Міри впливу соціометричного статусу на ефективний стиль спілкування старшокласників

Положення індивіда в групі і його відношення до неї  залежить від багатьох факторів, куди входить як властивість індивіда, так і властивість групи. Радянські психологи принципово розмежують колективістичне самовизначення особи, яка свідомо ідентифікується з колективом, приймаючи його норми і цінності в якості своїх власних, іконформність – схильність індивіда уступати психологічному тискові групи, змінювати свою думку на думку більшості.

Важливу роль в  підвищенні усталеності спонтанних груп відіграють соціально-психологічні механізми наслідування.

Як би там  не було, формування особистості не обмежуються стінами шкільного  класу. Ефективність педагогічного впливу залежить не лише від спрямованості і усталеності шкільного колективу, але й від того, чи зуміє школа за допомогою суспільства вплинути на вільне спілкування своїх вихованців і спрямованість виникаючих при цьому спонтанних груп.[21]

    2.2. Аналіз переважних  стилів спілкування  старшокласниками

Окремі аспекти  спілкування розглядаються як діяльність. У вітчизняній психологічній  літературі є фундаментальні роботи по формуванню індивідуального стилю  діяльності. Індивідуальний стиль розглядається як властива даній людині система психологічних засобів і прийомів діяльності з урахуванням природних, індивідуальних і особистих характеристик. Ця система використовується людиною стихійно або свідомо з метою ефективного пристосування до існуючих умов і дозволяє компенсувати особливості особи, які заважають успіху діяльності.

Стиль спілкування  – це індивідуальна стабільна  форма комунікативної поведінки  людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії: в ділових і  особистих стосунках, в стилі керівництва і виховних бесідах з дітьми, в засобах прийняття і здійснення рішень, в обираємих засобах психологічного впливу на людей, в методах розв’язання і передбачення міжособових і ділових конфліктів. Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування говорить про досягнутий даною людиною рівень комунікативної майстерності. Він припускає подальше засвоєння нових умінь і навичок спілкування, засобам дії і впливу на людей, способам зняття напруженості і пристосування, адаптації, переборення складнощів. Особливу увагу на стиль спілкування людини накладає її професійна діяльність, яка потребує інтенсивного і різнопланового спілкування.

Стиль спілкування  має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідне емоційно-вольове  забарвлення, яка визначається темпераментом, психологічними і особовими особливостями людини, арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. Він має також змістовні характеристики, в яких відображаються: а) домінуюча мотивація особистості (потреба в досягненні, в емоційній підтримці, в самозатвердженні); б) спеціальні здібності до співчуття і розумінню інших людей (м’якість, доброзичливість, терпимість і жорсткість, раціоналізм, егоцентризм, приписування недоліків, упередженість); в) вираження рівня власної гідності (нав’язування своїх думок, нав’язливе і публічне самооправдання або природність і спонтанність; визнання своїх помилок і недоліків або амбіція і відстоювання “честі мундиру”); г) спрямованість особистості і у зв’язку з цим обираємий характер впливу на людей (маніпулятивний, місіонерський, демократичний тощо).

В стилі спілкування  багато що визначається природженими особливостями людини, такими як темперамент, неординарність, діяльність ендокринної, гуморальної, кровотворної систем. Розглянемо, який відтиск на стиль спілкування завдає темперамент.

Стиль спілкування  в спільній діяльності є вираженням в професійному переломленні, з урахуванням  професійних навичок і умінь  індивідуального стилю діяльності даної людини.

В спільній діяльності можливе декілька різних тактик, яких притримуються люди. Тактика, як правило, визначається спрямованістю інтересів людини на себе або на партнера.[27]

Розглянемо стилі  спілкування, які розроблені К. Томасом. Типові для людини засоби реагування на конфліктні ситуації. Стиль конкуренції – людина, яка віддає перевагу даному стилю, досить активна і не намагається йти  до розв’язання конфлікту власним шляхом. Вона, як правило, здатна до вольових рішень і терміновим діям. Намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси, домогтись результату, який здається їй найкращим, вона ігнорує інтереси і думки інших людей. При жорсткому користуванні  стилем конкуренції такі загальнолюдські якості, як гуманізм, рефлексія, емпатія, якщо починають заважати справі, відкидаються як незначні. Стиль ухилення  - відмова від термінового рішення виниклого конфлікту. Людина, яка ухиляється, не лише не відстоює своїх прав, але й відмовляється від взаємодії з іншими людьми з метою розв’язання проблеми. Захід ухилення корисний, коли перед вами стоїть задача знайти якийсь вихід з ситуації, яка склалась, але ви ще не знаєте, що заподіяти, у вас не хватає необхідної інформації і відповідної підготовки, та і приймати рішення терміново немає гострої необхідності. Переважання тенденцій ухилення в життєвій стратегії приводить до самовиправдовування власної бездіяльності , зниженню соціальної і професійної активності, посиленню психологічного захисту, який обгрунотовує власну пасивність. Стиль компромісу – кожний з партнерів дещо знижує свої вимоги, уступає в своїх інтересах, щоб задовольнити їх хоча б частково. В результаті зустрічного руху, кожна зі сторін досягає часткового задоволення свого бажання і часткового виконання бажання іншої сторони. Такий рух здійснюється пошагово, шляхом постійного зважування всіх обставин для розробки компромісного рішення, яке влаштовувало б обох. Компромісних рішень досягають, як правило шляхом переговорів висування власних і вислуховування зустрічних вимог окреслювання області сумісних інтересів, обговорення форм уступок, які прийнятні для партнерів тощо.

В основі стиля  співробітництва лежить повне прийняття  протилежної сторони як рівноправного, рівнозацікавленого в розв’язанні  проблеми партнера, надання йому допомоги і сприяння при досягненні бажаного результату. Таким чином, щоб одночасно досягнути аналогічного результату і для себе. Тут увага взаємодіючих сторін звернено не на зовнішній “малюнок” ситуації, а не на ті приховані потреби, турботи, інтереси, які є і у них самих, і у їх партнерів. Процедура розширення проблеми здійснюється шляхом пошуку загальновигідного результату і задоволення інтересів всіх учасників ситуації. Саме співробітництво є найбільш мудрим підходом до розв’язання задачі визначення і задоволення інтересів обох сторін.[50]

Виділяють також  інші стилі спілкування в сумісній діяльності, О. Добрович називає їх рівнями спілкування. Конвенціональний рівень спілкування можна вважати оптимальних для розв’язання особистих і міжособових проблем в людських контактах. Вміння “тримати” діалог на цьому рівні, а тим більше, “приводити” його до такого рівня можна уподібнитись складному мистецтву, для оволодіння яким іншій людині приходиться роками працювати над собою. Самий низький рівень спілкування ми будемо називати “примітивним”. Між примітивним і конвенційним рівнями є ще два: “маніпулятивний” і “стандартизований”.

Самим високим  рівнем спілкування здавна вважається “духовний” між духовним і конвенційним рівнями лежать ще два: “ігровий”  і “діловий”.

Примітивний рівень. Загальна характеристика того, хто  знижується до примітивного рівня в контакті, така: для нього співрозмовник не партнер, а предмет, потрібний або заважаючий. Якщо потрібний, потрібно їм оволодіти, якщо заважаючий, потрібно його відштовхнути. Примітивний партнер спілкування в відомому сенсі негативний, реагувати на нього настільки ж примітивно означає розписатись у власній негативності.

Маніпулятивний  рівень. Цей рівень спілкування займає проміжний стан між примітивним  і конвенційним. Характеристика суб’єкта, який обирає партнерство на цьому  рівні, така: для нього партнер – суперник у грі, яку обов’язково потрібно вигравати. Психологічна ж “вигідність”, з точки зору маніпулятора, полягає в тому, щоб надійно пристосуватись до партнера “зверху” і мати можливість безнаказано завдавати йому “укол”.

Стандартизований рівень. Як видно із самої назви його рівня, спілкування тут основується на деяких стандартах, а не на взаємному захваті партнерами актуальних ролей одне одним і поступовому розгортанні кожним із них свого рольового “віяла”. Іншою назвою такої форми спілкування може бути “контакт масок”.

Ігровий рівень. В спілкуванні на ігровому рівні  партнери “грають одне з одним”, “відображуються одне в одному”  подібно відмінним акторам. В  їх контакті обов’язково виникає  “другий план” – те, що відчувається, але не називається словами, або виразити це ловами може лише поет. Взагалі, можна сказати так: в ігровому спілкуванні присутній дух музики, музикальної драматургії.

Діловий рівень. На увазі мається не лише “ділові  якості” як рід людських занять. Реальні ділові контакти зовсім не обов’язково протікають на “діловому рівні”, вони нерідко виглядають як спілкування на маніпулятивному або стандартизованому рівні.

Духовний рівень. Це найвищий рівень людського спілкування. Партнер сприймається як носій духовного  початку, і цей початок будить в нас відчуття, яке дорівнює благоговінню. Духовність забезпечуються не відбором тем, а глибиною “діалогічного” проникнення “людей одне в одного”.[36]

Стиль спілкування  в професійній діяльності може біти розглянутий  як рухлива, ситуативно змінювана система використовуваних засобів спілкування. Стиль спілкування в діяльності, яка передбачає інтенсивний вплив і контакти людей, пов’язаний з продуктивністю цієї діяльності, психологічним кліматом в колективі, задоволеністю стосунками, індивідуальною психологічною витривалістю.

Т.Є. Аргентова  виділила три стилі спілкування: гнучкий, ригідний і перехідний (проміжний). Гнучкий стиль  спілкування відрізняється  швидкою орієнтацією в ситуації взаємодії, розуміння підтексту  спілкування, вмінням управляти своїм емоційним станом і ситуацією спілкування. Ригідний стан спілкування характеризується нехваткою аналізу своєї поведінки і поведінки партнера, поганим самовладанням, неадекватною самооцінкою. Людині з ригідним стилем спілкування складно знайти потрібний тон. Я з’ясувалось, для успіху спільної діяльності показана сполука неоднакових стилів; це підвищує як продуктивність діяльності, так і задоволеність міжособових стосунків в групі.[27]

М. Бремсон розрізнює  людей, стиль спілкування яких ускладнює стосунки з ними. Їх можна класифікувати наступним чином:

агресивісти –  це люди, які задирають інших, говорять колкості і дратуються, якщо їх не слухають;

жалібщики. Як правило, вони нічого не роблять для вирішення  проблеми, оскільки вважають себе не здатними ні на що, або не хочуть брати на себе відповідальність;

мовчуни. Ви не знаєте, про що вони в дійсності думають  або чого бажають;

надпокладність, які скажуть вам “да” з будь-якого  приводу і пообіцяють підтримку. Тим не менш слова в таких людей  розходяться з ділом: вони не виконують своїх обіцянок і не оправдовують покладених на них надій;

вічні песимісти, які завжди передбачають невдачі, оскільки вважають, що все рівно нічого не вийде. Такі люди завжди намагають сказати  “ні” або постійно відчувають збентеження, сказавши “да”;

“всезнайки”, які  вважають себе вище інших, тому що вони, як вони самі вважають, знають все на світі; при цьому вони можуть діяти  як “бульдозери”, які розштовхують всіх на своєму шляху. Вони можуть також  вести себе як “пузирі”, переповнені всезнанням і відчуттям власної важливості. Часто з’ясовується, що вони помиляються, оскільки, в основному вони тільки грають свою роль;

нерішучі, або  “ступори” – це люди, які не намагаються  прийняти те або інше рішення, тому що бояться помилитись. Вони тягнуть і тягнуть, поки це рішення не буде прийняте без їх або поки необхідність прийняття рішення відпаде взагалі;

“максималісти”, які бажають чогось прямо зараз, навіть якщо в цьому немає необхідності;

“приховані”, які  тримають все в собі, не говорячи про свої кривди, а потім зненацька кидаються на вас, коли ви вважаєте, що все йде нормально;

“невинні брехуни”, які замітають “сліди” брехнею  і серією обманів, так що ви перестаєте розуміти у що вірите, а у що ні;

“брехливі альтруїсти”, які ніби то роблять вам добро, але в глибині душі жаліють про це. Ви можете відчувати це в інших обставинах або це може зненацька з’явитись в вигляді саботажу, вимоги подарованого або вимоги компенсації.

Зустрічаються “гравці” різних типів, наприклад, такі люди, які говорять і діють в стилі “да, але…”, описані Еріком Берном в книзі “Ігри, в які грають люди”. Ззовні вони поступають так, а думають зовсім інакше. Ви не будете знати, що відбувається, поки не попадете в їх пастку.[45]

В Основу класифікації Братченко покладено три критерії: 1) співвідношення позицій співрозмовників; 2) рівень взаємопорозуміння; 3) розвиток особистості і творчості. На основі цих критеріїв від виділив шість стилів спілкування.

Діалогічний стиль  спілкування – між співрозмовником  виникає взаємне самовираження, розвиток. Спілкування побудоване на рівноправ’ї.

Авторитетний  – неповага співрозмовника, прагнення  до лідерства в спілкуванні. Повна  сконцентрованість на своєму “Я”.