Громадянське суспільство

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту  України

Національний  університет водного господарства та природокористування 

Кафедра політології, соціології і права 
 

Реферат

На тему : “ Громадянське суспільство.” 
 
 

 Виконала

                                                                                       студентка ЕП-32 ФЕіП

                                                                         Іщук О.А 

Перевірив

Циганчук  А.С                                                                      

Рівне – 2011р.

План

1. Генезис  поняття «громадянське суспільство».

 2.  Поняття і сутність громадянського суспільства.

3. Структура громадянського суспільства.

4. Становлення громадянського суспільства в Україні

Висновок.

Список  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Генезис поняття  «громадянське суспільство».

Поняття «громадянське суспільство» є ще більш давним аніж знання про політику. Згадки про громадянське суспільство, роздуми про його значення і призначення виникли ще дві з половиною тисячі літ тому назад. Арістотель не виділяє державу з суспільства. В його вченні, як і в теорії Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина - частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Николо Макіавеллі вважав, що вищим втіленням людського духу є держава, а метою, значенням і щастям життя - служіння їй. В одній з своїх робіт Макіавеллі пише про прагнення держави знесилити і підірвати всяку діяльність суспільства, щоб піднестися. Тут очевидно розрізнення автором держави і громадянського суспільства, політичної і цивільної сфер. Томас Гоббс вже використовує поняття «громадянське суспільство, хоча і непослідовно. З одного боку він затверджує, що громадянське суспільство не зв'язано цивільними законами, звичаями, правом, тобто як би відокремлено від громадянського суспільства. З другого боку - він вважав, що держава, подібно біблійній істоті Левіафану, підпорядковує собі все і вся, і через поняття «громадянське суспільство» показує, що воно саме підкоряється державі. Основоположник лібералізму Джон Локк вперше поставив особу вище за суспільство і державу, а свободу - вище за інші цінності. Активно використовуючи поняття «громадянське суспільство», він проголошує певною мірою примат громадянського суспільства над державою. Суспільство виникає до держави і важливіше, довговічніше за неї. Розпад держави не викличе розпаду суспільства, тоді як ніякій державі не встояти у разі руйнування суспільства. Шарль Монтеськ’є вслід за Локком розділяв суспільство і державу. Громадянське суспільство виникає до держави, яка і виростає з громадянського суспільства, щоб запобігти або нейтралізувати вороже відношення людей другові до друга. Жан-Жак Руссо також показує громадянське суспільство як суспільство, що перетворюється в державу, але тільки за допомогою суспільного договору. Він сформулював саме поняття громадянського суспільства.

 Принципово  новими положеннями збагатив  розгляд проблеми громадянського  суспільства німецький мислитель Г.Гегель, згідно якому:   

• громадянське суспільство є сукупністю індивідів, що задовольняють за допомогою праці свої повсякденні потреби;
• основою громадянського суспільства є приватна власність;
• рушійною силою історичного прогресу є не громадянське суспільство, а держава, яка захищає людину від випадковостей, забезпечує справедливість і реалізує загальність інтересів;
• громадянське суспільство та індивід підпорядковані державі, бо саме воно інтегрує окремих індивідів і їх групи в органічну цілісність;
• небезпека існування всеосяжної держави полягає в тому, що воно поглинає громадянське суспільство і не прагне гарантувати громадянам їх права і свободи.

 К.Маркс вказав на обмеженість концепції Гегеля про взаємостосунки громадянського суспільства і держави. Полемізуючи з Гегелем, він не протиставляв державу громадянському суспільству, але доводив, що державна влада не повинна нав'язувати свою волю останньому. Держава, здійснюючи владні функції, повинна спиратися на потреби та інтереси громадянського суспільства, розумно виражати і захищати їх, шукати варіанти зближення, подолання виникаючих суперечностей. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським суспільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою. 

2. Поняття і сутність  громадянського суспільства.

Історично громадянське суспільство прийшло  на зміну традиційному, станово-кастовому, в якому держава практично  співпадала з майновими класами  і була відособлена від основної маси населення. Громадянське суспільство по суті своїй буржуазне: його основою є вільний індивід, незалежний від влади і форм колективного життя. Найістотніша передумова його свободи - інститут приватної власності, що формує розвинуту цивільну самосвідомість.Відособлення громадянського суспільства від держави відбувалося в процесі ліквідації станової нерівності і роздержавлення суспільних відносин. Початок даному процесу поклав формування представницької держави, виступаючої від імені всього населення. Відособлення суспільства від всепроникаючої влади держави завершилося в ході революцій ХУП-ХУШ століть і подальших реформ. Сам же перехід відображав формування нових соціально-економічних, політичних і культурних реальностей:

• всеосяжним розвитком товарно-грошових відносин;
• промисловою революцією;
• появою прошарку самостійних товаровиробників;
• кризою легітимності абсолютистських режимів;
• секулярізацією (звільненням від церковного впливу) індивідуальної і масової свідомості;
• виникненням політичних партій, які стали важливим каналом трансляції різнорідних інтересів різних груп.

 Головними  передумовами громадянського суспільства є:

• законодавче закріплення юридичної рівності людей на основі надідення їх правами і свободами;
• юридична свобода людини, обумовлена матеріальним благополуччям, свободою підприємництва, наявністю приватної власності, яка є економічною основою цивільного суспільства;
• створення механізмів саморегуляції і саморозвитку, формування сфери невладних відносин вільних індивідів, що володіють здатністю і реальною можливістю здійснювати свої природні права.

 Сам термін «громадянське суспільство» використовується як в широкому, так і у вузькому значеннях. В широкому значенні громадянське суспільство включає всі соціальні структури і відносини, які безпосередньо не регулюються державою. Воно виникає і змінюється в ході природноісторичного розвитку як автономна, безпосередньо не залежна від держави сфера. При такому підході громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і авторитаризмом, і лише тоталітаризм означає його повне, а частіше часткове поглинання політичною владою. У вузькому значенні - це суспільство на певному етапі свого розвитку, коли воно виступає соціально-економічною основою демократичної і правової держави. Сучасне розуміння громадянського суспільства в політології переважно виходить з цього вузького значення. Громадянське суспільство - це сукупність між особових відносин, які розвиваються зовні кордонів і без втручання держави, а також розгалужена мережа незалежних від держави суспільних інститутів, реалізуючих індивідуальні і колективні потреби.

 Головні  ознаки громадянського суспільства: 

• розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції;
• демократія і плюралізм в політичній сфері;
• ринкова економіка, основу якої складають недержавні підприємства;
• середній клас як соціальна основа громадянського суспільства;
• правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави;
• ідеологічний і політичний плюралізм;
• свобода слова і засобів масової інформації.

 Громадянське  суспільство є системою, в якій  переважають горизонтальні (невладні) зв'язки і відносини, що само  організовується і само розвивається. В державі ж переважаючими є вертикальні зв'язки. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і правової держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншою - вони неможливі один без одного. 

  3. Структура громадянського суспільства.

В сучасній політології громадянське суспільство розглядається як складна і багаторівнева система невладних зв'язків і структур. Вона включає: 1) всю сукупність між особових відносин, які розвиваються зовні кордонів і без втручання держави; 2) розгалужену систему незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізовують повсякденні індивідуальні і колективні потреби.  Оскільки повсякденні інтереси громадян нерівнозначні, остільки і сфери громадянського суспільства мають визначену підпорядкованість, яку можна виразити таким чином:

• перший рівень між особових взаємодій - базові (первинні, вітальні) потреби в їжі, одязі, житлі і т.д., забезпечуючи життєдіяльність індивідів. Вони задовольняються завдяки виробничим відносинам і реалізуються через такі суспільні інститути, як професійні, споживацькі та інші об'єднання та асоціації;
• другий рівень між особових взаємозв'язків - потреби в продовженні роду, здоров'ї, вихованні дітей, духовному вдосконаленні, інформації, спілкуванні, сексі і т.д., які реалізують комплекс соціокультурних відносин (включаючи релігійні, сімейно-шлюбні, етнічні та інші взаємодії) в рамках таких інститутів, як сім'я, церква, освітні і наукові установи, творчі союзу, спортивні суспільства і т.д.;
• третій, вищий рівень між особових відносин складають потреби в політичній участі, пов'язані з індивідуальним вибором на основі політичних переваг і ціннісних орієнтацій.

Політичні переваги індивідів і груп реалізуються за допомогою груп інтересів, політичних партій, рухів і т.д. Якщо розглянути сучасне громадянське суспільство  в промислово розвинутих країнах  світу, то воно виглядає як суспільство, що складається з величезного  числа самостійно діючих груп людей, що мають різну спрямованість. Так, структура громадянського суспільства США є розгалуженою мережею різних добровільних асоціацій громадян, лобістських груп, муніципальних комун, добродійних фундацій, клубів по інтересах, творчих і кооперативних об'єднань, спортивних і інших суспільств, релігійних, суспільно-політичних і інших організацій і союзів. Ці самостійні, незалежні від держави суспільно-політичні інститути часом протистоять один одному, борючись за довір'я громадян, гостро критикують і викривають соціальне зло в політиці, економіці. моральності, в суспільному житті і на виробництві.  В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Чисельні міністерства, відомства, комітети, підкомітети комісії і т.д. поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам.  Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому ріні замученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб’єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов’язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей.  Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення Україні займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості.  Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

4. Становлення громадянського суспільства в Україні.

Перші елементи формування громадянського суспільства  на території сучасної України криються в сивій давнині. Ще в VII—V ст. до н. е. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодосія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в ІХ ст. виникла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче. Як свідчать про цей період нашого політичного розвитку писемні пам’ятки, надзвичайно великі повноваження належали народному зібранню громадян. Повноваження віча поширювалися на всі функції державної влади, у тому числі на вибори князя, укладання з ним договору та обговорення найважливіших питань суспільно-політичного життя.

  Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об’єднувалися  в сільські общини, обираючи зі свого  середовища отаманів, старшин та інших  представників громадськості. Особливе місце у формуванні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незалежну, суверенну державу належить козацтву. Як підкреслює один із найбільш авторитетніших дослідників цього питання Д. Дорошенко, «козаччина є не тільки найблискучішою, найефектнішою появою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його державної, соціальної та культурної творчості…» .

  Найбільш  повно ідеї громадянського суспільства  та становлення демократичних засад вітчизняного державотворення знайшли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Хоча цю конституцію не було впроваджено в життя, вона має велике значення як документ, котрий уперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою. Уперше ідеї громадянського суспільства та українська державна ідея знайшли втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. «Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Тричі на рік належало збирати сейм із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від запорізького війська. Передбачалася сувора окремішність державного скарбу від коштів, що виділялися з розпорядження гетьмана. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст» .