Філогенез психіки. Основні стадії розвитку психіки в тваринному світі

  Стадія  перцептивної психіки властива ссавцям. Вона зумовлюється істотними анатомо-фізіологічними змінами в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку, і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), посиленням інтеграційної діяльності кори.

  Умовно-рефлекторна  діяльність кори великих півкуль на рівні перцептивної психічної діяльності є підгрунтям для утворення уявлень.

Тривалість  збереження образів пам’яті збільшується з еволюцією хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні  образна пам’ять діє: у щура — по 10–20 секунд, у собаки — до 10 хвилин, у мавпи — до 16– 48 годин.

 Тривалість  збереження образів пам’яті —  цінна особливість перцептивного  рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою передумовою виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

 На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни у процесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення — не сума окремих відчуттів, викликаних одночасною дією впливів, властивостей різних предметів, а їх єдність, своєрідна інтеграція, яка є підгрунтям для перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, об’єктивно схожу на неї, що істотно ускладнює поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку.

  Успішність  диференціації та узагальнення  залежить не так від ступеня  схожості, як від біологічної ролі того, що впливає на тварину.

  Розвиток  узагальнення на стадії перцептивної  психіки пов’язаний з розвитком  інтегративних зон кори великих  півкуль головного мозку, які об’єднують рухи в цілісну операцію (рухові поля), відчуття — у цілісний образ (сенсорні поля).

  Стадія  інтелекту. Психіка більшості  ссавців залишається на стадії  перцептивної. Але у антропоїдів  — людиноподібних мавп — відображувальна  діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку.

Цей вищий  щабель називають стадією інтелекту, або “ручного мислення” (О. Леонтьєв ). Як показали дослідження, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, зачатки наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та перенавчаються, виявляють більшу рухливість процесів збудження та гальмування.

 І. Павлов  зазначав, що аналітико-синтетична  діяльність кори головного мозку  собаки — це конкретне, елементарне  мислення.

Однак розумова діяльність, інтелект тварин — це зовсім не те, що розум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв’язання  завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних  умовах не могла безпосередньо дістати  їжу (банан, помаранчу тощо). У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати  їжу. Ставилося завдання: чи “здогадається” мавпа використати палицю, щоб  оволодіти їжею. Спочатку шимпанзе пробує дістати їжу рукою, але  зазнає невдачі. Невдача на деякий час  відволікає мавпу від поживи. Вона, побачивши палицю, маніпулює нею. Якщо палиця та їжа потрапляють в  одне поле зору, мавпа спрямовує  палицю на їжу і оволодіває нею, підсуваючи її до себе. Такі дослідження проводилися в різних варіаціях.

  Мавпа  успішно розв’язувала поставлені перед нею в експерименті завдання. Найскладнішим з них було двофазне завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка була в межах безпосередньої досяжності. Це завдання мавпа так само розв’язувала.

 Мавпи  здатні об’єднувати в один  акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної операції (двофазні завдання).

 У життєдіяльності  тварин легко помітити їх взаємні  стосунки. Ці стосунки виявляються у своєрідних рухах, позах, акустичних сигналах.

 На різних етапах розвитку живих істот ці способи стосунків і взаємовпливів набирають різної складності. За їх допомогою тварини сигналізують про небезпеку, поживу, гнів, страх, передають ту чи іншу інформацію. Але ці різновиди стосунків, ця “мова” тварин мають інстинктивний характер, є виявленням емоційних станів. На відміну від людської мови “мова” тварин не є засобом трансляції індивідуального досвіду іншим тваринам.

 Інтелектуальна  поведінка антропоїдів пов’язана  з розвитком кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових долей та прифронтальних їх зон. Якщо у мавпи знищити частину цих зон, то розв’язування ними двофазних завдань стає неможливим.

  Стадія  інтелекту, що властива вищим  ссавцям і досягла найвищого  рівня розвитку у людиноподібних мавп, є передісторією виникнення та розвитку людської свідомості.

 Для всіх стадій психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксованими формами поведінки, що передаються спадково, є інстинктивні форми поведінки.

 Інстинкти  (від лат. instinctus — спонука) — це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є система безумовних рефлексів.

Інстинктивна  діяльність часто охоплює і механізми  тропізмів. Наукове пояснення походження інстинктів дав Ч. Дарвін (1809 –1882), довівши, що будова поведінки тварин становить  собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були викликані зовнішніми умовами й закріпилися в організмі в результаті доцільності їх для життєдіяльності організмів. Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбереження та інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні  форми поведінки — це великої  сили спонука для організму. Залежно від умов життя і стану організму виникають, чергуючись, ті чи інші акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов’язані з живленням, тощо. В індивідуальному пристосуванні тварин до умов життя інстинкти здаються осмисленими діями, проте якщо порушити якийсь ланцюг в інстинктивній дії, тварини все одно продовжують здійснювати наступні акти в ланцюгу інстинктивної дії, хоча успіху ця дія не забезпечує. Так, квочка продовжуватиме сидіти на покладах, навіть якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжуватиме це робити й тоді, коли випустити із щільників мед. Отже, інстинктивні дії — це неусвідомлювані, механічні дії.

Інстинктивні  дії в індивідуальному житті  тварин можуть змінюватися. Наприклад, можна домогтися “мирного” співіснування  лисиці та курки, кішки та миші. Проте  така індивідуальна зміна інстинкту  спадково не передається.

Мінливість  у фіксованих формах поведінки виявляється  в набутті нових навичок і  способів дій, що виникають у результаті багаторазового природного доцільного виконання рухів і дій або у процесі дресирування. 
 

  Список посилань:

 http://ebk.net.ua/Book/psychology/

http://polka-knig.com.ua/