Новітні теорії лідерства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Июня 2013 в 22:25, курсовая работа

Краткое описание

На сьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи всі вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж є компанії та організації в занепаді чи ще гірше: на грані банкрутства. На мою думку головна причина криється в ефективному та динамічному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраному стилю керівництва.

Содержание работы

Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи традиційних теорій лідерства
1.1. Теорії лідерства та їхня еволюція
1.2. Традиційні концепції лідерства
Розділ 2. Оцінка новітніх теорій лідерства
2.1. Лідерство як властивість і процес, його роль у сучасному менеджменті
2.2. Концепції атрибутивного лідерства, харизматичного лідерства та лідерства для змін
Розділ 3. Перспективи та пропозиції щодо вдосконалення сучасних моделей лідерства
3.1. Пропозиції щодо кар’єрного росту менеджера як лідера
3.2. Лідерські якості керівника в управлінні
Висновки
Список використаної літератури

Содержимое работы - 1 файл

теорія лідерства.docx

— 178.26 Кб (Скачать файл)

 

2.2. Концепції атрибутивного  лідерства, харизматичного лідерства  та лідерства для змін

Традиційні та ситуаційні концепції лідерства полягають  у тому, що лідерство та його управлінський  ефект можуть бути виміряні та легко  визначені. На жаль, на практиці це не завжди так. Потреба в розробленні нових  підходів до вивчення лідерства була зумовлена також тим, що традиційні та ситуаційні підходи робили односторонній  опір або на риси та поведінку лідера, або на ситуацію, в якій він вибирав  потрібний йому стиль. Тому концепції  лідерства, що з'явилися останнім часом, намагаються об'єднати ці дві добре  вивчені сторони разом, провести ситуаційний аналіз ефективного  лідерства як сукупності лідерських рис та їх проявлення в поведінці.

Тут можна виділити три  основні підходи: концепцію атрибутивного  лідерства, концепцію харизматичного лідерства, концепцію перетворювального  лідерства.

1. Концепція атрибутивного  лідерства (причинно-наслідковий  підхід) спирається на теорію  атрибуції, що пояснює причинно  наслідковий зв'язок між тим,  що відбулося, та тим, що  люди вважають причиною того, що відбулося. Підхід, що розглядається,  передбачає те, що знання причин, які створили ситуацію, підсилює  лідерське розуміння та спроможність  передбачити реакцію людей на  ситуацію. Концепції та моделі, що  були розроблені на цій основі, намагаються відповісти на запитання,  чому люди поводяться так чи  інакше. При цьому враховується  й те, що в більшості випадків  лідер не має можливості безпосередньо  контролювати роботу підлеглого.

2. Концепція харизматичного  лідерства передбачає наявність  у лідера харизми. Харизма є  формою впливу на інших шляхом  особистісної привабливості, що  викликає підтримку та визнання  лідерства. Отже, харизматичним вважається  той лідер, який завдяки своїм  особистісним якостям спроможний  глибоко впливати на послідовників.  Лідери цього типу відчувають  сильну потребу у владі та  переконані в моральній правоті  того, в що вони вірять. Дослідники  засвідчують, що в харизми є  й негативна сторона, що пов'язана з узурпацією власної влади та повним фокусом лідера на самого себе, а позитивна - пов'язана з опором на владу, що розділяється, та тенденцією до делегування частини її послідовникам.

3. Концепція перетворювального  лідерства, або лідерства для  змін, схожа з концепцією харизматичного  лідерства, але трактується дещо  інакше. Лідер-реформатор мотивує  послідовників шляхом підвищення  рівня їхньої свідомості, важливості  та цінності поставленої мети, створення атмосфери довіреності.  Модель перетворювального, або  реформаторського, лідерства передбачає  наявність у лідера та його  послідовників такої поведінки,  яка придатна до творчого рішення  проблеми в кризовій ситуації. Від послідовників вимагається  не сліпе слідування за лідером,  а критичне оцінювання тих  можливостей, що постають, та свідомий  підхід до своїх дій. Однак,  оскільки атмосфера довір'я розвиває  сильну взаємозалежність між  лідером та послідовниками, то  виникає серйозна небезпека того, що керівник підпорядковується  підлеглим або створить біля  себе коло згодних. [17, ст. 30-36]

Отже, кожна концепція  має в собі правильні припущення та положення. Це свідчить, що однобічно  жодне поняття трактувати не можна. Тому всі підходи та концепції  лідерства важливі у вивченні поняття та значення лідерства як окремого феномена.

Лідеру, щоб діяти ефективно, потрібно цій справі вчитися, а організації, щоб вижити, потрібні ефективні лідери. Загальні висновки з теорій лідерства:

  • немає стандартного набору якостей, властивих лідерам. У різних ситуаціях ефективні лідери проявляють різні особистісні якості;
  • дотримуючись піонерських робіт К. Левіна, можна виділити три стилі керівництва, або лідерства:

1) диктаторський;

2) демократичний;

3) потуральний та їхні  різні поєднання, а також два  вектори орієнтації лідера:

1) лідер може бути орієнтований  на відносини з підлеглими ("орієнтація  на людину");

2) або на результат  ("орієнтація на результат/завдання"). Ефективність конкретного стилю  лідера залежить від характеру

конкретної ситуації (ситуаційний  підхід):

  • вектор орієнтації також може змінювати напрям залежно від ситуації в групі: у полярних ситуаціях - сприятливих або несприятливих для групи - лідер, орієнтований на завдання, домагається більших результатів, ніж лідер, орієнтований на людей. Лідерство, орієнтоване на людей, найбільше сприйнятне в спокійних ситуаціях. Однак багато авторів віддають перевагу орієнтації на людину;
  • керівників можна навчати методам ефективного лідерства;
  • лідери повинні постійно вдосконалюватися, а також розвивати підлеглих, уміти використовувати свої сильні сторони так само добре, як заповнювати прогалини в знаннях. Лідер повинен користуватися довірою оточуючих, керуватися особистими фундаментальними цінностями, органічно поєднуючи емоції, інтелект і ділові якості;
  • лідер повинен уміти створювати внутрішні й зовнішні мережі впливу, причому часто на неформальній основі. Такі форми мережних взаємин припускають різні союзи й партнерські відносини як усередині однієї сфери діяльності, так і між галузями; у підсумку вони можуть призводити до формального злиття й об'єднання. Лідер повинен визначати й формулювати прихований, невловимий потенціал організації - такий, як потенціал знання, людський капітал.

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Перспективи  та пропозиції щодо вдосконалення сучасних моделей лідерства

3.1. Пропозиції щодо кар’єрного росту менеджера як лідера

Організації, які досягають  успіху, відрізняються від організацій, які зазнають краху, головним чином  тим,  що мають більш динамічне  і ефективне управління. Бути менеджером і бути лідером - це не одне і те ж. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з  ними насамперед використовує посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний  тип відносин управління, базується  більш на процесі соціальної взаємодії. Лідерство передбачає наявність  в організації послідовників, а  не підлеглих. Відповідно відносини  «начальник - підлеглий», притаманні традиційному погляду на управління, заміняються  відносинами «лідер - послідовник». Тому на сьогоднішній день питання  лідерства є актуальним, оскільки дає змогу досягти кар'єрного росту та ефективно керувати організацією.

Лідерство - це здатність  впливати на окремі особистості та групи, спрямовуючи їх зусилля на досягнення цілей організації. [1, ст. 231]

У забезпеченні результативності колективу важливу роль відіграє особистість керівника. Вона може описуватися  такими трьома складовими: біографічною характеристикою, здібностями, рисами особистості. [2, ст. 383]

Біографічна характеристика включає вік, стать, соціально-економічний  статус і освіту.

До здібностей належать теоретичний  і практичний інтелект, а також  спеціальні уміння, знання, навички  компетентність та поінформованість.

Особисті риси, що зумовлюють ефективність управління включають: вплив, впевненість у собі, емоційну врівноваженість, стресостійкість, здатність до творчого вирішення проблем, прагнення до досягнення мети, заповзятливість, відповідальність, незалежність, товариськість, надійність. [2, ст. 384]

Лідер - це особистість, яка  користується беззастережним авторитетом  і повагою у зв'язку зі своїми особистими видатними людськими, інтелектуальними або фаховими якостями. [3, ст. 546]

Зміни, що проходять в  наші дні у всьому світі, змушують по-новому подивитись на роль менеджера  і дилему «менеджер чи лідер». Ще не так давно один із дослідників  лідерства сформулював таке положення: «Managers do things right, and leaders do right things», що в  перекладі на українську звучить  приблизно так: «Менеджери все роблять  правильно, а лідери роблять правильні  речі». Тепер таке протиставлення вже  не здається на стільки очевидним: менеджерам, і не тільки тим, що займають вищі керівні  посади, необхідні навички лідерства. [4, ст. 12]

Реальність така, що в 99% випадків лідери починають свій шлях до лідерства  не з вершини організації, а з  її середньої ланки. Як правило, в  організації є тільки одна людина, яка являється істинним лідером. Тоді постає питання: що ж робити, якщо цей лідер - не ти? Щоб стати лідером, зовсім не обов'язково бути виконавчим директором. І навіть якщо менеджеру  доводиться звітувати перед людиною, котру важко назвати умілим лідером, він може навчитися впливати на життя  і процвітання своєї організації.

Не всі розуміють, що означає  впливати на інших на всіх напрямках - на тих, на кого працює менеджер, на тих, хто стоїть на одному рівні з ним, і на тих, хто працює на нього. Деякі  люди відмінно уміють керувати членами  своєї команди, але не ладнають з  керівниками інших відділів компанії. У когось виходить налагодити прекрасні  відносини з босом, але сам  він не користується впливом серед  тих, які йому підпорядковуються. Є  люди, які можуть ладнати зі всіма, але від них немає жодної користі. [5, ст. 19]

Дуже часто менеджера  супроводжує думка, що не можливо  керувати, не займаючи керуючу посаду. Але це далеко не так. Керуюча посада автоматично не робить людину лідером. Замість того, щоб налагоджувати  контакти з членами команди, людина чекає, поки їй присвоять офіційне звання і вона отримає владу. Якщо менеджер керує тільки з позиції своєї  посади і більше нічого не робить для розширення своєї влади, тоді люди будуть слідувати за ним тільки тому, що вони вимушені, тільки в рамках його посадових обов'язків. Подолати цю проблему можна налагоджуючи зв'язки з людьми, які не є підлеглими. Менеджеру потрібно відноситись до них з повагою і гідністю, цінувати як людей, проявляти інтерес до їх особистості, а не тільки до роботи і тоді вони почнуть йому довіряти. Таким чином коло його впливу розшириться.

Ще однією проблемою є  те, що менеджери думають: «Коли я  досягну вершини, тоді й навчуся  бути лідером». Якщо менеджер хоче досягти  успіху, йому доведеться дізнатись  про лідерство якомога більше ще до того, як він займе лідерську  позицію. Щоб стати хорошим лідером, потрібно вчитися все життя. Для  того, щоб бути успішним завтра, менеджер повинен вже сьогодні почати розвивати  відповідний образ мислення, вчитися  опановувати уміння і сформувати звички людини, якою він хоче стати.

Важливою перешкодою на шляху  до кар'єрного росту менеджера є  його думка про те, що люди слідували  б за ним, якби він був на верхньому  рівні ієрархічних сходів. Люди, що не мають лідерського досвіду, схильні переоцінювати важливість лідерського звання. Положення, яке  займає менеджер, дає йому можливість випробувати свої лідерські вміння.  Воно передбачає, що навколишні люди на деякий час надають йому кредит довіри. Хороші лідери здобудуть вплив, що набагато перевершує їх встановлену посаду, погані - втратять його.

Не менш важливою є проблема досвіду. Часто відсутність досвіду  на управлінській посаді є причиною того, що менеджер переоцінює масштаб  контролю, яким володіють ті, хто  обіймає найвищі посади. Чим вище менеджер підіймається і чим більшою  є організація, тим чіткіше він  розуміє, скільки факторів її регулює. Високе посадове положення не гарантує ні повного контролю, ні повного  захисту. Дуже нерозумно вважати, що «життя на вершині» легше й приємніше.

Багато людей впевнені, що лідерство - це шлях до свободи, що воно вирішить всі професійні і кар'єрні проблеми. [5, ст. 23] Але бути лідером - це не означає мати вседозволеність. Слід брати до у ваги те, що чим вище менеджер підіймається, тим більшого від нього очікують і тим серйозніші наслідки несуть за собою його помилки.

Щоб досягти чогось, перш за все потрібно бути ініціативним. Справжні лідери не бояться проявляти  ініціативу. Деколи це бажання спричиняє  розширення кола обов'язків менеджера. Вище керівництво завжди помітить ініціативного  менеджера.

Звичайно, ефективність роботи менеджера залежить від середовища, в якому він працює. Те чи інше оточення може ідеально підходити для  однієї людини, але виявитися згубним  для іншої. Недостатньо просто визнати, що лідерство в середній ланці  організації пов'язано зі стресами. Менеджер хоче досягти успіху, а  для цього необхідно вчитися  знижувати рівень напруги. Часто  здається, що лідерство дається легше  тим, хто керує. Однак насправді  якщо над менеджером стоїть дійсно хороший лідер, то управляти набагато простіше, перебуваючи в середній ланці організації. Хороші лідери нагорі розчищають поле для дій для своїх  прихильників. Вони - це джерело рушійної сили для всієї компанії. Якщо в  організації є прекрасні лідери, то менеджеру не потрібно володіти особливими талантами і енергійністю, щоб впливати на події. Він отримуєте  користь з кожного їх рішення  і дії. Очевидно, що зловживання довірою, яку менеджер отримує разом з  посадою, може підвищити рівень напруги  до критичної позначки. Це означає  зловживання перевагами свого становища, підрив авторитету лідера чи використання корпоративних ресурсів у власних  цілях. Якщо менеджер керує в середині організації, то його вміння утримувати владу цілком і повністю залежить від відданого служіння людям, які  його цією владою наділили. Відповідно, він не повинен піддаватися спокусі  просунутися за рахунок свого  лідера.

Існує багато різних типів  неефективних лідерів, за якими немає  бажання йти. Невпевнені лідери вважають, що весь світ обертається навколо  них. У результаті кожна дія інших, кожне їхнє рішення, кожен клаптик  інформації пропускають через фільтр власного его. Якщо хтось в команді  демонструє кращі результати, вони бояться, як би їх не затьмарили або не обійшли, тому намагаються всіх змушувати. Лідери, які не мають бачення майбутнього, створюють для своїх підлеглих дві серйозні проблеми. По-перше, вони не в змозі забезпечити спрямування чи стимул для руху вперед. По-друге, люди, що не мають планів, зазвичай не відрізняються пристрастю. У них немає вогню, який змушував би їх самих і людей, що працюють з ними, рухатися вперед і вгору по кар'єрних сходах. Подібне ставлення не сприяє створенню позитивної атмосфери, в якій цікаво і захоплююче працювати. Але якщо у менеджера є ідеї планування, які відсутні у його лідера, він в змозі створити атмосферу продуктивності й успіху для тих, хто працює у сфері його відповідальності. Некомпетентні лідери представляють загрозу не тільки для своїх підлеглих, але і для всієї організації. Вони тиснуть на організацію, якою управляють. Егоїстичний лідер просувається вперед за рахунок тих, хто його оточує. Хороший лідер повинен ділитися всім, що має, з тими, хто перебуває нижче нього.

Информация о работе Новітні теорії лідерства