Конфлікти в сім’ї та джерела їх виникнення

2. Конфлікти у взаємодії батьків і дітей

Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інших публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень; сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забеспечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками .

Чому ж виникають конфлікти між батькамиі дітьми? Крім загальних причин, породжуючих конфликтність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання;

• суперечливість, непослідовність, неадекватність;

• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням, особливо з батьками. У них виникає негативні ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);

• підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними (виникаєспільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

• батьки не цікавляться інтересиами дітей, а діти не відчувають бажання ділятися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів збатьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:

                   завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

                   враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

                   намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

                   пам'ятати, що для змін потрібен час;

                   протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

                   виявляти сталість стосовно дитини;

                   частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

                   схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

                   спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

                   зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

                   обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

                   дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

                   розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

                   використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

                   враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

3. Психологічне консультування конфліктних родин

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що затрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

- індивідуальні і групові консультації особистостей, що звернулися до фахівця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань вирішення конфліктів;

- виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;

- надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;

- навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій.

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин;

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життяподружжя. Значна частина сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене мотивування такого рішення. Це утскладнення повної діагностики подружніх відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислячть мотиви конфлікту.

4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктної поведінки пощдружжя значно ускладнює положення консультації і роботу психолога-консультанта .

конфлікт родина подружній психологічний

3.1 Етапи психологічного консультування

Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин. Діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні . Для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації — МАКС . Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного контакту.

Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженості клієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.

При нормалізації подружніх відносин важливо:

не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень, образ, брутальності);

не стати на сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити консультанта в якості «союзника» у конфлікті;

с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінки її з позиції опонента;

терпляче відноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню подружніх відносин;

шанобливо відноситися до норм і цінностей, що приймаються чи відстоюються подружям.

не прагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення самим;

дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимнихстосунків подружжя.

Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати стосунки подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мэй підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.

Висновок

Ключову роль у сімейних конфліктних відносинах грають подружні конфлікти. Вони виникають через незадоволення потреб подружжя. Найбільш конфліктними є кризові періоди в розвитку родини. У залежності від рівня конфліктності виділяються кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини. Сімейні конфлікти мають психотравматичні наслідки: стан повної сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга, стан провини. Фахівцями вироблені рекомендації з регулювання подружніх конфліктів.

Конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні внутрішньосімейні відносини, недоліки у сімейному вихованні, вікові кризи дітей, індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей. Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної культури батьків, організація родини на колективних початках, підкріплення словесних вимог організацією виховання, інтересом батьків до внутрішнього світу дітей.

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні спеціальних рекомендацій зі зміни несприятливих психологічних факторів, що утрудняють функціонування родини і створюють у ній конфліктні відносини.