Економика

           Основними причинами активного втручання держави в управліня економічними процесами, стали: ускладнення проблем саморегулювання економічної системи в цілому; відсутність соціальних гарантій, соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороби, старості; усуспільнення та одержавлення частини господарства в національному та міжнародному масштабах, перетворення держави на  активний суб’єкт економічних відносин.    Основні форми втручання держави є такі: формування довгострокової та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної кон’юктури, прогнозування можливих варіантів економічного розвитку національної економіки залежно від економічних реалій, що складаються в народному господарстві; визначення довгострокових стратегічних та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані знаходяться розвиток економіки, стабільність цін повна зайнятість, зовнішньоекономічна рівновага.       

          Держава у сучасній ринковій економіці виступає не лише у ролі власника певної частини основних фондів і виробленого продукту, але й у ролі гаранта економічної стабільності всієї економічної системи з позиції збереження та подальшого її розвитку.     

          Сучасна змішана економічна система характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил; переходом до постіндустріальної стадії розвитку суспільства; різноманітністю існування різних форм власності і типів господарювання. наявністю приватної, колективної і  державної власності; існуванням приватного і державного секторів економіки та великих корпоративних основ;орієнтацію економіки на посилення соціальної спрямованості розвитку та певне задоволення  матеріальних духовних потреб людини.     Для сучасної змішаної економіки з позицій методології «переважання» і з точки зору  механізму ефективного розподілу і використання економічних ресурсів, домінуючим механізмом координації дії суб’єктів господарювання виступає ринок і його закони, а також корпоративне регулювання і корпоративна планомірність. 

1.6 Перехідна економіка         

            Розпад СРСР і всієї соціалістичної системи був об’єктивним явищем, зумовлений глибокою системною кризою командно-адміністративної економіки. Виникла необхідність у пошуках шляхів ринкових перетворень для швидкого і безболісного переходу до змішаної економіки. Досвід функціонування цієї економіки у розвинутих країнах дає можливість упевнитись у правильності вибраного шляху, однак жодна, навіть найефективніша модель не може бути «перенесеною» на національний грунт іншої країни.     

            Як показує досвід функціонування економіки постсоціалістичних країн, існують загальні закономірності перехідної економіки, які проявляються у поступовому вирішенні таких головних завдань: реформування відносин власності (приватизація); роздержавлення; демонополізація; лібералізація цін; макроекономічна стабілізація; формування ринкової інфраструктури; створення системи соціального захисту населення; інституційні перетворення.      Процес переходу до нової економічної системи – це завжди болісний  і тривалий процес. Є ціла низка характеристик перехідної економіки: нестійкість, невизначеність, висока ризикованість, багатоваріантність, сеперечливий характер, історичність.    

            У різних країнах існують свої специфічні риси трансформаційних перетворень. Існують навіть національні моделі перехідної економіки: польська модель «шокової терапії», чеська модель «оксамитової революції», «еволюційний» китайський варіант переходу, Українська клаптикова модель, у якій, на жаль, з самого початку не існувало виваженої стратегії переходу і тому довелося періодично змінювати політику перетворень, поєднуючи у ній різні варіанти, запозичені з досвіду інших країн . 
 

1.7 Національні моделі економічних систем

             Моделі економічного розвитку  окремих країн формуються в межах певної економічної системи, яка є сукупністю всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі певних інституціональних, майнових і фінансових відносин та організаційних форм. В останні півтора-два сторіччя, коли капіталістична формація стала пануючою, у світі діяли різні типи економічних систем: ринкова економіка, що базується на вільній конкуренції (класичний капіталізм), змішана економіка (сучасний капіталізм), і дві неринкові системи – традиційна(натуральна) та адміністративно-командна. У кожній системі  вибудовуються національні моделі організації господарства, які кореспондуються з наявним економічним, ресурсним і культурним потенціалом країни, її  традиціями, духовністю та ментальністю.     Моделі економічного розвитку класифікують за різними критеріями. Залежно від країни впровадження розрізняють американську, японську, шведську та інші моделі, характеристика яких  буде наведена нижче.

1.7.1 Американська модель             В економічній системі США домінують три інститути – бізнес. уряд і, меншою мірою, робоча сила. Сполучені Штати не відповідають моделі чисто ринкової економіки. Для США більше пасує назва «модифікована ринкова економіка», де уряд відіграє важливу роль, та все ж він менше втручається в економіку, ніж уряди Німеччини та Японії.                Одним із різновидів інституційних механізмів Сполучених Штатів є велика корпорація. Великі корпорації допомагали модифікувати ринкову систему, а ще частково несли відповідальність за формування двох інших інститутів, що модифікували ринковий механізм, - уряду і професійних спілок.    Найважливішої модифікації ринкової системи США було досягнуто завдяки збільшенню ролі державного сектора. Було гарантовано державну освіту, обмежено бізнесові монополії та використано податки й цільові урядові виплати для перерозподілу доходів. Було прийнято чимало урядових постанов  метою досягнення різноманітних соціальних цілей, а також з метою запобігання різним анти конкурентним засобам ведення бізнесу. Державні замовлення та товари на послуги роблять істотний внесок у загальний сукупний попит, а сам уряд є єдиним великим працедавцем в економіці Сполучених Штатів. Втручання уряду відбувається через застосування фіскальної та монетарної політик, що їх він використовує у вигляді оподаткування, цільових виплат, замовлень на  товари та послуги та контролю з боку федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками.           Регламентація і контроль ділової активності – ще одне поле діяльності держави, де вона має міцні позиції. Антитрестове законодавство необхідне для забезпечення ринкової конкуренції через запобігання утворенню таких бізнесових об’єднань, як трести, що спроможні діяти супроти суспільного добробуту. Держава також  є соціальною регламентацією бізнесу в таких справах як зайнятість інвалідів, професійна безпека, захист інтересів споживачів, захист довкілля та благодійні акції. Держана власність у промисловості Сполучених Штатів є досить обмеженою, але на всіх рівнях управління держава володіє й керує різноманітними підприємствами . 

1.7.2 Німецька модель економіки        Політична система Німеччини подібна до американської: вони обидві є федеральними республіками і мають три рівні управління; обидві федеральні системи мають двопалатні законодавчі органи. На політичній структурі Німеччини позначається те, що свого часу вона була федерацією штатів.   Після Другої світової війни та частина Німеччини, що пізніше стала Західною, довірилась політиці вільного ринку, а не державного регулювання. Головна концепція, покладена в основу цієї політики, отримала назву «соціальне марквіртшафт», тобто соціальна ринкова економіка. Вони були переконані, що політична свобода і максимізація добробуту можуть бути забезпечені тільки через створення  і підтримання вільно ринкової конкуренції. Конкуренцію мав би запровадити уряд через відмову від практики обмеження бізнесу, утворення управління у справах монополії для обмеження і могутності картелів та заохочення конкуренції за допомогою різних засобів економічної політики. Сьогодні соціальна ринкова економіка стала означати поєднання ринкової економіки з ретельно опрацьованою і  витратною системою соціального забезпечення. Переважна частина видатків на соціальне забезпечення міститься в соціальному бюджеті, що управляється незалежно від федерального бюджету або контролюється федеральним урядом.       Структура сучасної податкової системи Німеччини  є насамперед наслідком розвитку історичних і політичних процесів. 

1.7.3. Європейсько-кейнсіанська модель       Європейсько-кейнсіанську модель іноді називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії,Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досяг значних розмірів.    Незважаючи на високий рівень перерозподілу коштів, питома вага державних соціальних витрат не дуже висока, оскільки бюджет розглядається як засіб впливу на попит, і витрачається певною мірою на інвестиції та структурні зміни. Важливою рисою системи державного регулювання економіки Франції є високий рівень узгодженості заходів, що вживаються. Для цього існує економічна та соціальна  Рада, до якої входять представники уряду, підприємців та профспілок.           Державні економічні органи Франції розробляються на базі консультацій з економічними суб’єктами індикативні гнучкі узгоджені плани, як загальні, так і  спеціальні, цільові. Виконання плану в приватному секторі забезпечується і шляхом держзамовлень, і через податкову, цінову, кредитну політику, тому плани Франції, не будучи імперативними, є активними.       Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів з певним страхуванням від непередбачуваного впливу взаємодії приватних економічних інтересів. 

      1.7.4. Шведська модель економіки

            Термін «шведська модель» пов’язується з формуванням і зміцненням Швеції у II половині XXстоліття, як однієї з найбільш розвинутих у соціально-економічному аспекті країн, характерною особливістю яких якої є поєднання належного врядування, політичної стабільності, стійкого економічного зростання, високого рівня соціального захисту та гідного рівня добробуту суспільства.         При цьому до найвищих позицій у світових рейтингах Швеція пройшла переважно за повоєнний період, демонструючи стійкість позитивної економічної динаміки, послідовність просування на зовнішні ринки та високу адаптивність соціально-економічної системи до високих темпів світового розвитку.          Соціальна політика Швеції ґрунтується на ідеях рівності і права людини на гідний рівень життя, що на практиці означає високий, порівняно з переважною більшістю європейських країн, ступінь вирівнювання доходів – за умов  високої вартості праці та забезпечення максимальної зайнятості. Поєднання цих умов, по-перше, є запорукою належного рівня добробуту суспільства, по-друге, лише за їх дотримання політика вирівнювання сприяє злагоджуванню соціальних протиріч і зміцненню солідарності суспільства. Саме тому у Швеції таке велике значення  надається активній політиці на ринку праці. Державна служба зайнятості Швеції налічує вже понад 100 років і поширює свою діяльність не лише на всю територію країни, але й  на інші країни світу.

1.7.5 Японська модель економіки 

        На зламі 60-70 років минулого століття економіка Японії зробила несподіваний  для світу стрибок  в коло найрозвинутіших країн капіталістичної формації. За швидкістю трансформаційних перебудов, високою їх результативністю «японське економічне диво» перевершило всі подібні процеси оптимізації економічної системи. Своїми досягненнями Країна Висхідного Сонця має завдячувати раціональному синтезу державного регулювання ринкових відносин і психологічному піднесенню нації, що стало можливим у результаті збігу громадських і особистих інтересів усіх членів соціуму.    Винятковість японської економічної моделі полягає насамперед у тому, що для її реалізації та великої віддачі були задіяні всі рушійні підйоми, які в сукупності працювали на досягнення однієї мети. Найголовнішого з них за значенням є широка реалізація людського потенціалу, і в першу чергу інтелектуального, як наймобільнішого капіталу, що особливо актуально для сучасної ринкової кон’юктури.         Вдало сформовані гілки влади в Японії стали фактором, що об’єднав усе японське суспільство і налаштував  його на творчу віддачу. На мікрорівні здійснювалася політика протекціонізму вітчизняного виробництва. За допомогою «дешевого» кредиту ,податкових стимулів, амортизаційних пільг, премій, моральної і матеріальної заінтересованості стимулювалося винахідництво. Така політика сприяла розвитку прикладної науки на базі ВНЗ, у стінах яких створювалися лабораторії, науково-дослідні сектори, техноцентри. Їх основним завданням було прищеплення студентам навичок до експериментування і творчого втілення набутих знань.         У сучасних умовах Японія успішно використовує свої економічні й технологічні досягнення, змінює приорітети в науково-технічному розвитку, вживає радикальних заходів з метою стабілізації та зміцнення національної валюти, зменшення імпорту і посилення експорту національних товарів, що дає ій реальні   шанси стати одним із головних лідерів XXI ст.. на міжнародній арені високорозвинутих  країн. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Особливості формування та основні ознаки економічної системи України на сучасному етапі.    Світовий досвід, стратегічна тенденція економічної еволюції, прагнення  десятків нових країн і народів будувати політичну демократію і економічну систему ринкового зразка, включаючи Україну, аргументовано доводять одне, необхідність і перспективність системних суспільних трансформацій, наслідком яких будуть гуманістичне громадянське суспільство, економічна свобода і добробут, що ґрунтуються на функціонуванні ринкового механізму.  Україна є п’ятою на європейському континенті  за кількістю населення і другою за розмірами території країна. За економічними можливостями, інтелектуальним і науково-технічним потенціалом вона належить до найбільших розвинутих європейських держав. Українське суспільство має й повинне використовувати  й реалізувати свої потенційні переваги, знайти своє гідне місце на світовому ринку, посісти  провідні позиції в тих сферах економічної діяльності, де вона має для цього умови.      

   Інтеграційні процеси в українській економіці розпочались із процесами становлення  недержавного сектору виробництва – приватизацією, розукрупненням підприємств – і проходили під впливом двох найбільших значущих чинників: структурні зміни у структурі економіки та сучасні тенденції розвитку економічної системи, серед яких вирішальна роль належить глобалізації.            Системний аналіз стратегії, тактики і результативності економічних трансформацій та реформ, проведених у нашій країні з 1992 року, дозволяє стверджувати, що вони на жаль, виявилися неуспішними попри правильність загальної базової парадигми, яка полягала у переході від адміністративно-командної до ринкової системи економіки та господарювання.

        На даному етапі світового  розвитку немає сумніву, що ринкова модель є більш ефективною за будь-які інші моделі. Щоб упевнитися в цьому розглянемо ВВП у країнах з ринковою економікою та постсоціалістичних країнах за 2009 рік.           

   Аналіз  моделей економічного розвитку, що існують в межах сучасної капіталістичної системи, й тих, які українські вчені вважають прийнятними для нашої країни, дозволяє зробити певні узагальнення і висновки. На наш погляд майже всі  вітчизняні дослідники:

   1) намагаються вивчити західні  моделі економічного розвитку  і так чи інакше до них пристосувати якусь із них до українських реалій;