Формы политических отношений

     ВСТУП 

     У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільноти  вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб'єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з'ясувати політичні процеси і спрямувати їх.

  Якщо йдеться про суспільні відносини, то постають запитання: коли і з приводу чого вони виникають, які спонукальні причини цього, зміст відносин, процес їх проходження, наслідки? Ці запитання виникають і при аналізі політичних відносин як одного з видів суспільних відносин.

 Суспільні  відносини — це різноманітні  відносини, що виникають між  народами, націями, соціальними групами,  а також всередині них у  процесі політичної, економічної,  соціальної, культурної життєдіяльності.  Окремі індивіди вступають у  суспільні відносини як члени  спільнот.

 Суспільні  відносини складаються в процесі  діяльності й спілкування людей.  Ця діяльність реалізується у  певній сфері, і залежно від  її змісту відносини набувають  певного виду. Змістом будь-якого  виду суспільних відносин є  зв'язки, взаємодія людей шляхом  обміну продуктами діяльності  і самою діяльністю. Способом  існування суспільних відносин  є потреби й інтереси, що проявляються  у різноманітній діяльності. Як  і сам процес діяльності, всі  суспільні відносини взаємопов'язані.  Вони становлять певну систему,  в якій своєрідне місце займають  політичні відносини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Поняття про політичні відносини 

       Політичні відносини — це різноманітні, зумовлені соціально-економічним  і культурним рівнем суспільства  взаємозв'язки і взаємодії, що  виникають між соціальними спільнотами  й індивідами, створеними ними  політичними інституціями й організаціями  з питань втілення політичних  інтересів і політичних потреб  у сфері завоювання, формування  і функціонування політичної  влади.

       Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

       Зміст цивілізованих політичних  відносин становить заснована  на ненасильницьких методах взаємодія  суб'єктів політики з метою  свідомого використання політичної  влади, реалізації політичних  інтересів і потреб.

  Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать: надзвичайна різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження — у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання відносно всіх інших видів суспільних відносин, у які вступають суб'єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільнот, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її.

       Послідовна зміна стану політичних  відносин набуває вигляду політичного  процесу. Вона може бути пов'язана  не тільки з переходом політичних  відносин від одного типу до  іншого, а й розвитком всередині  кожного з них. Типи політичних  відносин можуть змінюватися  революційним шляхом. Політичні  відносини, що утвердилися, вдосконалюються  шляхом реформ.

 Реформи  як засіб удосконалення забезпечують  наростання кількості існуючої  якості, необхідної для переходу  до нової якості. Як зміна, так  і вдосконалення політичних відносин  пов'язані з внутрішнім їх станом  і як такі не залежать від  бажань політичних лідерів. Це  відбувається, наприклад, у такий  спосіб.

  Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб'єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

  Політичний бунт являє собою такий політичний виступ мас, який характеризується насильницьким зламом існуючих порядків. У ньому немає елементів організованості, слабкими є уявлення про практичні політичні дії, нечіткими залишаються цілі політичних змін. Політичні бунти не створюють нові політичні відносини. Найчастіше вони вносять дестабілізацію в існуючі політичні відносини. Вони можуть прискорити необхідність політичних змін, але самі не є засобом творення нових політичних відносин. Політичні бунти найбільш характерні для політичної боротьби рабів, кріпаків.

       Політичні відносини, впливаючи  на всю систему соціальних  відносин, відчувають на собі  зворотний вплив. Так, зміна  економічних відносин тим успішніша,  чим рішучіше ламається стара  і створюється нова система  політичних відносин. Разом з  тим політичні відносини можуть  розвиватись послідовно як демократичні, маючи під собою як базу  розвинені економічні відносини. 

  Історичний досвід показав, що політичні відносини є різноманітними за своїм характером, їх можна класифікувати за окремими принципами. Типологія політичних відносин виглядає приблизно так:

1) за  характером соціальних суб'єктів  — міжнародні; міжнаціональні; між  соціальними групами; між особами  (індивідами, лідерами);

2) за  організацією соціальних суб'єктів  політики — міждержавні; міжпартійні;  між громадськими об'єднаннями;  державно-партійні; між державою  і громадськими об'єднаннями;  між партіями і громадськими  об'єднаннями;

3) за  характером відносин між суб'єктом  і об'єктом політики — відносини  панування; підкорення;

4) за  характером упорядкованості —  координаційні; субординаційні;

5) за  характером різних сфер політичної  влади — законодавчі, управлінські, судові;

6) за  характером тривалості — сталі,  тривало існуючі політичні відносини,  що виражають докорінні особливості  даної політичної влади; рухомі, динамічні, що відображають зміну  співвідношення соціально-політичних  сил у процесі повсяк денної  політичної життєдіяльності суспільства;

7) між  світовими політичними структурами  ~ міжурядові, сформовані національними  урядами; неурядові організації,  що складаються з національних  організацій та асоціацій;

 транснаціональні  організації, які створюються  індивідами;

8) за  територіальною спрямованістю —  у масштабах політичної системи  однієї країни; у глобальному  масштабі між політичними системами  різних країн;

9) за  механізмом формування і прояву  — стихійні; свідомі. 
 
 

      2. Основні форми політичних відносин 

  Будь-яка форма є зовнішнім виразом змісту. Через такий зовнішній вияв можна визначити систему політичних відносин, їхню структуру, усталеність або зміну. Розвиток форм політичних відносин, їхня різноманітність, багатство свідчать про складність політичного життя. А така складність свідчить про розвиток як процес збагачення політичних відносин і про розвиненість їх як якісний стан і межі його досягнення. Складне, розвинене суспільство має безліч форм політичних відносин. Визначимо основні форми політичних відносин і їх зміст.

       Політична позиція — порівняно  стійка сукупність взаємодій  та взаємозв'язків політичних  суб'єктів, що формує спосіб  їхньої спільної діяльності. Ця  форма політичних відносин відображає  політичний інтерес суб'єкта політики  при його взаємовідносинах з  іншими суб'єктами політики. Політична  позиція виступає як форма  відносин між суб'єктами політики, які відіграють різну роль  у політичному житті, посідають  певне місце в системі влади.  Політична позиція знаходить  свій вияв у різних політичних  цілях і настановах, ціннісних  орієнтаціях, ідеалах, фіксується  в політичних програмах, основних  правових документах.

       Політичне співробітництво —  форма політичних відносин, що  відображає спільні дії суб'єктів  політики, які не суперечать цілям  кожного з них. Процес політичного  співробітництва запобігає порушенням  політичної стабільності, появі  політичних сил, які протистоять  владі. При цьому створюються  сприятливі умови для суб'єктів  політичної діяльності, відбувається  згортання гострої політичної  боротьби. Політичне співробітництво  досягається на ґрунті політичної  культури, компетентності суб'єктів  політичної діяльності.

       Політичне співробітництво може  здійснюватись як політичний  компроміс.

       Політичний компроміс (від лат. comprotnissum — угода) є формою політичних  відносин, за якої розв'язання  конфлікту і досягнення на  цій основі угоди відбуваються  взаємними поступками сторін. Досягнення  політичного компромісу як практичного  втілення політичних відносин  відбувається, якщо суб'єкти політики  чітко знають об'єкт, предмет  політичної незгоди, на вирішення  якої спрямовані зусилля, усвідомлюють  поступки, розуміють, як досягти  їхньої межі, з'ясовують умови,  за яких може бути здійснений  політичний компроміс.

 Політичні  компроміси досягаються в основному  мирним шляхом. Проте можливі  ситуації, які торкаються глибинних  основ існування сторін або  однієї з них. У таких випадках  політичні відносини можуть мати  безкомпромісний характер і вирішуватися  іншими засобами, іноді шляхом  насильства.

  Політичне співробітництво набуває не лише вигляду компромісу, а й конкуренції в політиці.

       Конкуренція в політиці (від лат. concurrentia — змагання, суперництво)  — форма політичних відносин, що виражені у змаганні в  процесі здійснення політичної  діяльності між соціальними групами, окремими особами — політичними лідерами або індивідами, політичними партіями та іншими організаціями для досягнення поставленої мети.

       Політичний компроміс і політична  конкуренція пов'язані узгодженням,  з'ясуванням, утвердженням, близькістю  політичних завдань і цілей.  Цьому підкорена така форма  політичних відносин, як політична  консолідація.

  Політична консолідація (від лат. consolidatio — зміцнення, згуртування) — форма політичних відносин, що виражає об'єднання суб'єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин. Прикладом політичної консолідації може бути об'єднання прогресивних сил у боротьбі проти екстремізму, його правої форми — фашизму, проти всіх сил реакції. Проте політично консолідуватись можуть і реакційні, деструктивні сили, наприклад, для інтервенції, здійснення терору та ін.

  Політична консолідація як форма політичних відносин між суб'єктами політики виникає на основі розвинених політичних потреб подолання вузькості існуючих і розвитку нових зв'язків, виникнення нових політичних організацій, що потребують входження у політичну систему і розгортання політичної діяльності, формування нових політичних завдань, захисту від реакційних, деструктивних сил, при втраті контролю за політичною ситуацією і необхідності налагодження політичного функціонування з метою встановлення стабільності в суспільстві та ін.

       Політичний конфлікт — це форма  політичних відносин, для якої  є характерним відкрите зіставлення  політичних інтересів і зіткнення  соціально-політичних сил, що  протиборствують і дії яких  спрямовані на досягнення несумісних  цілей, насамперед у сфері влади  і власності.