Стильові ознаки гармонічної мови Ж.Бізе на основі аналізу авторської сюїти з музики до драми А.Доде «Арлезіанка»

Завершує сюїту п`єса Carillon – яка нібито пропонує слухачеві поринути в святкову атмосферу народних веселощів. Протягом усієї першої частини (складної тричастинної форми) звучить остинатний мотив, який звукоімітує «голоси» церковних дзвонів. Його виконують   валторни, ІІ скрипки і арфи, тоді як основна тема проводиться І скрипками. В ладовому відношенні вона є оригінальним сплавом пентатоніки та лідійського ладу (у середньому розділі, т.23, 27): . Найцікавішими тут є прийоми тематичного розвитку, які призводять до фактурного розшарування (т.33-38): на ТОП ля мажору спостерігається поступове  розширення терцієвого ряду та утворення вертикалей нетерцієвої будови. Але більш загальне враження ту пов’язано вже з елементом політональності: в момент відхилення в ля мажор основний мі мажор нібито не зникає. 

Характерною ознакою  авторського стилю є прийом переходу до середньої частини – з E-dur до cis-moll – за допомогою збільшеного тризвуку (т.55-57):

 

 

 

 

 

Основна тема середньої  частини - чи не найбільш пронизливий ліричний епізод в сюїті. Печальна мелодія сициліани збагачує основний настрій п’єси – святковий та урочистий – пасторальними барвами. Наслідування фольклорним традиціям спостерігається у викладенні теми паралельними терціями у флейт, у зворотах натурального мінору (в тому числі і  перерваному – т.62), в нестабільності фактури та відхиленнях у споріднені тональності (E-dur, gis-moll, А-dur). Терпкий дисонуючий фонізм зменшеного септакорду із затриманням зменшеної октави загострює сумний характер (т.65,67,73):

В невпинному тональному русі досягається нарешті основна тональність – і на доповнення накладається остинатний мотив, що передбачує початок репризи. Перехід в початкову тональність – дзеркально зворотній – через той самий збільшений тризвук (див. т. 104-105):

Реприза скорочена: проведення основної теми стверджує панування радісної святкової стихії, що доволі символічно для  зрілих творів Бізе.

 

 

 

            Отже, оглянувши основні моменти сюїти «Арлезіанка» Жоржа Бізе, можна зробити певні висновки про самобутність стилю цього композитора.

            Без сумніву, яскрава колоритна картина народного життя та побуту, багатогранні образи героїв – все це постає перед слухачем виключно реальним і беззаперечним. Емоційно вражаючі музичні засоби захоплюють і переконують у правдивості образів.

             Як вже згадувалось на початку  даної роботи, музика Бізе багато в чому є новаторською. І, головне, якими б засобами не користувався композитор, усі вони спрямовані досягнути декоративної зображувальності – але не за рахунок глибокої виразовості.  Кожна з образних сфер, представлених у сюїті, показує притаманний лише їй «арсенал» засобів виразності, в тому числі гармонічних.

        Наприклад, в картинах народного життя переважають засоби діатоніки, відхилення у споріднені тональності, оркестрова монолітність, «тутійність». Композитор залучає усі можливості діатоніки. По-перше, це ладові структури (пентатоніка, лідійський ); поєднання різних видів мажору та мінору (гармонічний та натуральний мінор) – навіть в одному вертикальному комплексі. По-друге, присутність елементів політональності - як результат синтезу різних шарів фактури. По-третє, - це акордика, представлена широким спектром засобів, від побудов терцієвої структури (тризвуки, септакорди, нонакорди) і до секундо-квартової, а також акордів зі змінними тонами.

        

           Для другої сфери – пасторально-ідилічних образів – підібрані такі засоби, які змогли б описати більш ясно та витончено. Найяскравішим з них є альтерація, з допомогою якої відтворюються емоційні тонкощі: Зб53 (тоніка з підвищеною квінтою), альтерована субдомінанта як зменшений септакорд в якості ввідного в

подвійну домінанту. Якщо в попередній сфері переважала діатоніка, то в даній вона поступово витісняється хроматикою.

            І, нарешті, драматичні образи  – світ пристрастей та великих  почуттів. Відтворений в музиці «портрет» відчайдушного героя характеризується тональною нестійкістю та невизначеністю. Цим пояснюється використання еліптичних зворотів, акордів нетерцієвої структури, прийомів енгармонізму та альтерації, а також домінування фонізму зменшених побудов. Саме за допомогою таких складних засобів виразності гармонічної мови створена реальна картина почуттів героя.

       

 

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Перелік використаної літератури:

 

 

1. Друскин М. История зарубежной музыки. Выпуск 4., - М.: -1983.
2. Бершадская Т. Лекции по гармонии. – Л.: -1985.
3. Дубовский И., Евсеев С., Способин И., Соколов В. Учебник гармонии. – М.: -1965.
4. Мясоедов А. Учебник гармонии. – М.: -1980.
5. Тюлин Ю, Привано Н.  Учебник гармонии. – М.: -1986.
6. Холопов Ю. Гармония. Теоретический курс. – М.: -1988.
7. Рыцлин  Л. // Музыкальная литература зарубежных стран. – М.: -1975.
8. Бронфин Е.// Ж. Бизе. Музыкально-энциклопедический словарь. – М.: -1991.