Особливості давньокитайської риторики

ЗМІСТ

 

1. Особливості давньокитайської риторики:

а) юридична риторика;

б) політична риторика;

2. Конфуціанство та даосизм.

 

 

1. Особливості давньокитайської риторики

 

Китай — одна з найдавніших  цивілізацій світу; допитливі та трудолюбиві китайці першими  у світі винайшли компас і порох, шовк і порцеляну. Тут розвинулася багата література та складна ієрогліфічна писемність, витонченість звичаїв і ускладнена церемоніальність у спілкуванні.

Тривалий час ця цивілізація  розвивалася в умовах свідомої ізоляції від інших народів, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою колись правителі Китаю — "Піднебесної" країни — хотіли відгородитися від "варварів".

а) юридична риторика

 

Царська влада забезпечувала  як законність, так і право. Судова риторика, зрештою, виникає в Китаї  не внаслідок змагань і дискусій сторін, що судяться, а, як у Вавилоні чи Єгипті, в царських указах. Щоправда, китайська юридична проза нерідко  змішує реальність і міф, щоб надати явищам авторитетності ("Закони Чжоу").

Законодавство Стародавнього  Китаю було досить розвиненим, і  юридична риторика тут посідала значне місце. Щоправда, постулати китайських юристів цієї пори, установка на залякування не в усякої сьогоднішньої  людини можуть викликати захоплення: в сім‘ї практикувалося покарання палками і нагаями, в державі – виправні і репресивні підходи. Існувало декілька видів покарань, в основному це фізичні каліцтва. Найсуворішим покаранням була смерть. Усіх засуджених на смерть страчували на ринковій площі.

Б) політична риторика

 

Цілісність держави та єдність китайського народу забезпечувала  централізована, сильна влада.

Монархічний лад, характерний  для Китаю, і відсутність полісної демократії створили інші порівняно  з Грецією умови риторики і  направляли розвиток мови по інших  шляхах. Монархові були потрібні рада і радники, які б пропонували і критикували рішення. Кожен монарх складав собі думу з міністрів і радників, які сперечалися між собою з приводу проблем, запропонованих монархом, і обґрунтовували ті або інші рішення. Міністри і особливо радники належали до вченого стану, який розвивався в цих умовах. Така структура державного устрою здавалася виразною і вічною. Основи цієї структури – особа монарха, його здатність приймати рішення.

Оскільки ухвалення рішень відбувається у вузькому аристократичному колі, вимога до мов – граничний лаконізм, розумова і емоційна напруженість стримана пристрасть і відповідальність за кожне слово. Така мова вимагала високої розумовою підготовки і відчуття можливих змін. Звідси прогностика займає перше місце. Хто прозорливий в своїх прогнозах, той краще вгадує розвиток стилю.

Становлення політичної риторики в Давньому Китаї, як і на всьому Сході, пов'язано з пропагандою  сили, нездоланності, величі правителя. Поширеними в той час були царські  написи, подібні до царських написів  інших давніх держав Сходу. Власне, ще до об'єднання Китаю правителі  окремих місцевостей фіксували  свої перемоги в написах.

Вже в III тис. до н. е. виникають  записи промов царів, які були зразком  для майбутніх поколінь: їх вчили  напам'ять та використовували у  відповідних ситуаціях. Дослідники давньокитайської культури небезпідставно вважають, що "до початку літератури можна віднести едикти та укази давніх правителів (серед них такі, що за характером і стилем можуть вважатися першими зразками риторичної прози)".

У IV ст. до н. е. ці тексти було згруповано в "Книзі передань", "Промовах царств" та "Промовах царств, що борються". Тут присутні риторичні звертання до предків, військове красномовство, дипломатичні промови тощо. В китайській політичній риториці спостерігається неприхована  тенденційність, полеміка, таврування противників і відверте замовчування невигідних речей.

 

2. Конфуціанство та даосизм

 

На духовне життя Китаю, його релігійну риторику справили могутній вплив дві великі релігійно-філософські  системи — конфуціанство та даосизм.

Конфуцій, який жив у V ст. до н. е., сформував поняття Високого Неба, якому підлягає Син Неба —  імператор, що є батьком вельможам, а ті — батьками отців сімейств і т. ін. Ця ієрархія свідчила про  прагнення впорядкувати відносини  природи і людини, а також стосунки в суспільстві. Водночас Конфуцій формулює категорію жень — гуманність, закликаючи до гармонійних і людяних стосунків.

Теоретичні надбання Конфуція та його послідовників започаткували  китайську дидактику. Конфуцій вбачав основу життя у дотриманні всіляких церемоніалів, покликаних оберігати  існуючий порядок, забезпечувати гуманність. Усе це стало передумовою виникнення та розвитку риторичної традиції, оформленої в певну систему.

Конфуціанські повчання (які й досі визначають свідомість китайця) — типова риторика морально-етичного характеру.

"Шляхетний муж піклується  про дев'ять речей: коли дивишся  — бачити; коли слухаєш — чути; аби на обличчі була привітність,  а у вигляді — шанобливість; у мові — відданість; а в  справах — наважливість; якщо  ти в сумнівах — питай, у гніві — думай про наслідки; коли що береш, пам'ятай про борг".

Конфуціанські ідеї живили собою велику й багату художню літературу Китаю. Серцевиною конфуціанського літературного тексту є власне риторика, пряме повчання, моралізаторство, життєві приклади тощо.

Отож, риторика прислужилася становленню філософії та релігійної думки Давнього Китаю.

Другий великий духовний орієнтир Давнього Китаю — даосизм.

 Ціль даосизму, як філософії виражається у «Дао Де Чінг» (книга шляху і благодаті) мислителя Лао-Цзи, Чуанг Цу, і у Льє Цу будучи глибокою, радісною, таємничою і практичною гармонією з всесвітом. В політиці і виживанні, даос шукає дієвого шляху найменшого спротиву і скромності. Всі крайні позиції ведуть до своїх протилежностей. Все є в русі, за винятком самого Дао (Шляху). Інь (жіноче) врівноважує Ян (чоловіче).

Існує думка, що конфуціанським пам'яткам властиві прозаїчно-побутові форми, а даосистським — поетично-піднесені2.  Однак детальне ознайомлення з пам'ятками Давнього Китаю свідчить, що конфуціанська проповідь реалізувалася і в поетичному образі, а даосистська — у формі вишуканої та розмаїтої риторики.

З часом виклад релігійно-філософських ідей набув характеру справжньої проповіді. Одночасно риторика стала  невід'ємною частиною двірського та феодального побуту Китаю.

 

Список використаних джерел

 

1. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарькова — К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с.

2. Богомолов А.С. Античная философия. — М., 1985.

3. Давньокитайська філософія // [Електронный ресурс] – Режим доступу: http://ebooktime.net/book_62_glava_11_2.4._%D0%92%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%80%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%94_%D1%81%D0%B5%D1%80.html