Твору Ж.-Ж. Руссо «Роздуми про походження та обґрунтування нерівності між людьми»

5

На тему: Прочитайте уривок із твору Ж.-Ж. Руссо «Роздуми про походження та обґрунтування нерівності між людьми» та поясніть, із використанням цитат, суть та причини нерівності.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) – французький мислитель і письменник, ідеолог

дореволюційної дрібної буржуазії. Руссо чи не єдиний із просвітителів, хто не апелював до розуму. Вище розуму, росту наукових знань і наукового прогресу, що їх Просвітництво мало за єдину надію цивілізації, він цінував почуття, добру волю, пошану, будучи переконаним, що найціннішим у житті є прості емоції, що не відрізняють індивідів одне від одного і найбільш виразно, в чистому вигляді зустрічаються у неосвічених людей. Переконання мислителя зумовили специфіку його державно-правових поглядів, які він найбільш повно висвітлив у працях «Про суспільний договір» та «Міркування про причини і підстави нерівності».

Головною темою праць філософа була доля людини у суспільстві, у якому існує штучна культура, яка заперечує природні властивості окремої особи. Раціоналізм ΧVII-XVIII ст. не приділяв уваги чуттєвій діяльності людини як відокремленій від інтелекту та волі. Руссо першим подає тезу, що чуттєва діяльність, почуття людини є не лише самостійною чи особливою формою суб’єктивності,а й головною формою духовної діяльності. Руссо закладає у філософії підвалини вчення про духовне життя, інстинктивні цілеспрямовані мотиви дій особи. Руссо першим висовує тезу про розвиток інтелекту, який порушує природну гармонію, баланс між здібностями індивіда та потребами організму, послаблює природні сили людини. Згідно з Руссо, головною причиною людських страждань є протиріччя між реальним станом людини та її природними властивостями, між природою людини та суспільними інститутами, між особистістю та громадянством. Джерелом протиріч цивілізації він вважав соціальну нерівність людей, яка виникає з приватної власності на землю, знаряддя праці. Загальний шлях подолання суперечностей суспільства Руссо вбачав у зміні системи освіти, методів виховання.

Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерівності між людьми та шляхів її подолання. Він критикує сучасну йому цивілізацію нерівності і відстоює тезу про те, що розвиток науки не сприяв удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому.

«…Я бачу в людському роді два види нерівності: один, який я називаю фізичним, тому що він встановлений природою і полягає в різниці за віком, здоро’ям, тілесними силами і розумовими або духовними якостями; другий, який можна назвати умовною нерівністю або політичною, тому що він встановлюється або, в крайній мірі, утверджується зі згоди людей».

Руссо вважав, що нерівність між людьми існувала не завжди, а виникла лише на певному рівні історичного розвитку людства з майнових відносин між людьми. Майнова нерівність, поділ на бідних та багатих, на думку Руссо, є першим щаблем нерівності. Другий щабель нерівності він пов'язує з виникненням держави. На певному етапі суспільного розвитку, з його точки зору, багаті та бідні уклали договір, що привів до встановлення державної влади, яка мала б бути гарантом справедливості і миру.

Нерівність між багатими і бідними, таким чином, піднімається на новий щабель, перетворюється в нерівність між пануючими, володарями та підлеглими, підвладними. Третій щабель нерівності в суспільстві є результатом перетворення законної влади на деспотизм. Якщо раніше народ був одурений державою та законом, то деспот обманює і закони, і народ. Цей третій щабель нерівності створює, між тим, і нову рівність – щодо деспота всі люди стають рівними у своєму безправ'ї.

« Рівність могла б зберегтися, якщо б люди володіли однаковими здатностями і якщо б, наприклад, використання заліза і вживання продуктів харчування постійно перебувало в точній рівновазі».

« Найсильніший виробляв своєю працею більше, ніж інший, найпрудкіший отримував більше вигоди від своєї роботи, найвигадливіший знаходив способи скоротити затрати на працю, хлібороб більше потребував заліза, ніж коваль хліба, і при однаковій витраті праці один заробляв багато, а інший ледве існував».

Люди до громадянського суспільства були рівними за майновим станом, політичного життя не було. Вони були вільними, не мали узаконеної приватної власності та жили незалежно один від одного.

На думку Руссо, здатність людини до вдосконалення й нагромадження змусили багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв’язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.

Держава виникла після появи соціальної нерівності. Посилаючись на потребу встановити мир, багаті запропонували бідним утворити державну владу, а їм не було сенсу відмовлятися; вони сподівалися від управління «спокою й зручностей».

« Майже ніщо в природному стані, посилюється і росте завдяки розвитку наших можливостей і успіхів людського розуму і стає врешті стійкою і узаконеною в результаті встановлення власності і законів».

Звідси також випливає, що нерівність особистостей введена тільки одним позитивним правом, вступає в протиріччя, кожен раз природнім, коли цей вид нерівності не об’єднується в такому ж відношенні з нерівністю фізичною.

Природним станом людського життя він вважає такий стан, коли людина є самодостатньою, незалежною від інших людей ні як виробник, ні як споживач. В цьому природному стані всі люди були рівними, не знали, що таке майно, що таке приватна власність. Основною рисою цього природного стану була моральна досконалість, бо там, де немає приватної власності, не може бути і несправедливості. Ця ідилія, проте, скінчилась, коли виникла приватна власність. Руссо підкреслює, що людина, яка загородила певну ділянку землі і проголосила "це моє!", знайшовши достатню кількість прихильників, і є справжнім засновником громадянського суспільства.

«Нерівність показує, що ми повинні думати в цьому відношенні про той вид нерівності, котрий панує серед всіх цивілізованих народів…- коли дитина керує старшим, дурень – людиною мудрою, а горстка людей купається в багатстві, тоді як голодна маса позбавлена необхідного».

Висновок про нерівність між людьми як головний чинник зла Руссо повторював неодноразово. Проте він не спрмігся розмежувати залежність просвітництва й занепаду моралі, двох наслідків процесу диференціації суспільства, від залежності, де просвітництво було б причиною, а занепад – наслідком.