Економіка та організація інноваційної діяльності

     Технопарки  створюються, щоб найбільшою мірою  полегшити та зміцнити взаємодію науково-дослідних та промислових секторів. Вони забезпечують комерціалізацію науково-технічної діяльності і прискорюють просування нововведень в сфері матеріального виробництва. В умовах науково-технічного парку необхідно 5 років на створення технопарку, просування на ринок нової продукції та ще 2-3 роки необхідно, щоб повернути витрачені кошти [11, с.238].

     Технопарки  – це самостійна господарська фірма, що перетворює вхідні ресурси на виході в інноваційні послуги і продукти. До вхідних ресурсів належать: інтелектуальні ресурси, інвестиції, земельні ділянки, будівлі, устаткування, інфраструктура. До виходу належать: інформаційні, комунікаційні, маркетингові, навчальні, консалтингові, лізингові, фінансові та науково дослідні послуги та інноваційний продукт.

     Структурною одиницею технопарку є центр, а до числа найбільш важливих центрів  відносяться: дослідний центр, інкубатор, науково-технологічний комплекс (інноваційний центр), промислова зона, маркетинговий центр, центр навчання та ін.. Кожний з названих центрів реалізує спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги, пов'язані з проведенням науково-дослідних робіт або з перепідготовкою спеціалістів по якому-небудь визначеному технологічному напряму. 

     Технопарк як інтеграційна структура включає  такі підструктури:

     1. Науково-дослідна підструктура (університет, лабораторії, конструкторські бюро).

     2. Промислова підструктура (промислові  підприємства, що виробляють і реалізують інноваційну продукцію).

      3. Інноваційно-економічна підструктура (інноваційні фірми, дослідницьке  виробництво).

     4. Кредитно-фінансова підструктура (банк  та фінансові установи).

     5. Торговельна та консультативна підструктура.

     6. Інформаційно-комунікативна підструктура [11, с.212].

     Технополіс – являє собою місце, де розміщені технопарки разом з інфраструктурою та помешкання людей, що в них працюють. Інфраструктура технополісу включає: транспорт, зв’язок, центри торгівлі, складські приміщення, центри оренди і прокату, економічна інфраструктура (послуги фірми, консультаційні центри).

     Технополіс  представляє собою цілісну науково-виробничу  структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну  роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, які розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста.

     Технополіси можуть утворюватися як на основі міст, що будуються, так і на основі тих, що реконструюються. Існують також технополіси "розмитого " типу, які виникають переважно на базі великих міст, які при відсутності чітко відокремлених високотехнологічних зон все таки мають розвинуті інноваційні структури.

     До  видів інтеграції науки і виробництва  відносяться: стратегічні альянси, фабрики думок.

     Факторами, що впливають на вибір організаційних форм інтеграції науки і виробництва, є:

     1. Характер загальної стратегії фірми.

     2. Загальна інноваційна політика держави.

     3. Використання інформаційного потенціалу.

     4. Розподіл ризику шляхом розподілу акціонерного капіталу серед великої кількості власників.

     5. Джерела фінансування.

     6. Підвищення результативності досліджень і розробок.

     7. Стан ринкової кон'юнктури і можливості збуту продукції.

     8. Витрати ресурсів: часових, людських, інвестиційних [11, с.214].

     Технопарки  відіграють велику роль у розвитку авіакосмічної техніки, біоінженерії і біомедицини, у розробці нових  технологій в багатьох галузях промисловості  та вивченні Землі і її природних  ресурсів і т. ін. Світова практика показує, що інтенсивне зростання кількості технополісів і технопарків пов'язано з цілим комплексом різного роду причин:

• вичерпаність ресурсів для розвитку промисловості та стагнація традиційних галузей важкої промисловості, які вже давно не модернізувалися;
• потреби в розвитку технологій, які визначають економічне обличчя промислово розвинутих країн, а також в нових наукомістких галузях виробництва, що створюються на базі цих технологій;
• перспективність форм активної і постійної взаємодії науки і виробництва; їхнє функціонування можливе тільки за умови органічного поєднання новітніх наукових ідей, сучасних технологій і техніко-впроваджувальної діяльності, доведеної до стадії масового випуску нової продукції;
• потреби в реконструкції деяких великих підприємств і створенні малих і середніх інноваційних підприємств, як більш динамічного і гнучкого високотехнологічного сектора економіки, від  якого нерідко залежить майбутнє міжнародної конкуренції [8, с.249].

     Регіон  науки і технологій охоплює значну територію, границі якої можуть співпадати з границями цілого адміністративного району. В економіці такого району велику роль відіграє інноваційна діяльність, яка підтримується технопарковими структурами. Науково-виробничий комплекс представляє собою єдине ціле, оскільки нові технології, які створюються в наукових центрах, зразу ж впроваджуються в промисловому секторі. В регіоні науки і технологій функціонують крупні наукові заклади і промислові підприємства, які спеціалізуються на виробництві наукоємної продукції. В цей комплекс входять також виробнича і побутова інфраструктури, малий і середній бізнес, фонди і фінансові інститути, зони відпочинку і культурні заклади та ін.. Регіон науки і технологій може включати в себе технополіси, технопарки, інкубатори, а також широку інфраструктуру, що підтримує наукову і виробничу діяльність.

     У багатьох країнах світу появу  технологічних парків та технополісів можна пояснити також тим, що їх організація  сприяє більш раціональному розміщенню продуктивних сил і, зокрема, децентралізації промисловості, вирівнюванню рівня розвитку периферійних районів і центру. Вони також дають можливість вирішити актуальну на сьогодні проблему реорганізації існуючої системи освіти і наблизити її до потреб розвитку сучасного наукомісткого сектора. Світовий досвід свідчить про високу ефективність технологічних парків та технополісів як центрів інноваційного бізнесу. Їхня діяльність істотно вплинула на структуру і конкурентоспроможність національних високотехнологічних галузей, але процес їх створення може тривати до 10-15 років, як це було у США, Німеччині, Японії [12, с.94].

     В Україні існує багато елементів  інноваційної інфраструктури, а саме: значний науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал, визнаний в  усьому світі пріоритет в ряді технологічних напрямків. Але природний ланцюг "фундаментальна наука - прикладна наука - промисловість" виявився розірваним. Створювані інновації майже не застосовуються у виробництві.

     Така  ситуація негативно впливає на науку  й на виробництво. Вітчизняна важка промисловість, як основний споживач інновацій, не має ресурсів для модернізації виробництва і освоєння нової продукції. Існуюча нормативно-правова база не стимулює інновації, а відсутність попиту на інновації робить непотрібними наукові дослідження. Специфіка реформ, необхідних українській економіці, полягає у відновленні взаємодії в ланцюзі "наука-виробництво" і в запуску прискореного інноваційного механізму.

     Вихід України з системної кризи  й інтеграція її економіки у світове  господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу відтворення, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів. Для досягнення нового якісного рівня виробництва й забезпечення інноваційного розвитку Україна повинна активно використовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним із яких є створення технологічних парків.

     Технологічні  парки та технополіси є своєрідними  каталізаторами, які повинні сприяти  утворенню наукомісткого сектора  промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країн з економікою перехідного типу розвиток технопарків і технополісів стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки й реалізацію наукових результатів у виробництво.

     Аналіз  світового досвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції, вивчення особливостей створення  технологічних парків і технополісів, проблем їх функціонування є дуже актуальним і перспективним для України. Це сприятиме стимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використання науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобом стратегічних економічних перетворень [10, с.102].  

Розрахункова частина

      Задача 1. На основі техніко-економічних показників, наведених у таблиці 1, обґрунтуйте економічну доцільність капітального ремонту обладнання, який можна здійснювати окремо чи суміщати з модернізацією, або заміни цього обладнання на нове. Зробіть висновки щодо внесення у план інноваційних заходів тих альтернатив, які є економічно виправданими. 
 

      Таблиця 1

Показники	Обладнання
1. Балансова вартість нового обладнання, грн.	12 000
2. Витрати на майбутній капітальний  ремонт обладнання, грн.	3000
3. Витрати на капітальний ремонт  з одночасною модернізацією, грн.	4800
4. Річна продуктивність обладнання  у відповідному циклі експлуатації, тис. од.:
— нової;	100
— капітально відремонтованої старої;	70
— капітально відремонтованої і модернізованої старої	95
5. Тривалість ремонтного циклу  обладнання, роки:
— нової;	3,5
— капітально відремонтованої старої;	2,8
— капітально відремонтованої і модернізованої старої	3,0
6. Собівартість одиниці продукції  при експлуатації відповідного  типу обладнання, грн. за 1000 од.:
— нової;	13 000
— капітально відремонтованої старої;	13 080
— капітально відремонтованої і модернізованої старої	13 030
7. Втрати від недоамортизованого  старого обладнання, грн.	628

 
 

          Розв’язання.

     При введенні інновацій на підприємстві потрібно керуватись такими критеріями, як життєвий цикл обладнання та економічна ефективність.

     Логічно, що ремонтний цикл нового обладнання найбільший, тому заміна обладнання на нове є економічно доцільною. На другому  місці за тривалістю ремонтного циклу економічно доцільним є рішення здійснити капітальний ремонт і модернізацію старого обладнання. Рішення здійснити капітальний ремонт є найменш економічно доцільним. В цьому випадку слід керуватися фінансовою спроможністю підприємства щодо вкладення коштів в інновації та розгляд кредитування як можливого вирішення нестачі коштів.

     Визначимо коефіцієнт ефективності додаткових інвестиційних  вкладень в інновації:

     Е = ,

     де  С – річна собівартість виготовлення продукції;

         К – інвестиції.

     Маємо, при заміні обладнання на нове:

     Е = =102,95,

     при капітальному ремонті обладнання:

                             Е = =305,2,

     при капітальному ремонті обладнання, який суміщається з модернізацією:

     Е = =257,9.

     Таким чином, маємо, що найбільший коефіцієнт ефективності при капітальному ремонті обладнання, найменший – при заміні обладнання на нове. Це пов’язано з тим, що при мінімальних вкладеннях в інвестиції продуктивність праці мінімальна, що й дозволяє виготовити незначний об’єм продукції Але це не означає, що така ситуація влаштує керівників підприємства, оскільки не призведе до максимізації прибутку.

     Тому  керівникам підприємства варто враховувати  те, крім значної вартості нового обладнання та досить великої вартості капітального ремонту разом із модернізацією, воно має досить високий термін служби та забезпечує значну продуктивність виробництва. Визначальним фактором в даному випадку є можливості виробництва та попит на продукцію, що виготовляється.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури: