Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Октября 2013 в 19:35, реферат
На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру збері¬гається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою.
Вступ
1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура....................................................................
2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі..........
3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України...........................
3.1.Особливості і фактори розміщення галузі..............................................
3.2.Сучасна географія швейного та хутряного виробництва......................
4.Внутрішня та зовнішня торгівля України швейною та хутряною продукцією.......................................................................................................
5.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки..........................................................................
Висновки...........................................................................................................
Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.
Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).
Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20.5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.
Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
Конопляно-джутова
Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.
Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї — природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, іпорн о-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.
У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.
Підприємства шкіряно-
Шкіряна промисловість — стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.
Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано;
у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мука-чеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання — у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання — у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.
Для шкіряно-взуттєвої
Картосхема розміщення легкої промисловості.
екстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.
Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровий промисловий звір — лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості, їх продукція дуже розмаїта — господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.
3.Розміщення швейної
та хутрової промисловості
3.1.Особливості і фактори розміщення галузі.
В таких містах і областях як Ужгороді,
Кременчуку, Ромнах, Львові, Сімферополі
за рахунок Українського виробництва
в Україні задовольняється
У державній і кооперативній торгівлі України продаж товарів у 1990 р. зріс проти 1980 на 30% і складав 3 млрд. 394 мли крб, або 4,3% від всього обсягу товарообігу і 7 4% в групі непродовольчих товарів. Крім того значна кількість товарів реалізується на "чорному ринку", де ціни на нього у кілька разів вищі. Дещо вищою є питома вага трикотажних виробів і взуття в торгівлі непродовольчими товарами в Південно-За-хідному районі /7,7%/ і нижчою від середньореспубліканського в Донецько-Придніпровеькому /7,І%/ і, особливо в Південному - 6.6%
У віддаленій перспективі реконструкцію підприємств зійснюватимуть з метою перетворення їх в монтажні виробництва. З метою вдосконалення розміщення галузі слід передбачити будівництво нових підприємств легкої промисловості там, де коефіцієнт концентрації виробництва становить менше 0,5 - Донецькій, Харківській, Волинській, Рівненській областях, в Криму.
Хутрова промисловість - галузь легкої промиловості, що переробляє різноманітні види хутрової і овчинної сировини і виробляє хут-ряні і зубні внроби. Найбільш поширеними є вироби із кролячих шкурок, каракулю, смушки, мерлушки, білки, лисиці, кроча, ховраха, ондатри. З хутра виробляється теплий одяг - жіночі і дитячі хутряні пальта, одяг з верхом із тканин на хутряній підкладці, головні убори, рукавиці, національний одяг тощо. Хутрова промисловість випус-кає вироби, які є прикрасою жіночого туалету - палантини, а також побутові хутряні вироби - килими, ковдри, спальні мішки, сувеніри, цінність хутряних виробів зумовлена їх теплозахисними і естетичними властивостями, міцністю хутра і здатністю протидіяти утворенню повсті. Визначальною умовою вартості виробів з хутра є не тільки якість шкурок, але й ступінь складності і характер обробки і відповідні вимоги до моди у той чи інший час.
1.Донецький р-н.
2.Придніпровський р-н.
3.Північно-Східний р-н.
4.Столичний р-н.
5.Подільський р-н.
6.Карпатський р-н.
7.Центрально-Український р-н.
8.Волинський р-н.
9.Причорноморський р-н.
Хутро натуральне - це напівфабрикати вироби із шкурок тварин, які повністю або,частково зберегли волосяній покрив.Сировиною є шкури диких хутрових тварин і тих, що спеціально розводяться у зві-рівницьких господарствах, а також свійських /вівці, кози, кролі, коні/ та морських /тюлені, нерпи та ін./ тварин. Виробнитцтво -хутра складається з первинної обробки, вичинки і, якщо це необхідно фар-буваня сировини, дешеве і поширене хутро фарбують, наприклад, кролячим шкуркам надають вигляду соболиних..
Обсяги і асортимент пропукції хутрової промисловості визначають-ся рівним розвитком її сировинної бази. Підприємства галузі пере-робляють понад 50 видів сировини. В Україні у структурі сировинних ресурсів переважає продукція вівчарства, кролівництва і звірівництва.
Вівчарство є в Україні розвинутою галуззю сільського господарст-ва: поголів'я овець і кіз перевищує 8 млн.голів. теринославській губерніях. У Приазов'ї поширена цигайська напівтонкорунна порода, у Придніпров'ї розводять сокальських овець, які дають високоякісний смушок. Смушкові вівці є одними з найбільш поширених у західних, особливо прикарпатських, областях, а у лісостепу основная породою овець є тонкорунний прекос.
На підприємствах хутрової промисловості
України використовують шкури каракулю,
одержаного від забою ягнят каракульських
порід;смушки-шкурки ягнят українських
і молдавських смушково-молочни
Важливе місце у заготівлях хутряної сировини в Україні займають кролячі шкурки /майже 2/3 їх заготівель в країнах СНД/. Великі звірорадгоспи з розведення чистопородних кролів знаходиться у Київьскій, Полтавській, Черкаській областях.
Одним з найважливіших виаів сировини для хутрової промисловості є процукція промислового звіртрництва, створеного в Україні у післявоєнний час. Найбільшими є 6 звгрорадгоспів і 20 спеціалізова-них звірогосподарств системи споживної кооперації. Серед них виділяються звірорадгосп "Петровський" на Полтавщині, "Червона галявина" у Кіровоградській і "Сокальський" у Лізівській областях і звірогосподарства Черкаське, Вінницьке, Цуманське /Волинська об-ласть/. Створено мережу колгоспних звіроферм. Основними об'єктами звірництва в Україні є норка, сріблясто-чорна лисиця, блакитний песець, нутрія. У виробництві хутряних виробів близько 90% припадає на норку.
Ресурси хутрової сировини мисливства в Україні досить обмежені, хоча в її фауні нараховується 30 видів хутрових звірів, у тому числі 12 видів гризунів і 2 види комахоїдних. Територія України належить до Південноєвропейської промислової зони.