Теорії лідерства

     Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних  інтересів інших працівників  та необхідних ресурсів для вирішення  проблем. Звідси зростає роль знань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки тільки це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити  та ставити проблеми перед іншими членами команди.

     Лідери  будують свої стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи  їх. Вони кладуть довіру в основу групової та сумісної роботи. Щодо професіоналізму, то використовуючи його, а також  різні здібності та вміння, менеджери  концентрують свої зусилля в сфері  прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми. Рішення часто приймаються на основі минулого досвіду. Лідери, в протилежність, здійснюють постійні спроби розробки нових та неоднозначних вирішень проблеми. Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показали, що значна група менеджерів в більшості володіє лідерськими якостями. Однак, зворотній варіант також зустрічається в реальному житті.

3. СТИЛІ ЛІДЕРСТВА

 
 

     Нині  лідерство як складний соціально-психологічний  процес групового розвитку диференціюється  за різними ознаками:

За змістом  діяльності:

• лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки;
• лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми;
• лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором.

За характером діяльності:

• універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера;
• ситуаційний - якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.

За стилем лідерства:

• авторитарний,
• демократичний,
• ліберальний.

     Як  у вітчизняній, так і у зарубіжній найбільш поширеною є класифікація лідерства за стилем.

     Якщо  розглядати стиль з точки зору менеджменту, то стиль управління - це гнучка поведінка керівника щодо співробітників, яка змінюється в  часі залежно від ситуації і виявляється  в способах виконання управлінських  робіт підпорядкованим керівнику  управлінським апаратом. Ці два підходи  мають щось спільне в своєму розумінні  і обґрунтовуються з однієї позиції, але застосовуються в різних сферах, тому набувають інші напрямки і деякі  відмінності.

     Кожна організація представляє собою  унікальну комбінацію індивідів, цілей  і задач. Кожний керівник - це унікальна особистість, яка володіє рядом здібностей. Тому стилі лідерства не завжди можна віднести до якоїсь конкретної категорії. Скоріше, стиль даного керівника - лідера може бути віднесення до якоїсь позиції.

     При авторитарному (диктаторському) стилі  лідер володіє достатньою владою, щоб нав`язувати свою волю підлеглим  і без коливань проводити в  життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках  керівника, причому він одноосібно розв`язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки  про це підлеглих, часто втручається  в дії керівників нижчого ступеню, зв`язує їх ініціативу. При цьому стилі управління лідер користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень.

     Демократичний стиль характеризується високим  ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у  прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні  завдань. Як правило, рішення приймається  тільки після виявлення думки  підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим  авторитетом у підлеглих, панує  дух співробітництва і розвиваються управлінські навички у підлеглих.

     У практичній діяльності демократичний  лідер виходить з того, що люди мотивуються  не тільки матеріальними, але й більш  високими потребами, тому він намагається  зробити обов`язки підлеглих більш  привабливими. У високій мірі керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину  проблем, не шукаючи схвалення або  допомоги. У той же час керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритості з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і показує, як шукати рішення.

     Якщо  люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль.

     Організації, де домінує демократичний стиль, характеризується високим ступенем децентралізації повноважень. Підлеглі беруть активну участь в прийнятті  рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Це найбільш вдалий стиль для ефективного  керівництва.

     При ліберальному стилі лідерства підлеглим  надається велика самостійність  в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови  і час від часу контролює діяльність виконавців. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.

     В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання, несуперечення або потурання (англ. Laisser-faire). Лідер повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи.

     Узагальнюючи  вище викладену інформацію треба  виділити, що в вищій мірі авторитарний чи автократичний керівник нав`язує свою волю підлеглим шляхом примусу, нагороди або посилаючись на традицію. Лідер демократичний, який дозволяє підлеглим брати участь в прийнятті рішень, віддає перевагу спричиняти вплив за допомогою переконань та харизмі, де харизма - це влада, побудована не на логіці чи силі традицій, а на особистих якостях (здібностях) лідера. Він уникає нав`язування своєї волі підлеглим. Ліберальний же керівник надає підлеглим практично повну свободу. Але треба сказати, що названі стилі не охоплюють всю різноманітність стилів, які зустрічаються у практичній роботі. Діяльність лідера настільки різноманітна, що всяка спроба єдиної класифікації стилів лідерства не вдається.  
 

4. ТЕОРІЯ  ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ

 
 

     Теорія  лідерських якостей являється найбільш раннім підходом в вивченні та визначенні лідерства. В цьому напрямку були проведені сотні досліджень, що створили занадто довгий список виявлених  лідерських якостей. Була змога узагальнити  і згрупувати всі раніше виявлені лідерські якості. Були сформовані основні п`ять якостей, які характеризують лідера:

• розум та інтелектуальні здібності;
• панування та домінування над іншими;
• впевненість в собі;
• активність та енергійність;
• знання справи.

     Однак, ці п`ять рис повністю не пояснюють  виникнення лідера. Багато людей з  цими якостями так і залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело  до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумові чи інтелектуальні та особистісно-ділові.

     До  фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній  вигляд чи показність, енергійність рухів  та стан здоров`я. Звичайно, в якійсь мірі може існувати зв`язок між наявністю  цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером. Ті, хто ще вірить в пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях в значній мірі на використання сили в зайняті лідерської позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.

     Психологічні  чи емоціональні якості проявляються на практиці головним чином через  характер людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджені задатки - це першооснова психічних  якостей, які, в свою чергу, бувають  двоїстого характеру:

• психічні якості, які не або слабко піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент);
• психічні якості, які піддаються удосконаленню (рівень та структура інтелекту, довільна пам`ять, адаптабельність)

     Удосконалюються психологічні якості під впливом  досвіду, що його набуває людина в  процесі свого життя і діяльності.

     Вивчення  розумових чи інтелектуальних якостей  і їх зв`язки з лідерством проводилось  багатьма вченими, і загалом їх результати співпадають в тому, що рівень цих  якостей у лідерів вище, ніж  у нелідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні  бути: прагнення до постійного самовдосконалення, схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, панорамність мислення  і професійна предметність , здатність  до самоаналізу.

     Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок  та вмінь у виконанні своїх  функцій. Сюди можна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення .

     Теорія  лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінченим. З цієї причини стало неможливим створити “єдиний вірний” образ  лідера, а одже - закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські  якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства.  
 

5. КОНЦЕПЦІЇ ЛІДЕРСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

 
 

     Важливою  відмінністю від концепції лідерських якостей є те, що дана концепція  припускає можливість підготовки лідерів  по спеціально розробленим програмам.

     Найбільш  відомими концепціями даного типу є  наступні:

• три стилі лідерства;
• дослідження університету штату Огайо;
• дослідження Мічиганського університету;
• управлінська сітка (Блейк і Моутон);

     Дослідження університету штату Огайо вважаються найбільш значними. Їх метою була розробка двофакторної теорії керівництва. За основу були взяті дві змінні: структура  відносин та відносин в межах цієї структури.

     До  першої відносяться зразки поведінки, за допомогою яких лідер організує  та визначає структуру відносин в  групі: визначення ролей, встановлення комунікаційних потоків, правил і процедур роботи, очікуваних результатів.

     Друга змінна містить зразки поведінки, які  відображають рівень і якість стосунків  між лідерами і послідовниками: дружність, взаємодовіра та повага, гармонія.

     В ході досліджень був встановлений зв`язок між вказаними змінними та різними  критеріями ефективності. Так спочатку вдалося встановити, що лідери, поведінка  яких характеризується наявністю одночасно  двох змінних, більш ефективні в  своїй діяльності, чим ті, у яких поведінка характеризувалась тільки однією з них. Пізніше були отримані дані, які розповідали про те, що при найбільшій увазі зі сторони  керівника до структури відносин робило вище показники професійності  підлеглих.

     Дослідження Мічиганського університету ставило  своєю ціллю визначити відмінності  в поведінці ефективних і неефективних лідерів. В основу були покладені  дві змінні в поведінці лідера: зосередження уваги лідерів на роботі та на працюючих. Як бачимо, ці змінні схожі  за своїм змістом з тими, що використовувались  в дослідженнях штату Огайо. Результати досліджень Мічиганського університету дозволили зробити наступні висновки про ефективного лідера:

• має тенденцію до виявлення підтримки та розвитку з ними хороших стосунків;
• використовує груповий, а не індивідуальний підхід до управління робітниками;
• встановлює крайнє високий рівень виконання роботи.

     Базуючись на підході Мічиганського університету було виділено дві категорії лідерів: лідери, орієнтовані на робітників, та лідери, орієнтовані на роботу.

     Найбільшу популярність серед концепцій стилів поведінки лідера отримала модель управлінської  сітки Блейка і Моутона.

     Вона  представляє собою матрицю, яка  утворена перетинанням двох змінних  чи вимірів лідерської поведінки: на горизонтальній осі - інтерес до людей  до виробництва, на вертикальній - інтерес  до людей. Змінні управлінської сітки  несуть характер розміщення (до когось чи до чогось) та погляд (на щось), які  визначають поведінку, тобто обидва інтереси пов`язані як з людською свідомістю, так і з діями людини, а не тільки з чимось одним. Розміщення на шкалі кожної осі матриці від 1 до 9 дає можливість окреслити зони п`яти основних лідерських стилів.