Швейна та хутряна промисловість України

Бавовняна промисловість для виробництва  тканин є першою серед галузей  текстильної промисловості. На неї  припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана  з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20.5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася  в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України  вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після  текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї — природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, іпорн о-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.

Підприємства шкіряно-взуттєвої  промисловості виробляють жорсткі  і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість — стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано;

у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мука-чеві збудовано  нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання — у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання — у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Для шкіряно-взуттєвої промисловості  важливо удосконалювати діючу і  створювати нову, високоефективну технологію шкіряно-взуттєвого і дубильно-

Картосхема розміщення легкої промисловості.

екстрактового виробництва; освоювати  матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.

Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро  і виготовляє з них хутрові  та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.

В Україні основний хутровий промисловий звір — лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, внаслідок  чого поліпшились якість і зовнішній  вигляд виробів та їх асортимент. У  хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.

Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості, їх продукція дуже розмаїта — господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.

3.Розміщення швейної  та хутрової промисловості України.

3.1.Особливості  і фактори розміщення галузі.

В таких містах і областях як Ужгороді, Кременчуку, Ромнах, Львові, Сімферополі  за рахунок Українського виробництва  в Україні задовольняється тільки 80% потреб населення у виробах легкої промисловості. Решту  Україна одержувала з інших країн СНД і імпортувала майже 15-17% від різного споживання. У сучасних умовах увіз  товарів різко скоротився, що ще більше посилить в найближчі роки дефіцит його на внутрішньому ринку.

У державній і кооперативній  торгівлі України продаж товарів у 1990 р. зріс проти 1980 на 30% і складав 3 млрд. 394 мли крб, або 4,3% від всього обсягу товарообігу і 7 4% в групі непродовольчих товарів. Крім того значна кількість товарів реалізується на "чорному ринку", де ціни на нього у кілька разів вищі. Дещо вищою є питома вага трикотажних виробів і взуття в торгівлі непродовольчими товарами в Південно-За-хідному районі /7,7%/ і нижчою від середньореспубліканського в Донецько-Придніпровеькому /7,І%/ і, особливо в Південному - 6.6%

У віддаленій перспективі реконструкцію  підприємств зійснюватимуть з метою перетворення їх в монтажні виробництва. З метою вдосконалення розміщення галузі слід передбачити будівництво нових підприємств легкої промисловості там, де коефіцієнт концентрації виробництва становить менше 0,5 - Донецькій, Харківській, Волинській, Рівненській областях, в Криму.

Хутрова промисловість - галузь легкої промиловості, що переробляє різноманітні види хутрової і овчинної сировини і виробляє хут-ряні і зубні внроби. Найбільш поширеними є вироби із кролячих шкурок, каракулю, смушки, мерлушки, білки, лисиці, кроча, ховраха, ондатри. З хутра виробляється теплий одяг - жіночі і дитячі хутряні пальта, одяг з верхом із тканин на хутряній підкладці, головні убори, рукавиці, національний одяг тощо. Хутрова промисловість випус-кає вироби, які є прикрасою жіночого туалету - палантини, а також побутові хутряні вироби - килими, ковдри, спальні мішки, сувеніри, цінність хутряних виробів зумовлена        їх теплозахисними і естетичними властивостями, міцністю хутра і здатністю протидіяти утворенню повсті. Визначальною умовою вартості виробів з хутра є не тільки якість шкурок, але й ступінь складності і  характер обробки  і відповідні вимоги до моди у той чи інший час.

1.Донецький р-н.

2.Придніпровський р-н.

3.Північно-Східний р-н.

4.Столичний р-н.

5.Подільський р-н.

6.Карпатський р-н.

7.Центрально-Український р-н.

8.Волинський р-н.

9.Причорноморський р-н.

Хутро натуральне - це напівфабрикати вироби із шкурок тварин, які повністю або,частково зберегли волосяній покрив.Сировиною є шкури диких хутрових тварин і тих, що спеціально розводяться у зві-рівницьких господарствах, а також свійських /вівці, кози, кролі, коні/ та морських /тюлені, нерпи та ін./ тварин. Виробнитцтво -хутра складається з первинної обробки, вичинки і, якщо це необхідно фар-буваня сировини, дешеве і поширене хутро фарбують, наприклад, кролячим шкуркам надають вигляду соболиних..

Обсяги і  асортимент пропукції хутрової промисловості  визначають-ся рівним розвитком її сировинної бази. Підприємства галузі пере-робляють понад 50 видів сировини. В Україні у структурі сировинних ресурсів переважає продукція вівчарства, кролівництва  і звірівництва.

Вівчарство  є в Україні розвинутою галуззю сільського господарст-ва: поголів'я овець і кіз перевищує 8 млн.голів. теринославській губерніях. У Приазов'ї поширена цигайська напівтонкорунна порода, у Придніпров'ї розводять сокальських овець, які дають високоякісний смушок. Смушкові вівці є одними з найбільш поширених у західних, особливо прикарпатських, областях, а у лісостепу основная породою овець є  тонкорунний прекос.

На підприємствах хутрової промисловості  України використовують шкури каракулю, одержаного від забою ягнят каракульських  порід;смушки-шкурки ягнят українських  і молдавських смушково-молочних овець ; мерлушка /шкурки ягнят чубововняних порід овець/. Велике значення має також і така сировина, як хутряна і шубна овчина. Її одержують із шкір, знятих з напівдорослих і дорослих /5-7 місяців/ овець. Хутряну овчину дають тонко- і напівтонкорунні меринос-ні породи овець /цигайські/, а шубну - грубововняні /романівські/ вівці. Із шубної' овчини виробляють вироби з шкірою ззовні /дублянки, кожухи тощо/, а з хутряної - жіночі і дитячі шуби, у яких хутро знаходиться ззовні  із смушки і теплушки виробляють хутряні коміри, головні убори, жакети, жіночі манто тощо.

Важливе місце у заготівлях хутряної сировини в Україні займають кролячі  шкурки /майже 2/3  їх заготівель в  країнах СНД/. Великі звірорадгоспи  з розведення чистопородних кролів знаходиться у Київьскій, Полтавській, Черкаській областях.

Одним з найважливіших виаів  сировини для хутрової промисловості  є процукція промислового звіртрництва, створеного в Україні  у післявоєнний час. Найбільшими є 6 звгрорадгоспів і 20 спеціалізова-них звірогосподарств системи споживної кооперації. Серед них виділяються звірорадгосп "Петровський" на Полтавщині, "Червона галявина" у Кіровоградській і "Сокальський" у Лізівській областях і звірогосподарства Черкаське, Вінницьке, Цуманське /Волинська об-ласть/. Створено мережу колгоспних звіроферм. Основними об'єктами звірництва в Україні є норка, сріблясто-чорна лисиця, блакитний песець, нутрія. У виробництві хутряних виробів близько 90% припадає на норку.

 Ресурси хутрової сировини  мисливства в Україні досить  обмежені, хоча в її фауні нараховується 30 видів хутрових звірів, у тому числі 12 видів гризунів і 2 види комахоїдних. Територія України належить до Південноєвропейської промислової зони.