Оборотні кошти підприємства

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 

1. Поняття і структура оборотних коштів  

2. Нормування оборотних коштів  

3. Ефективність використання оборотних коштів  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття і структура оборотних коштів. 

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форму. У практиці планування та обліку господарсько діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентаря, та інших предметів, а також аналогічних предметів, що видко зношуються.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад: паковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди.

До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Структура оборотних фондів формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення. Умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.

Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва – 25%.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Та найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси – на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво – на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу), витрати майбутніх періодів – на підприємствах добувної індустрії (40-50% і більше).

2. Нормування оборотних коштів 

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.

Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: 

а) за призначенням – норми витрат сировин, матеріалів, енергії, палива, тощо;

б) масштабом дії – групові (на однакові види продукції) та індивідуальні;

в) періодом дії – річні (для поточного планування) й перспективні;

г) ступенем деталізації об’єктів нормування – для деталі (вузла) й виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів – специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою). 

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів.

Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.

Норма витрат того чи іншого виду матеріальних ресурсів це гранично допустима величина витрат на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку.

Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється.

Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

1.Аналітично-розрахунковий;

2. Дослідно-лабораторний;

3.Звітно-статистичний. 

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним, що базується на глибокому аналізу та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. 

Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. 

Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичн6 витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток – для орієнтованих розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів. 
 
 
 

3.Ефективність використання оборотних коштів. 

Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів.

Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

зниження ваги виробів;

зменшення питомої витрати матеріалів;

скорочення втрат і відходів сировини й матеріалів;

використання відходів та побічних продуктів;

утилізація вторинних ресурсів;

заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Способи економії мат6ріальних ресурсів:

первинна обробка та збагачення сировини;

комплексна переробка сировини;

застосування ресурсо-зберігаючої техніки;

запровадження маловідходної та безвідходної технології;

удосконалення матеріальних нормативів;

поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

упорядкування системи ціноутворення;

застосування дійової системи економічного стимулювання.

Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи.

Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання. Які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 

1. Шегди А. В., Економіка підприємства.: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 431 с.

2. Пасічник В. Г., Акіліна О. В., Організація виробництва. Навчально-методичний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 248 с.

3. Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я. Фінансова діяльність підприємства: 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2003. - 384 с.

4. Бойчук І. М.  Економіка підприємства. Навч. посіб. - К.: Атіка, 2004. - 480с.