Процесс стратегического планирования в компании

 Функція планування виявляється у вирішенні двох питань: чітке визначення цілей діяльності організації й конкретних дій працівників організації на шляху їх досягнення. Ефективність планування як функції управління на підприємствах залежить від принципів (основоположних правил), якими керуються при складанні планів. До них належать: 
 
- всеосяжність планування - при плануванні повинні бути передбачені всі події і ситуації, які впливатимуть на розвиток підприємства; 
 
- точність планування - при складанні планів повинні використовуватись сучасні методи, засоби, прийоми, тактика і процедури, які забезпечують точність прогнозування; 
 
- ясність планування - мета й етапи планування повинні бути чіткими й зрозумілими для всіх працівників підприємства; 
 
- безперервність планування - планування це не одноразовий акт а безперервний процес; 
 
- економічність планування - витрати на планування не повинні перевищувати доходів від планування. 
 
Функція планування вирішує проблему невизначеності щодо діяльності підприємства й допомагає підприємству ефективно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

 

2)Процесс стратегического планирования в компании состоит из нескольких этапов:

1. Определение миссии и целей организации.
2. Анализ среды, включающий в себя сбор информации, анализ сильных и слабых сторон фирмы, а также ее потенциальных возможностей на основании имеющейся внешней и внутренней информации.
3. Выбор стратегии.
4. Реализация стратегии.
5. Оценка и контроль выполнения.

Определение миссии и целей организации. Целевая функция начинается с установления миссии предприятия, выражающей философию и смысл его существования.  
Миссия – это концептуальное намерение двигаться в определенном направлении. Обычно в ней детализируется статус предприятия, описываются основные принципы его работы, действительные намерения руководства, а также дается определение самых важных хозяйственных характеристик предприятия. Миссия выражает устремленность в будущее, показывает то, на что будут направляться усилия организации, какие ценности будут при этом приоритетными. Поэтому миссия не должна зависеть от текущего состояния предприятия, на ней не должны отражаться финансовые проблемы и т.д. В миссии не принято указывать получение прибыли в качестве основной цели создания организации, хотя получение прибыли является важнейшим фактором функционирования предприятия. 
Цель – это конкретизация миссии в организации в форме, доступной для управления процессом их реализации. Основные характеристики цели стратегического планирования заключается в следующем:

• четкая ориентация на определенный интервал времени;
• конкретность и измеримость;
• непротиворечивость и согласованность с другими миссиями и ресурсами;
• адресность и контролируемость.

Исходя из миссии и целей существования организации строятся стратегии развития и определяется политика организации. 
Стратегический анализ или как его еще называют «портфельный анализ» (в случае анализа диверсифицированной компании) является основным элементом стратегического планирования. В литературе отмечается, что портфельный анализ выступает в качестве инструмента стратегического управления, с помощью которого руководство предприятия выявляет и оценивает свою деятельность с целью вложения средств в наиболее прибыльные и перспективные ее направления.  
Основным методом портфельного анализа является построение двухмерных матриц. С помощью таких матриц происходит сравнение производств, подразделений, процессов, продуктов по соответствующим критериям. 
Существует три подхода к формированию матриц:

1. Табличный подход, при котором значения варьирующихся параметров возрастают по мере удаления от графы наименования этих параметров. При этом анализ портфеля ведется от левого верхнего угла к правому нижнему.
2. Координатный подход, при котором значения варьируемых параметров возрастают по мере отдаления от точки пересечения координат. Анализ портфеля здесь ведется от левого нижнего угла к правому верхнему.
3. Логический поход, при котором анализ портфеля ведется от правого нижнего угла к левому верхнему. Такой поход получил наибольшее распространение в зарубежной практике.

Анализ окружающей среды  необходим при осуществлении стратегического анализа, т.к. его результатом является получение информации, на основе которой делаются оценки относительно текущего положения предприятия на рынке. 
Стратегический анализ окружающей среды предполагает изучение трех ее составляющих:

• внешней среды;
• непосредственного окружения;
• внутренней среды организации.

3)SWOT-ана́ліз — аналіз в стратегічному плануванні, що полягає в розділенні чинників і явищ на чотири категорії:

• сильних (Strengths)
• і слабких (Weaknesses) сторін проекту,
• можливостей (Opportunities), що відкриваються при його реалізації,
• та небезпек (Threats), пов'язаних з його здійсненням.

Цей акронім може бути представлений візуально у вигляді таблиці:

	Позитивний  вплив	Негативний  вплив
Внутрішнє середовище	Strengths (сила)	Weaknesses (слабкість)
Зовнішнє середовище	Opportunities (можливості)	Threats (небезпеки)

 

 

4)Функція ”організування”  виражається в соціально – трудових і економічних відносинах, що дозволяють керівникові передбачати хід подій і дієво впливати на них [10, c. 205]. Відносини виникають між людьми, які беруть участь у реалізації якого-небудь конкретного процесу. Ефективність роботи групи залежить від її організації, тобто від такого розподілу дій виконавців, при якому вони не заважали б один одному, а одні дії переходили б в інші, що гарантувало б ефективність колективних дій.

 

5)Делегування повноважень – це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання. За допомогою делегування повноважень встановлюються формальні відносини та посадові зв`язки працівників в організації. Саме вони слугують основою для упорядкування спільної діяльності підрозділів і забезпечують можливості координувати роботу організації.

Необхідність делегування повноважень  є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника ( одна людина не спроможна виконувати весь комплекс робіт по управлінню всією організацією) та необхідності спеціалізації в управлінні.

Делегуванню підлягають не всі обов’язки  і права: чинним законодавством і  нормативними документами визначений перелік обов’язків і прав, які не можна делегувати (видання наказів, підпис документів). При делегуванні варто дотримуватися відповідності обов’язків, які виконуються, обсягу наданих прав.

Якщо обов’язків більше, ніж прав, виникає загроза невиконання обов’язків, якщо прав надано більше, ніж це необхідно для виконання обов’язків, то виникає загроза безвідповідальності і безконтрольності.

6)Механізм мотивації  - це формування стосунків і  зв'язків, якими визначається  перехід від потреб робочого персоналу, які він має можливість реалізувати за допомогою ведення трудової діяльності,  до трудової поведінки персоналу. Необхідно приділити  певну увагу   організації роботи персоналу, вивчити, наскільки працівники  задоволені умовами праці і якого чекають винагороди,  визначити вид трудових цінностей персоналу і вивчити його вплив на продуктивність праці.

 

Особливе місце в  цьому процесі належить визначенню мотиву.

[restrictedarea]

Мотив - це свідоме спонукання будь-якого індивіда  тому або  іншому виду поведінки, за допомогою якої він може задовольнити свої потреби. У цьому питанні важливу роль грає  вид вольової поведінки, який є основним чинником для організації діяльності.

 

7)Мотив (лат. moveo — двигаю) — это материальный или идеальный предмет, достижение которого выступает смыслом деятельности. Мотив представлен субъекту в виде специфических переживаний, характеризующихся либо положительными эмоциями от ожидания достижения данного предмета, либо отрицательными, связанными с неполнотой настоящего положения. Для осознания мотива требуется внутренняя работа. Впервые термин «мотивация» употребил в своей статье А. Шопенгауэр.

Сегодня этот термин понимается разными  учеными по-своему. Например, мотивация  по В. К. Вилюнасу это совокупная система процессов, отвечающих за побуждение и деятельность. А К. К. Платонов считает, что мотивация, как явление психическое есть совокупность мотивов.

Мотив — одно из ключевых понятий психологической теории деятельности, разрабатывавшейся ведущими советскими психологами А. Н. Леонтьевым и С. Л. Рубинштейном. Наиболее простое определение мотива в рамках этой теории: «Мотив — это опредмеченная потребность».[1] Мотив часто путают с потребностью и целью, однако потребность — это, по сути, неосознаваемое желание устранить дискомфорт, а цель — результат сознательного целеполагания. Например: утолить жажду — это потребность, вода — это мотив, а бутылка с водой, к которой человек тянется — это цель.

Мотив це ціль праці,а стимул це найвигідніше що може бути

11)   Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою яких

здійснюється  вплив  на  економічні  інтереси  колективів  і  окремих  їхніх

членів.  Цей   вплив   здійснюється   матеріальним   стимулюванням   окремих

працівників і колективів у цілому.

      Організаційно-розпорядчі  методи  спрямовані  на  використання   таких

мотивів трудової діяльності, як почуття  обов'язку, відповідальності, у  тому

числі адміністративної. Ці методи відрізняються  прямим  характером  впливу:

будь-який регламентуючий чи адміністративний  який  підлягає.  обов'язковому

виконанню.

      Соціальні методи  грунтуються невикористанні соціального  механізму,  що

діє у колективі (неформальні  групи,  роль  і  статус  особистості,  система

взаємовідносин у колективі, соціальні  потреби та ін.).

      Ефективність застосування  методів управління в основному  залежить  від

рівня кваліфікації керівних кадрів, що  зумовлює  потребу систематичної і

цілеспрямованої підготовки та  повсякденного  використання  всіх  зазначених

напрямів впливу на колектив і окремих  людей.

      Економічні методи  управління  посідають  центральне  місце  в  системі

наукових методів  управління  трудовою  діяльністю  людей,  оскільки  на  їх

основі  встановлюється  цільова  програма  господарського  розвитку  окремих

підприємств і організацій і  визначається такий режим роботи і такі  стимули,

які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих  працівників  в

ефективній праці.