Анализ предприятия

Інкасова форма платежу передбачає передачу експортером доручення своєму банку на отримання від імпортера певної суми платежу проти пред'явлення йому відповідних товарних документів і може здійснюватись за принципом "платіж проти документів" або "акцепт проти документів". Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується, в основному, пересилкою і наданням документів проти оплати чи акцепту, але без власного зобов'язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов'язків по інкасо.

Чек — це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред'явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання гарантій платежу. Як засіб платежу в зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках з неторговельних операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу.

Експортно-імпортні операції

Експортні операції передбачають продаж і вивезення товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Імпортні операції - це закупівля і ввезення іноземних товарів для реалізації їх на внутрішньому ринку країни-імпортера або виробничого споживання підприємством-імпортером.

У міжнародній комерційній практиці під експортом та імпортом розуміють тільки операції, котрі здійснюються на комерційних засадах, на підставі укладання та виконання МТУ - контрактів купівлі-продажу. Поставки у вигляді допомоги, дарування та ін., які здійснюються на безвідплатних засадах, у вартість експорту та імпорту, як правило, не включаються, а враховуються окремо.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар після виконання певних митних формальностей та процедур, про які подані відомості для статистичного обліку, пропустили через митний кордон країни-контр-агента.

У міжнародній комерційній практиці використовують два основних методи здійснення, експортно-імпортних операцій:

1. Прямий метод (direct), або прямі продажі - передбачає встановлення прямих зв'язків між виробником (постачальником) та кінцевим споживачем, тобто поставку товарів безпосередньому кінцевому споживачу та закупку товарів у безпосереднього самостійного виробника на підставі договору купівлі-продажу.

2. Непрямий, або посередницький (agency), метод - передбачає купівлю та продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на підставі укладання спеціального договору - агентської, комісійної або іншої угоди з торговим посередником, в якій передбачається виконання останнім певних обов'язків, пов'язаних з реалізацією товару продавця, за агентську, комісійну або іншу винагороду.

Посередниками можуть бути брокери, дилери, комісіонери, оптові покупці, промислові та торгові агенти. Їхні функції полягають у пошуку іноземних партнерів, підготовці документації і оформленні угод, кредитно-фінансовому обслуговуванні і страхуванні товарів, після продажному обслуговуванні, рекламуванні товарів тощо.

ВИСНОВКИ

    Як показали проведені розрахунки,дослідження і детальний аналіз,ефективність господарювання підприємства в будь-якій галузі залежить не стільки від ста-більності зовнішнього чи внутрішнього середовища,скільки від знання основних економічних і господарських законів,вміле використання яких дозволяє направляти діяльність компанії у правильному напрямку,всебічно розвивати і вдосконалювати виробництво,впроваджувати нові методи ведення бізнесу,краще працювати з людським чинником.Але в погоні за надприбутками не треба забувати про цілі і місію фірми,як наприклад,задоволення потреб ринку і держави,забезпечення населення робочими місцями,задоволення соціальних потреб працівників і т.д.

    Розглядаючи дане підприємство з його чітко визначеною номенклатурою виробів і утсаленими технологіями,можна звернути увагу на те,що загальні показники економічної ефективності виробництва досить високі і є перспективні можливості для їх підвищення.серед найважливіших і найсуттєвіших можна виділити наступні:рівень задоволення потреб ринку,виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів,витрати на одиницю товарної продукції,прибуток з одиниці загальних витрат,рентабельність виробництва,трудомісткість одиниці продукції,темпи росту продуктивності праці,ефективність використання робочого часу,рівень завантаженості устаткування,економія фонду оплати труда,фондовіддача основних виробничих фондів,фондомісткість продук-ції,матеріаловіддачавитрати палива і енергії на одиницю продукції,коефіцієнт обуговості оборотних коштів,тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів,питомі капіталовкладення.

    На мій погляд,основними чинниками підвищення ефективності виробництва є підвищення його технічного рівня,вдосконалення управ-ління,організації виробництва і праці,зміна обсягу і структури вироб-ництва,підвищення продуктивності праці,зниження загальниого рівня витрат за рахунок автоматизації виробництва і введення енергозберігаючих технологій.Треба також налагоджувати зв¢язки з іноземними інвесторами,виходити з якісним продуктом на міжнародний рівень,намагатися заключати довгострокові договори про стратегічну співпрацю з перспективними постачальниками ресурсів і покупцями продукції,постіно поліпшувати якість продукції,збільшувати частку товару,що відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам.

    Економічна ефективність діяльності підприємства безпосередньо пов'язана із соціальною ефективністю цієї діяльності, оскільки результати роботи підприємства є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем. Соціальну ефективність слід розглядати як на рівні окремо взятого підприємства, так і на загально-державному чи міжнародному рівнях. Визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а також ті, які не піддаються прямому кількісному вираженню.

    Мої власні рекомендації стосуватимуться асортименту продукції,що випускаєть-ся.Його,на мою думку,треба значно розширити, оскільки підприємство з такими широкими технічними можливостями і значним технологічним потенціалом не може займатися випуском лише одного виду товару.На базі даних потужностей можна було б відкрити структурні підрозділи,які займалися б наданям різноманіних послуг стороннім підприємствам або окремим особвам.Прикладом може бути ремонтна майстер або відділ випробуваньня.Не можна також уникнути питання стосовно утилізації відходів виробництва.Якщо,наприклад,виділити певні кошти з майбутніх прибутків можна було б придбати технологію безвідходного виробництва, що дозволило б зекономити значну кількість оборотних коштів.

    Також хочеться приділити увагу тим статтям видатків, які займають значне місце в структкрі собівартості виробництва.Ось,наприклад,оплата праці управлінського персоналу:тут, на мій погляд,необхідно провести ретельний аналіз і визначити чи співпадають ефективність віддачі у даному секторі і затрати на його утримання.Адже таким чином можна визначити оптимальний склад управлінців, і позбавитись тих працівників, які не приносять реального результату,і звільнити підприємство від зайвих витрат.   

    Також необхідно зайнятися оптимізацією виробничої структури.Виробнича структура підприємства - це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв'язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і т. д. Для підприємств є важливим встановлення оптимальної виробничої структури,так як це може призвести не тільки до значного зниження витрат, й до підвищення рівня прибутковості.Адже злагоджена робота персоналу значною мірою впливає на більшість основних показників ефективності виробничої діяльності.

    На виробничу структуру підприємства впливають: масштаб виробництва, складність конструкції виробу, характер технологічного процесу.Отже,враховуючи вищеназвані фвктори можна побудувати виробничу сруктуру таким чином, що дане підприємство не тільки займе свою, досить значну, долю ринку, але й зможе постійно розширяти сфери свого впливу, поступово виходячи на міжнародний рівень виробництва.

Використана література:

1.Бойчик І.М.Економіка підприємства:Навчальний посібник. – К.:Атіка,2002. –480с.

2.Журнал “Вестник машиностроения”,№9.,2005 р.

3.Бляхман В.Экономика фирмы.Учебное пособие. –С.-П.:Изд-во Михайлова,1999. –279с.

4.Витвицкая М. С., Киселев А. П. Методические рекомендации по составу затрат, включаемыхв себестоимость продукции, работ й услуг на предприятиях, фирмах и 

других структурах.‑К.,1993

5. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкій Ю. І. Основи економічних знань: Навч. посібник.- К.: Вища школа, 1999.- 544 с.

6. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін.- К.: Видавничий центр «Академія», 2000- 840 с.

7.Закон України «Про підприємства в Україні» // Нове законодавство України. Випуск 3.- К., 1992.

8.Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» // Голос України.- 5 травня 2000 р.

9. Кейлер В. Зкономика предприятия. Курс лекций.- М.:ИНФРА-М, 1999.-132с.

10. Краткий курс по зкономике предприятия- К.: Генеза, 1998.‑302 c.

11. 48. Мних Є. В., Ференц І. Д. Економічний аналіз: Навч. посіб-ник.- Львів: «Армія України», 2000.- 240 с.