Ризики у менеджменті

     До  доподійних заходів відносять: страхування, самострахування, по-переджувальні  організаційно-технічні, юридичні, договірні й інші заходи для передачі ризику.

     Післяподійні  заходи - це одержання ресурсів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик тощо.

     3. Вимір ризику

     Ризик - категорія ймовірнісна, тому в процесі  оцінки невизначеності і кількісного визначення ступеня ризику використовують імовірнісні розрахунки. Одним з найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод [5, с. 312].

     Статистичні методи оцінки ризику. Головні інструменти  статистичного методу розрахувавши ризику такі:

     1) середнє значення X досліджуваної випадкової величини (наслідків впливу певної події (так званого фактора ризику), наприклад доходу, прибутку тощо;

     2) дисперсія а цієї величини (доходу, прибутку тощо);

     3) стандартний (середньоквадратичний) відхил а цієї величини (доходу, прибутку тощо);

     4) коефіцієнт варіації V;

     5) розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

     З теорії статистики відомо, що для обмеженої  кількості п можливих І значень  випадкової величини її середнє значення (математичне сподівання) X визначають за формулою:

     

     де  Хі - значення випадкової величини; Рі - імовірність появи випадкової величини.

     Середня величина являє собою узагальнену  кількісну характеристику і очікуваного  результату.

     Важливою  характеристикою, що визначає ступінь мінливості можливого результату, є дисперсія - зважене середнє з квадратів відхилень дійсних результатів від середнього значення, а також дуже близько з ним пов'язаний середньоквадратичний відхил, який розраховують так:

     

     Дисперсія і стандартний відхил слугують мірами абсолютного розсіювання, їх виміряють у тих самих фізичних одиницях, у яких виміряють; варійовну ознаку.

     Для аналізу міри мінливості часто використовують коефіцієнт варіації, що являє собою  відношення середньоквадратичного  відхилу до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень

     

     Коефіцієнт  варіації - відносна величина. Тому з  його допомогою можна порівнювати  мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру.

     Оскільки  на формування очікуваного результату (наприклад, величини прибутку) впливає безліч випадкових факторів, то він природно є випадковою величиною.

     Однією  з характеристик випадкової величини X є закон її розподілу. Характер, тип розподілу відбиває загальні умови, що випливають із сутності і природи явища, і особливості, що впливають на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найчастіше використовують так званий нормальний розподіл.

     З курсу теорії ймовірностей і математичної статистики відомо, що нормально розподілена випадкова величина є неперервною і її диференціальна функція розподілу має вигляд:

     

      

     де  у, що дорівнює f(X) визначає щільність розподілу ймовірності для кожної точки X.

     Графік  функції нормального розподілу описують так званою нормальною кривою - кривою Гаусса (рис. 3).

     

     Рис. 3. Крива нормального  розподілу

     Важливою  властивістю графіка диференціальної  функції нормального розподілу  є те, що площа, обмежена нормальною кривою і віссю X, завжди дорівнює одиниці.

     Функція щільності нормального розподілу  дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини. Для оцінки ймовірності потрапляння випадкової величини у визначений інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф(X):

     

     Імовірність потрапляння випадкової величини в  інтервал визначають у такий спосіб:

     

     де  f(t) - диференціальна функція нормального розподілу.

     Експертні методи оцінки рівня ризику. Експертні  методи застосовують, якщо на підприємстві немає інформативних даних для розрахунків економіко-статистичними методами. Ці методи базуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих організацій) з подальшою математичною обробкою результатів цього опитування.

     Узагальнена схема групових експертних опитувань  має такий вигляд (рис. 4).

     

     Рис. 4. Схема групового  експертного опитування

     На  першому етапі ризик-менеджер підбирає потрібну кількість експертів та формує з них групу, яку він  буде опитувати. Для визначення їх кількості використовують різні методи. Докладно про те, як це зробити, а також як математично обробити результати опитування, йдеться в спеціальній літературі [3; 25]. Наприклад, згідно з рекомендаціями В. С. Вентцеля і виходячи із заданого рівня довірчої ймовірності (95 %), кількість експертів має бути від 5 до 15.

     На  другому етапі ризик-менеджер складає  запитання анкети, відповідаючи на які, експерти оцінюють імовірність  можливих ризикованих подій. Для  цього використовують певну бальну шкалу виміру ймовірності ризику.) Вона може мати, наприклад, три або п'ять категорій ризику. Основою для вибору кількості категорій має слугувати розмірність карти ризику. Наприклад, ми використовуємо три рівні ймовірності: низька (1-3 бали), середня (4-6), висока (7-9).

     Під час третього етапу експерти відповідають на запитання анкети.  

     На  четвертому етапі відповіді експертів  підлягають математичній обробці, під  час якої розраховують середньозважену  оцінку ймовірності кожного фактора  ризику. Вагами при цьому виступають компетентність експерта, яку можна визначити на основі того, наскільки правильні відповіді давав експерт у попередні рази, або з урахуванням певних об'єктивних критеріїв - посади, досвіду роботи і т. ін. Далі отримані середньозважені оцінки ймовірності факторів ризику підлягають аналізу з позиції узгодженості їхніх думок. Для цього розраховують коефіцієнт варіації або коефіцієнт конкордації. Якщо думки узгоджені, то тоді оцінку ймовірності використовують для ранжування факторів ризику та побудови карти ризиків.

     Аналогові методи оцінки рівня ризику. Аналогові  методи дозволяють визначити рівень ризиків за окремими наймасовішими  операціями підприємства. При цьому  для порівняння можна використати  як власний, так і зовнішній досвід інших організацій щодо таких операцій.

 

      Висновки

     У процесі своєї діяльності підприємці стикаються із сукупністю ризиків, які  різняться за місцем і часом виникнення, зовнішніми і внутрішніми чинниками, що впливають на їхній рівень, і, отже, за способом їх аналізу та характеристикою.

     Усі види ризиків взаємопов'язані і  впливають на діяльність підприємця, перешкоджаючи прийняттю рішень і оптимізації ризику. Саме тому потрібен поглиблений аналіз складу конкретних ризиків, а також чинники  їх виникнення.

     В економічній літературі з проблем підприємництва немає стрункої системи класифікації підприємницьких ризиків. Існує безліч підходів до такої класифікації, які здебільшого визначаються її цілями і завданнями.

     Ризик — це порівняно нове явище для  українських підприємців, а тому воно потребує особливої уваги.

     Найпоширенішим  видом економічного ризику, в якому  сконцентровані окремі ризики, є зміна  кон'юнктури ринку, незбалансована ліквідність (неможливість своєчасно  виконувати платіжні зобов'язання), зміна  рівня управління тощо.

 

      Список використаної літератури

     1. Вітлінський В. Фінансовий ризик  і методи його вимірювання  // Фінанси України. - 2000. - № 5. - C. 13-23

     2. Васюренко О. В. Ризик як  складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74

     3. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 3 жовтня. - C. 35-39

     4. Грачов В. Класифікація ризиків  та управління ними // Фінанси  України. - 2002. - № 10. - C. 56-60

     5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С.83-86

     6. Клапків М. Методи ідентифікації  фінансових ризиків // Фінанси  України. - 2000. - № 1. - C. 39-46

     7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм  управління ризиками підприємств  // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 66-72

     8.  Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних  проектів // Фінанси України. - 1999. - №  10. - C. 122-129

     9. Примостка Л. Управління фінансовими  ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13

     10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 5. - C. 34 - 38

     11. Харко А. Ризики в управлінні  фінансовою діяльністю // Фінанси  України. - 2002. - № 7. - C. 79-84

     12. Циба Т. Финансовые риски: суть, контроль // Регіональні перспективи. - 1997. - № 1. - C. 51-55