Дніпропетровскький  державний університет  внутрішніх справ 
 
 

Реферат

на тему:

«Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки»

 

                                                                     Виконав: 

                                                                                 Студент 3 курсу

                                                                                 Групи: ЮД-946

                                                                                         Коломоець Евгеній

Дніпропетровськ 2011 
ПЛАН

     1. Поняття і система віктимологічної  профілактики.

     2. Форми та методи віктимологічної  профілактики.

     3. Особа потерпілого та її правовий  захист.

     4. Класифікація жертв злочинів.

     5. Механізм суїцидальної поведінки.

 

      1. Поняття і система віктимологічної профілактики.

     Стратегія боротьби із злочинністю у світі  загалом і в нашій країні зокрема, переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загально-соціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу.

     Віктимологічну  профілактику визначають як систему  взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення  і усунення або нейтралізацію  чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

       Ідея захисту жертв злочинів  від протиправних діянь злочинців  та свавілля державних чиновників  послідовно втілюється з кінця  40-х років ХХ століття. Б.Мендельсон, Г.Гентіг, Г. Елленбергер у той  час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям – віктимологію як систему знань про жертву злочину.

     Виникненню  віктимології сприяло обмеження  традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців. Це спонукало правоохоронні органи використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих. Наприклад, у ФРН – громадська організація „Біле кільце”, у США – Національна асоціація з надання допомоги жертвам. На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів.

     В Україні у 1997 р. був створений  правозахисний центр „Ла Страда – Україна”, який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками.

     Проблема  захисту прав жертв злочинів дістала  відповідне схвалення і в Організації Об’єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. Затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

     1) впровадження у національне законодавство держав – членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

     2) кримінально-правова реституція  жертвам, їх сім’ям або утриманцям;

     3) компенсації жертвам з державних  і недержавних фондів;

     4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної  допомоги з урядових, добровільних  громадських та місцевих джерел.

     Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає право потерпілого або його представників  подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову, однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі.

     Важливим  кроком до реального захисту окремих  категорій осіб стало прийняття  в грудні 1993 р. Законів України  „Про забезпечення безпеки осіб, які  беруть участь у кримінальному судочинстві” та „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. У цих законах названо види відповідних профілактичних заходів і порядок їх здійснення. Окрім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань. 

     2. Форми та методи  віктимологічної  профілактики.

     Визначення  типових потенційних потерпілих залежить від урахування:

     1) ситуації, коли аналізуючи обстановку, „виходять” на конкретних віктимологічно вразливих у цій ситуації осіб;

     2) злочинця, коли шляхом вивчення  його зв’язків або типової  поведінки визначається коло  його потенційних жертв;

     3) потерпілого, коли конкретна особа  виявляє підвищені віктимні якості.

     Важливим  засобом загальної віктимологічноі  профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі правопорушення та злочини стають можливими у  зв’язку з правовою неосвіченістю  потерпілих. Знання законів, що регулюють  цивільні, трудові, сімейні, господарські, кримінально-правові та інші відносини, дають можливість багатьом уникнути долі постраждалих від чиїхось неправомірних дій.

     Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає  у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Слід виділити два напрями такої профілактики:

     а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю;

     б) корекція віктимності в окремих  громадян.

     Заходи  безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до „перетворення” на жертву.

     Заходи  ранньої профілактики – на особу, яка підпадає під ознаки потенційної  жертви внаслідок того, що вона володіє  високим ступенем віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена головним чином критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної жертви до моменту вчинення щодо неї злочину. 

     3. Особа потерпілого  та її правовий  захист.

     У чинному законодавстві України значне місце відведено захистові прав і свобод громадян, у тому числі жертв злочинів. Однак, мають місце недоліки станом на сьогоднішній день:

     - немає єдиної віктимологічної  статистичної звітності;

     - особи похилого віку мають менш надійний захист, ніж неповнолітні;

     - недостатньо захищеними є власники  квартир;

     - недосконалий захист дітей від  жорстокого ставлення в сім’ї;

     - питання правового становища  потерпілих;

     - відшкодування потерпілим матеріальної  та моральної шкоди.

     Внесення  змін та доповнень до національного  законодавства, а також розробка нових законів щодо посилення  захисту потерпілих від злочинів мають відбуватися на основі таких  міжнародно-правових актів: Загальної  декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього, Конвенції про права дитини, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, Декларації про ліквідацію насильства стосовно жінок, Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього, Конвенції про недопущення рабства та подібних практик, Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покаранню, Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Приписів медичної етики, що стосуються поведінки медичного персоналу, особливо лікарів, при захисті ув’язнених та затриманих, проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання, Кодексу норм поведінки на державній службі.

      

     4. Класифікація жертв  злочинів.

     Отже, жертва злочину – це людина, якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає.

     Велике  значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особи на соціально-психологічному рівні – це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов’язків у межах кримінального процесу і його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви – це особливості відносин між „співпотерпілими”, між ними і третіми особами або свідками злочину, між жертвою й злочинцем. Роль жертви – істотний фактор у вчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об’єкта злочину на його суб’єкт.

     У межах криміногенної ситуації поведінка  жертви може бути оцінена як:

     а) правомірна; б) нейтральна; в) неправомірна.

     Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь віктимності, що відображає у найбільш узагальненому вигляді віктимну деформацію особи, вікову віктимність, професійну віктимність, віктимну патологію.

     Типи  жертв злочинів:

     1. Випадкова жертва – коли особа  стає такою внаслідок збігу  обставин.

     2. Жертва з незначним ступенем  ризику – віктимність виникла  під впливом конкретної несприятливої ситуації.

     3. Жертва з підвищеним ступенем  ризику – володіє низкою віктимних  властивостей: а) жертва необережних  злочинів; б) жертва умисних злочинів.

     4. Жертва з дуже високим ступенем  ризику – особа, морально-соціальна  деформація якої не відрізняється від правоворушників.

      

     5. Механізм суїцидальної  поведінки. 

     Суїцид  – навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів  насильницької смерті. Людська властивість  самознищення існує як „зворотній бік” її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить саморуйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

     За  даними Всесвітньої організації  охорони здоров’я (ВООЗ), у 2-й половині ХХ ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з  тенденцією до постійного зростання: 400-600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством.

     Кількість тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв  ВООЗ психічне здоров’я нації перебуває  під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення. Серед країн з високим її рівнем – Латвія (42,5). Литва, Естонія, Росія.

     За  даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової  психіатрії, Україна теж увійшла  до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19- у 1988р., 29,8- у 1999р.

     Самогубство у всіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних якостей  особи і соціального середовища. З-поміж концепцій суїцидології найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.