Основні методи та принципи менеджменту

Oсновні методи менеджменту

 Визначення  виняткових ситуацій

 Ця концепція  виходить з того, що кожний  відділ або підрозділ отримує  певний комплекс завдань і  самостійно виконує їх. Тільки  у виняткових випадках, коли виявляються  відхилення в досягненні поставленої  мети, передбачається втручання  вищої інстанції у процес прийняття  рішення та перебіг подій. Мета цього принципу полягає в тому, щоб звільнити керівництво організації від рутинної роботи; передбачає чітке визначення цілей і компетенцій, а також ознак надзвичайних ситуацій (так званих критичних значень).

Визначення цілей

 Відповідно  до цієї концепції в основі  управління лежить система цілей,  їх структура та дія. Керівництво  організації і керівники нижчих  рівнів управління разом розробляють  чітку й завершену концепцію  цілей, яка не повинна містити  несумісних субцілей, аж до найнижчих інстанцій. Проміжні цілі й субцілі мають бути так взаємопов'язані, щоб кожний співробітник, виконуючи завдання, водночас брав участь у досягненні основної мети організації. Мета цього методу менеджменту полягає в тому, щоб "розвантажити" керівництво організації, вилучивши його з процесу реалізації (але не формування) цілей. Свобода дій, яка існує за такого методу, має підвищувати мотивацію співробітників і розвивати їхню ініціативу.

 Проблеми  можуть виникнути переважно тоді, коли керівники втручаються в  дії нижчих підрозділів і в  авторитарному порядку визначають  цілі, а також у разі виникнення  конфліктів.

 Делегування

 За такого  методу менеджменту виконання  завдань, повноваження і відповідальність  за виконувану роботу делегуються  на нижчий рівень. Мета цього  методу полягає в розвитку  почуття відповідальності співробітників  і максимальній реалізації їх  здібностей. Завдання керівника  — визначати цілі і здійснювати  контроль. Делегування звільняє  керівництво від рутинної роботи  та прийняття простих рішень. Керівник може присвятити свій  робочий час власне управлінню, тому що певні повноваження  він передає підлеглим. Проте  делегувати можна тільки відповідальність  за певні дії. А відповідальність  за управління й надалі лежить  на керівникові, у зв'язку з  чим він завжди може втрутитись  у сферу повноважень підлеглих.  Вірогідна небезпека бюрократизації, якщо опис посад і директиви занадто деталізовані. Тому слід завжди підтримувати гнучкість системи, що уможливить швидке реагування на зміни (наприклад, тимчасові рішення; створення проектних груп).

 Мотивація

 Ця концепція  ґрунтується на тому, що мотивовані  співробітники, які мають можливість  самореалізуватися в межах своєї організації, ідентифікують себе з нею і прагнуть досягти її цілей. У межах методу мотивації для задоволення потреби в почутті власної відповідальності й самореалізації потрібна свобода маневру. Перед співробітниками ставлять серйозні завдання і заохочують їх за позитивні розв'язки цих завдань. Для мотивації в організації існує система стимулів, яка передбачає грошові заохочення, здійснення надійної соціальної політики та відповідне обладнування робочих місць.

Принципи управління мають роз'яснювати цілі. Вони визначають загальні межі організаційної поведінки  керівників і управлінських відносин керівників і підлеглих, закріплюють  управлінські позиції керівництва  організації щодо ставлення до людської праці.

 Для здійснення  управління персоналом керівництво  організації застосовує певні  засоби управління. Ті з них,  які безпосередньо використовуються  для управління, називаються прямими.  До них належать делегування  повноважень і завдань, обговорення  в колективі й бесіди зі  співробітниками, критика та заохочення, службовий нагляд і контроль  за результатами роботи, інформація  та комунікація, директиви та  вказівки.

 До непрямих  засобів управління належать  характеристика посади, оцінки робочого  місця та співробітника. Вони  мають організаційний характер, проте впливають на процес  управління персоналом. На управління  впливають також неформальні  групи і робоча атмосфера.

Методи менеджменту  відображають частину спектра всієї  проблематики управління — постановку цілей, делегування повноважень, мотивацію  та управління в екстремальних умовах. Часто вони близькі за змістом  і потребують доцільної комбінації. Важливою щодо ефективності здійснення управління є оптимальна комбінація його окремих частин. Цілі управління й обраний стиль визначають застосування певних засобів управління та методів  менеджменту. 

Принципи менеджменту

Принцип єдиноначальності. Чим повніший взаємозв’язок підлеглого з керівником, тим менша ймовірність отримання ним суперечливих вказівок і вища персональна відповідальність за наслідки роботи.

Принцип безумовної відповідальності.  Відповідальність є обов'язком і не може бути делегованою, тобто жодний керівник не може шляхом делегування звільнитися від відповідальності за діяльність підлеглих. Підлеглі, отримавши доручення і необхідні для його виконання повноваження, несуть повну відповідальність перед керівниками за свою діяльність; керівники несуть усю відповідальність за організаційну діяльність підлеглих.

Принцип паритету повноважень і відповідальності. Повноваження — це право на виконання дорученої роботи, а відповідальність — це обов'язок її виконати. Тому відповідальність за конкретні дії не може перевищувати передбачений обсяг делегованих повноважень, але і не повинна бути меншою за нього.

Принцип делегування повноважень.  Повноваження, делеговані окремим керівникам, повинні бути достатніми для того, щоб забезпечити можливість отримання очікуваних результатів.

Принцип діапазону управління.  Для кожної управлінської посади існує гранична кількість співробітників, якими може ефективно керувати одна людина, але ця цифра може змінюватися залежно від ситуацій та їх впливу на кількість часу, необхідного для ефективного менеджменту.

Принцип прямого керівництва.  Чим менш опосередковані особисті контакти керівника з підлеглими, тим ефективнішим є керівництво. Навіть об'єктивна опосередкована інформація недостатня для правильного оцінювання підлеглих. За безпосереднього контакту керівник може краще навчати, отримувати пропозиції і вникати в сутність проблем.

Принцип відповідності завдань. Завдання окремих осіб і структурних підрозділів організації повинні взаємно доповнювати одне одного, формуючи систему цілей організації.