Інноваційна функція менеджера

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..……3

1. ІННОВАЦІЙНІ ФУНКЦІЇ  МЕНЕДЖЕРА…………………………...……….4

1.1 Прогнозування………………………………………………………….4

1.2. Формування інноваційних цілей…………………………………...…5

1.3. Планування……………………………………………………….……6

1.4. Координація……………………………………………………………7

1.5. Організація……………………………………………………..………8

1.6. Стимулювання………………………………………………...……….9

1.7. Контроль………………………………………………………...…….10

2. ПРОФЕСІЙНІ ВИМОГИ ДО ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖЕРА……...…11

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…….12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Інноваційні менеджери сприяють просуванню інноваційного процесу, прагнуть прогнозувати можливі катаклізми і дороги їх подолання. Інноваційні  менеджери можуть діяти в різних організаційних структурах (академії наук, вузи, наукові суспільства, дослідницькі організації, конструкторські бюро і ін.), виконуючи функції створення  творчих колективів, пошуку і поширення  новин, формування портфеля замовлень  на наукові дослідження і розробки.

Вони управляють науковими  колективами, займаються координацією наукових досліджень і повинні володіти якостями традиційного менеджера і  вченого дослідника, а також бути кваліфікованими економістами, здатними оцінити ефективність нововведень.

Під функціями інноваційного  менеджера розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

До функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності менеджера, належать:

– прогнозування (передбачення);

– формування інноваційних цілей; » планування;

– координація;

– організація;

– стимулювання (активізація);

– контроль.

Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської  діяльності,кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних  питань взаємодії між окремими підрозділами організації, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.

 

 

 

1. ІННОВАЦІЙНІ  ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖЕРА

 

1.1 Прогнозування.

 

Функція прогнозування (від  грец. prognosis – передбачення) в інноваційного менеджера спрямована на розроблення прогнозів науково–технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко–економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз – це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково–технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності [1].

Під час розроблення прогнозу від менеджерів вимагається дотримування об'єктивності й наукової сумлінності та недопущення суб'єктивізму в оцінці минулого, теперішнього і майбутнього. Отже, прогнозування – це не тільки функція сучасного менеджера, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу (вимоги, відповідальність, нормативи, мотивація). Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації [1].

Основним завданням функції  прогнозування є пошук найефективніших шляхів розвитку досліджуваного об'єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. Функція інноваційного менеджера, прогноз, забезпечує вирішення таких важливих завдань:

– визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об'єкта;

– оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єктів прогнозу;

– визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одногоз варіантів прогнозу;

– оцінка необхідних ресурсів для здійснення намічених программою заходів щодо розвитку об'єкта.

 

1.2. Формування інноваційних цілей.

 

Процес формування інноваційних цілей є однією з важливих функцій інноваційного менеджера і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері.

Інноваційні цілі пов'язані  з місією фірми, стратегіями, життєвим циклом інновацій і організації в цілому та є орієнтиром інноваційної діяльності на задані періоди.

Кінцева мета інноваційного  менеджера полягає в тому, щоб забезпечити довгострокове функціонування підприємства на основі ефективної організації інноваційних процесів і конкурентоспроможності інноваційної продукції [2].

Загальна класифікація цілей  інноваційного менеджера проводиться за

такими критеріями:

– рівнем (стратегічні, тактичні);

– станом середовища (внутрішнє, зовнішнє);

– змістом (наукові, технічні, економічні, організаційні, соціальні, політичні);

– пріоритетністю (пріоритетні, постійні, разові, традиційні);

– періодом дії (довгострокові, середньострокові, короткострокові);

– функціональною структурою (НДЦКР, виробництво, персонал, фінанси, маркетинг);

– стадіями життєвого циклу інновації (виникнення, зростання, зрілість, спад, завершення життєвого циклу);

У великих організаціях (корпораціях) розробляється «дерево цілей», у

якому інноваційні цілі складають  певний ієрархічний рівень.

Дерево цілей являє  собою упорядковану ієрархію цілей, що відображає їх внутрішні взаємозв'язки і супідрядність, основний зміст якого полягає в способі переходу від глобальної (основної) цілі до сукупності мілкіших підцілей.

 

1.3. Планування.

 

Планування як функція  інноваційного менеджера полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично [2].

Значення функції планування полягає в тому, що в процесі  планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період.

Необхідність функції  планування та посилення її ролі в  забезпеченні конкурентоспроможності організацій у сучасних умовах пов'язані з розширенням масштабів і ускладненням інноваційних проектів, багатоваріантністю та ймовірнісним характером інноваційних процесів, розширенням кооперації в інноваційній сфері. Усі ці та інші чинники потребують обґрунтування прийняття управлінських рішень менеджера на основі планових розрахунків в інноваціях [3].

Процес планування базується  на аналізі та оцінці:

– чинників зовнішнього і внутрішнього середовища;

– інноваційного потенціалу організації, виробничих можливостей;

– нових технологій, нових зразків продукції;

– фінансового стану та фінансових можливостей.

У рамках цілісної системи  інноваційний менеджер функції планування виконує такі основні завдання:

– структуризацію цілей інноваційної діяльності та доведення їх до виконавців;

– формування програми заходів, наукових, технічних і виробничих завдань, вирішення яких забезпечить досягнення намічених цілей;

– взаємозв'язок у часі та просторі намічених цілей, заходів і виконавців;

– оцінку матеріальних, фінансових, науково–технічних ресурсів, необхідних для реалізації прийнятих інноваційних програм та проектів;

– регулювання процесу виконання видів робіт згідно з інноваційними програмами.

 

1.4. Координація.

 

Функція координації інноваційного менеджера означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, аппарату управління підрозділів і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.

Координація у складних соціоекономічних системах має суперечливі тенденції: з одного боку, системі необхідна свобода вибору поведінки, а з іншого – необхідно застосовувати управлінські дії, щоб змінити первісний стан системи до потрібного результату [3].

Координація є основою  структури організації, яку зазвичай визначають як сукупність сталих зв'язків в організації. Без взаємозв'язків і фактичної взаємодії частин не може бути організаційного цілого. Саме зв'язки є умовою взаємодії. Зв'язки між підрозділами організації, її частинами здійснюються через канали комунікації. Зв'язки – це виявлення відносин, а не якісь дії. Зв'язки різняться не тим, що діється в їх рамках, а тим, як реалізуються відносини координації. Ефективна координація є функцією двох перемінних: прав і інформації [5].

 

1.5. Організація.

 

 Сутність цієї функції інноваційного менеджера полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.

Функція організації забезпечує раціональне поєднання в просторі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що вможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись. Сучасній теорії та практиці інноваційного менеджера притаманна досить велика розмаїтість форм і видів організації інновацій.

Важливою складовою функції  організації є розподіл відповідальності, ризику і повноважень суб'єкта управління інноваціями.

Слід зауважити, що організація  інноваційних процесів може мати формальний і неформальний характер. Формальна організація інновацій базується на методично обґрунтованих розрахунках і закріплюється в нормативних актах, положеннях, які регламентують права та відповідальність кожного з учасників інноваційного процессу [4].

Неформальна організація  – це спонтанно виникаючі внаслідок невизначеного характеру інновацій відносини між структурними підрозділами і виконавцями в процесі інноваційної діяльності. Неформальні взаємовідносини та співробітництво вчених, спеціалістів можуть давати значні наукові й практичні результати в інноваційній сфері.

 

1.6. Стимулювання.

 

Функція стимулювання інноваційного менеджера виявляється в спонуканні працівників до зацікавленості в результатах своєї праці зі створення і реалізації інновацій.

Стимулювання передбачає створення системи моральних  і матеріальних заохочень для співробітників організації у підвищенні професійного рівня, просуванні по службі, покращанні психологічного клімату, що дає змогу підвищити продуктивність як індивідуальної, так і колективної праці, забезпечити конкурентоспроможність і процвітання організації в довгостроковій перспективі.

Головною передумовою  успішного менеджера в інноваціях є гармонізація відносин між людьми – учасниками інноваційної діяльності на підприємстві (організації), створення і підтримка сприятливого виробничого і психологічного клімату. Це в значній мірі досягається різними засобами мотивації праці виконавців [4].

 

 

 

 

 

1.7. Контроль.

 

Функція контролю – одна з важливих функцій інноваційного менеджера. Вона полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій. Методи контролю широко варіюють залежно від типу виробництва і продукції, що випускається [2].

Завданнями інноваційного  контролю є:

– збір і систематизація інформації про стан інноваційної діяльності та її результати;