Еволюційний розвиток ринкової поведінки

     Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину  наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Для описання уподобань споживача  щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.2.). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”. 

     Рисунок 2.2. Карта байдужості 

     Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і  тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

     Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці: 

     Рисунок 2. 3. Гранична норма заміни благ 

     Крива байдужості на рис. 2.3 стає пологішою  при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.

     Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у  споживанні. Оскільки більшість товарів  є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно  спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

     Узагальнимо властивості кривих байдужості:

     F криві байдужості не можуть  перетинатися;

     F криві байдужості, розташовані далі  від початку координат, відповідають  наборам благ з вищим рівнем  корисності;

     F криві байдужості мають від’ємний  нахил для абсолютної більшості  благ.

     F в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

     За  ординалістською версією оптимізація  споживчого вибору полягає у суміщенні  „моделі бажаного” та „моделі  можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості. Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 2.7. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є, яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці. 

     Рисунок 2.7. Оптимумізація вибору споживача 

     Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з  бюджетною лінією, але вони знаходяться  на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності. Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 2.7 та на рис. 2.8 є точками рівноваги споживача. 

     Рисунок 2. 8. Рівновага споживача 

     Можна обґрунтувати рівновагу споживача  алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або .

     Ця  рівність є рівнянням рівноваги  споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого вибору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам. У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності. 

     2.2. Основні теорії  поведінки підприємств. 

       З усіх численних можливостей класифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структурою сторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку. Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотній пропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність "багатьох" з малим ринковим впливом, "кількох" з середньою ринковою силою і "одного" з великою владою на ринку. Як результат маємо три основних варіанти ринкових форм: поліполію, олігополію і монополію (з грец.: polein - купувати або продавати, monos - один, oligos - кілька, polis - багато). Ринкову типологію на основі викладених вище припущень наведе-но в табл. 1.2

     Табл. 1.2

     До  деяких форм такі приклади підібрати  досить важко, а до деяких відносно легко, наприклад, пошта, телефон яскраво демонструють монополію пропозиції. Найважче підібрати приклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців, характеризується економічною теорією як досконала конкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд з поліполістичною його структурою мають дотримуватися ще такі умови: на цьому ринку має бути однорідний товар; продавець і покупець не повинні мати будь-які персональні преференції (переваги); ринок повинен бути повністю прозорим, тобто всі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції, ціни, якість тощо; всі учасники ринку повинні реагувати з однаково великою швидкістю на зміни його параметрів; як продавці, так і покупці повинні мати можливість вільного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів поліполії в сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практиці домінує недосконала конкуренція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеко не всі продавці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринкової діяльності

     Найпростішим  і водночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів  є монополія.

     В основу виникнення монополій покладено  об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.

     Технічні  переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією  на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей  у використанні кредиту сприяло  розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.

     З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної  конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

     Для монополії характерні відсутність  вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.

     Автори  відомого американського підручника з  економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку.

     На  відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію.

     Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію  у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів  і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування.

     З появою трестів монопольне регулювання  охопило також процес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала  формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було властиво періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу тресту. Монополістична планомірність стала набувати нових масштабів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил.

     Монополізувавши виробництво в окремих галузях  промисловості, трести сприяли подальшій  концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для  їхнього впливу на виробників інших  галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення багатогалузевих монополій.

     Еволюція  одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувалася, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через диверсифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслідком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утворення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва.

     Формальними видами ринкової монополії господарських  суб'єктів є білатеральна, або  двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.

     Білатеральна  монополія утворюється за наявності  на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних  суб'єктів: на своєму ринку вони повні  господарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю.