середовища, спеціально обладнане місце для тварини й пристрій для автоматичної подачі їжі. У міру потреби могли пред'являтися стимули різної природи (дзвінки, спалахи світла й т.п.). За допомогою нескладної хірургічної операції Павлов виводив у собаки слинна протока назовні, так що слину можна було збирати й вимірювати її кількість. У типовому експерименті помірковано голодного собаку кілька разів залишали у звукоізольованій кімнаті, щоб вона звикла до обстановки й не випробовувала емоційної напруги. У цей період ретельно замірялося виділення слини, що звичайно бувало незначним. Потім пред'являвся стимул - включався дзвінок, що могло викликати легке посилення слиновиділення (як наслідок відкритого Павловим орієнтовного рефлексу), але після декількох повторень собака звичайно втрачав до нього інтерес. Далі починався процес вироблення умовного рефлексу. Звучав дзвінок, через кілька секунд у миску собаки падала їжа. Поки собака їв, вимірювали кількість слини, що виділилася, а коли слиновиділення припинялося, знову дзенькав дзвінок і з'являвся їжа. Після декількох таких сполучень дзвінка і їжі проводився наступний експеримент, у якому дзвінок не супроводжувався появою їжі. Сигнал, раніше нейтральний, тепер викликав виражене слиновиділення - спрацьовував умовний рефлекс. У подібній ситуації їжа є безумовним стимулом, дзвінок - умовним стимулом, або умовним сигналом, а спільна поява їжі й дзвінка називається підкріпленням. Саме утворення умовних рефлексів позначають терміном "обумовлювання".