Пріоритети зовнішньої політики України

План.

Вступ

1. Зовнішня політика держав. Її принципи, засоби, форми.

1. Поняття зовнішньої політики, цілі та головна мета зовнішньої політики держав.

2. Принципи зовнішньої політики.
3. Засоби зовнішньої політики.
4. Форми зовнішньої політики.

2. Міжнародна політика. Основні закономірності та тенденції розвитку світової політики.

1. Поняття міжнародної політики, світової політики та світового політичного процесу.

2. Міжнародні відносини, принципи та форми міжнародних відносин.
3. Міжнародні організації.
4. Тенденції розвитку світової політики.

     ІІІ.   Пріоритети  зовнішньої політики  України. 

1. Ключові пріоритети зовнішньої політики України.
2. Основні напрями розвитку. Євроінтеграція, євроатлантична та євразійська інтеграція.

Висновки

Література 
 
 
 
 
 

Вступ

     Розподіл відносин між народами на зовнішні та внутрішні пройшов при виникненні держав. Як тільки з'явились суверенні держави, а з ними і кордони - відразу відбулося виділення зовнішньої політики, під якою розумілись дії, що виходили за ці кордони. Внутрішні відносини відрізняються від зовнішніх тим, що як правило, грунтуються на відносинах підкорення та панування. Зовнішні ж відносини можуть будуватися тільки на рівноправній засаді.

     Одночасно з розподілом відносин  на внутрішні та зовнішні держава  встановлювала контроль над діями любих іноземних сил на своїй території, а непідконтрольні акції розцінювались як втручання у внутрішні справи.

     Зараз у міжнародних відносинах  протистоять два процеси: міжнародні  конфлікти та міжнародне співробітництво.  Тому дуже важливою проблемою міжнародних відносин є припинення військових конфліктів, подолання конфліктних ситуацій шляхом переговорів, компромісів та досягнення балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.

     Актуальність проблем міжнародної  політики постійно зростає за  кардинальних змін у світі, загострення глобальних проблем, невирішеність яких загрожує існуванню людства. Розв'язання проблем світового співтовариства залежатиме від політики на міжнародній арені як окремих держав, так і міжнародних організацій. Міжнародні відносини дуже складний і багатоаспектний механізм. Його вивченням займається спеціальна галузь політичної науки — теорія міжнародних відносин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття зовнішньої  політики, цілі та головна мета зовнішньої політики.

       Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, покликаний регулювати відносини даної держави з іншими державами і народами згідно з її принципами і цілями, що здійснюються різними засобами і методами.

       Зовнішня політика держави –  це діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів і потреб на міжнародній арені. Зовнішня політика держави значною мірою є продовженням її внутрішньої політики.

Вона  має більш широкий вимір оскільки, характеризує взаємодію двох і більше країн. Її функціонування пов’язане не тільки з конкретною формою влади, що існує в країні, а й з широким спектром міжнародних норм і цінностей, які були утворені людством у ході його тривалого еволюційного розвитку. Специфіка зовнішньої політики зумовлена й тим, що у світі існують різні держави з різними політичними режимами, з далеко не однаковими інтересами й цілями розвитку. Все це обумовлює необхідність узгодження інтересів задля збереження миру та безпеки у світі, потребує скоординованих дій держав і корекції їх внутрішньої політики. Отже, зовнішня політика раціоналізує внутрішню політику відповідно до міжнародних реалій.

        У своїй зовнішньополітичній  діяльності держави ставлять  такі основні цілі: захист державного суверенітету, безпека країни, збереження територіальної цілісності, створення зовнішніх умов, сприятливих для економічного співробітництва, культурних і гуманітарних зв’язків тощо. Означених цілей держава досягає, керуючись як національними інтересами, так і загальноприйнятими у міжнародному співтоваристві принципами.

     До національних інтересів України  слід віднести: гарантування суверенітету, державної незалежності, самостійності  України; підтримання територіальної  цілісності і непорушності кордонів  України; досягнення надійної  безпеки в усіх її вимірах; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення тощо.

     Головна мета зовнішньої політики - забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу. Одночасно зовнішня політика держави має цілий ряд специфічних, тільки їй притаманних особливостей. Вона має більш широкі просторові та соціальні виміри, бо характеризує собою взаємодію з двома або більше країнами. Зовнішня політика визначається зовнішніми факторами, міжнародними обставинами, бо кожна держава існує не ізольовано, а у системі держав, у системі міжнародних відносин.

2. Принципи зовнішньої  політики.

      Реалізація  мети зовнішньої політики будь-якої держави заснована на певних принципах. Своє втілення принципи зовнішньої політики дістають у міждержавних угодах. Основним міжнародно-правовим документом сучасності, у якому сформульовані принципи міжнародного права й передбачені заходи їх дотримання, є прийнятий у 1945 р. 50-ма державами світу Статут Організації Об’єднаних Націй. Найважливіші принципи сучасної зовнішньої політики викладені в „Декларації про принципи міжнародного права”.

      При здійсненні зовнішньої політики держави керуються схваленими світовим співтовариством принципами, до яких відносяться:

      Принцип мирного співіснування. Основна ідея принципу полягає в тому, що держави зобов’язані підтримувати мир на земній кулі, виявляти толерантність одна щодо одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних цивілізацій, політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, створює нормативну модель світового порядку, за якою не повинно бути місця насиллю й гнобленню народів у будь-якій формі.

      Принцип незастосування сили або загрози силою у міжнародних відносинах – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН. . Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці. Статут ООН визнає правомірність застосування сили лише у двох випадках: для самооборони, якщо стався збройний напад на державу, і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії

      Принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитись можуть тільки рівні. Декларація про принципи міжнародного права проголошує, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства, що для всіх країн існує однаковий обов’язок виконувати повністю і сумлінно їх міжнародні зобов’язання й жити в мирі з іншими державами; що всі країни рівноправно зацікавлені у розв’язанні загальнолюдських проблем, створенні всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності держав перед людством.

      Принцип непорушності державних  кордонів полягає у міжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів, у відмові від будь-яких зазіхань на них. Принцип територіальної цілісності виключає насильне загарбання або зміну приналежності іноземних територій, а також забороняє протиправне використання іноземних територій або завдання їм шкоди.

      Принцип невтручання у  внутрішні справи Статут ООН накладає на всі держави зобов’язання не втручатися безпосередньо чи опосередковано з будь-яких причин у справи, що належать до внутрішньої компетенції іншої країни.

      Принцип поважання прав людини та її свобод один з основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави. Цей принцип має загальне міжнародно-правове зобов’язання для всіх держав поважати й дотримуватись прав людини та свобод усіх індивідів незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

      Принцип взаємного інтересу Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс. На зміну концепції балансу сил іде концепція балансу інтересів у зовнішній політиці держав.

      Принцип пріоритету загальнолюдських цінностей над вузько націоналістичними любої держави.

      Принцип відповідності нормам міжнародного права. 

3. Засоби зовнішньої  політики.

      З метою реалізації зовнішньої політики держави використовуються наступні види засобів: політичні, економічні, військові, інформаційно-пропагандистські.

      Політичним  засобом насамперед є дипломатія – офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів та за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, допустимих з позицій міжнародного права, які мають конституційно-правовий статус. Дипломатія здійснюється у вигляді переговорів, візитів, спеціальних конференцій і нарад, зустрічей, підготовки та укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного листування, участі в міжнародних організаціях тощо.

      Економічні  засоби зовнішньої політики мають на увазі використання економічного потенціалу країни для досягнення зовнішньополітичної мети. Держава, що має сильну економіку, фінансову могутність, займає і відповідне становище на міжнародній арені. Навіть територіальне невеликі держави, небагаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати важливу роль на світовій арені, якщо вони спираються на потужну національну економіку, що базується на передових технологіях і яка може бути поширеною за межі власних кордонів. Дієвими економічними засобами є ембарго чи, навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позичок, іншої економічної допомоги чи відмовлення в її наданні.

      Військові засоби зовнішньої політики – військова могутність держави, що ґрунтується на оборонній економіці та інфраструктурі, воєнній організації держави, армії, її чисельності, якості озброєння, моральному стані, наявності військових баз, володінні ядерною зброєю, морально-психологічній готовності населення до виконання військових завдань тощо. Військові засоби можуть використовуватися як засіб прямого, так і непрямого впливу (війни, інтервенції, блокади та ін.).

           Конфронтація - політичне протистояння між двома і більше сторонами на багатьох рівнях: геополітичному, економічному, ідеологічному та ін., яка має на меті підкорити волю супротивника (супротивників) своїй політиці без прямого збройного конфлікту з ним.

         Інформаційно-пропагандистські засоби – увесь арсенал сучасних засобів масової інформації (ЗМІ), пропаганди й агітації, що використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. 

4. Форми зовнішньої  політики.

    Намагаючись реалізувати свої  національні інтереси, держави діють  на міжнародній арені по-різному.  Виділяючи 4 види зовнішьої політики держав:

агресивна політика - характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, розв'язати внітрішні проблеми засобами зовнішньої політики;

активна політика - характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою;

консервативна політика - пов'язана з прагненням колишніх "великих" держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою;

пасивна політика - є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватись до міжнародного серердовища, перевіривши свою зовнішню політику на позиції інших держав, вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету. 

     Cтворення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб’єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави.