Перспективні напрямки інтенсифікації виробництва в металургійній галузі

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

     Кафедра «Менеджмент у виробничій сфері» 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ 

     з теми: «Перспективні напрямки інтенсифікації виробництва в металургійній  галузі» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Донецьк 2011

     ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства.

     Чорна металургія є галуззю спеціалізації  України в загальному поділі праці  країн СНД. У складі колишнього Радянського  Союзу Україна давала в 1989—1990 рр. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої  руди, 45% виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33% сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній економіці України.

     Україна належить до країн Європи і світу  з найбільш розвинутою металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки Німеччині.

     Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В  металургії значно розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

     Ця  галузь є потужним фактором формування ТПК. Вона виділяється значною концентрацією  виробничого процесу — величиною  підприємств і формуванням їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста. 
 
 

     1. Загальна характеристика металургійної галузі України 

     У радянський період розвиток чорної металургії в Україні відбувався швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені  старі малопотужні заводи — Алчевський, Макіївський, Єнакієвський, Донецький, Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.

     Одночасно були збудовані такі гіганти чорної металургії, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна. [1]

     Нині  в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій. [2]

     Розвиток  металургії як інтегральної галузі промисловості  не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

     До  складу металургійного комплексу України  включається ряд підгалузей і  виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

     - видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

     - виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

     - виробництво електроферосплавів;

     - повторна переробка чорних металів;

     - коксування кам’яного вугілля;

     - видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

     - випуск металевих конструкцій тощо. [1]

     Сучасний  стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів.

     Сучасна металургія характеризується наявністю  заводів з повним і неповним металургійним  циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі  і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

     - історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів;

     - економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;

     - екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів. [2]

     Заводи  переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт.

     Чорна металургія України відзначається  високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою сучасні потужні комбінати.

     Металургійні  комбінати України, як і в індустріально  розвинутих країнах, є основними  підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний  зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва.

     Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і  більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

     Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об’ємом  в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

     Розвиток  металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки.

     Розвиток  чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.

     Значного  розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. В зв’язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.

     Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким, Нікопольським і Стахановським.

     В умовах швидкозростаючих потреб будівництва  крупних промислових, транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями. З цією метою в центрах металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій. [3]

     Незважаючи  на кризовий стан, металургія України  є основним постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної продукції чорної металургії України  становила в окремі роки понад 3 млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції України. 
 

     2. Сучасний стан розвитку чорної металургії України 

     Після одержання самостійності Україні, незважаючи на економічну кризу, вдалося вберегти величезний сектор чорної металургії від розпаду. Для цього використовувалися різноманітні види державної підтримки і непрямого субсидування. Зайві активи тимчасово виводилися з експлуатації, або знижувався ступінь їхнього використання.

     Україна не впроваджувала спеціальних програм ліквідації застарілого мартенівського виробництва. Ліквідувалися тільки ті потужності, що втратили придатність. В результаті під час економічної кризи потужності чорної металургії скорочувалися набагато більш повільними темпами, ніж обсяги металургійного виробництва.

     Вихід чорної металургії на зовнішній ринок  стимулював із 1996 р. зростання обсягів металургійного виробництва. Для забезпечення цього зростання підприємства почали вводити в дію тимчасово виведені з експлуатації потужності. Збільшувалося завантаження наявного устаткування.

     Проте українська металургія зіткнулася з гострою проблемою старіння основних фондів. Досить тривалий період основні фонди сектора майже не оновлювалися. В результаті знос основних фондів на металургійних підприємствах країни наблизився до 60% (а в сталеплавильному виробництві – навіть до 70%), що за світовими стандартами є критичним. [3]

     Процес  реконструкції і модернізації основних фондів чорної металургії активізувався  в Україні тільки останніми роками. Економічний експеримент із його пільговим режимом господарювання, а головне, поліпшення кон’юнктури на світовому ринку вивели металургійні підприємства з фінансової кризи і забезпечили додатковий приток фінансових ресурсів у сектор.

     Ефективно працюючі металургійні підприємства змогли перейти до реінвестування частини  прибутку. Підтримку інвестиційної  діяльності підприємств почали здійснювати  і стратегічні власники. Проте  цих інвестиційних ресурсів було явно недостатньо для проведення глибокої реструктуризації сектора і модернізації його застарілих виробничих потужностей.

     За  наявності виробничого потенціалу, який значно перевищує внутрішні  потреби країни, визнано недоцільним  будівництво нових металургійних  виробництв. Окремі нові технології і види устаткування в існуючі виробництва вводяться тільки в тих випадках, коли це дає швидку економічну віддачу.

     Модернізація  виробництва проводиться переважно  на основі вітчизняного устаткування і вітчизняних технологічних  розробок, які є дешевшими порівняно з іноземними аналогами. Реалізація таких обмежених інвестиційних програм призводить до невеликого в 1,5-2,5% підвищення продуктивності устаткування. [4]

     Сучасні власники металургійних підприємств  орієнтуються на повне фізичне використання наявного потенціалу за короткий час поліпшення кон’юнктури на світовому ринку. Нарощування обсягів металургійного виробництва в Україні досягається за рахунок введення в дію після ремонту і реконструкції тимчасово непрацюючих і збільшення ступеня використання чинних виробничих потужностей.