Контрольная работа по "Менеджменту"

План 

1. Менеджер, бізнесмен і підприємець. Вимоги до менеджера.

    2. Методи управління: суть, класифікація, характеристика. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Менеджер, бізнесмен і підприємець. Вимоги до менеджера.

Менеджмент фірми передбачає пошук „золотої середини", при якій позитивні фактори переважатимуть. Все це без сумніву лягає на плечі менеджера, який виступає головною особою, управляючим не тільки процесом виробництва, а й соціальними процесами.

  Менеджер  як фактор виробництва та управління бізнесом.

  Менеджер - головна фігура в управлінні фірмою. Це насамперед людина, яка організує  конкретну діяльність підлеглих  йому працівників і одночасно сама виконує певний обсяг управлінських функцій.

  Менеджером  можуть виступати: генеральний директор і управляючий, заступники директора, завідуючі відділами і керівники структурних підрозділів. Це ті службовці, які працюють у виконавчих органах підприємницьких структур і від яких значною мірою залежить ефективність функціонування виробництва. В Україні інститут менеджерів почав впроваджуватися в останні два роки і в основному на підприємствах бізнесу.

  В індустріальне розвинених країнах  поняття „менеджер" часто ототожнюють  з поняттям „бізнесмен". Проте  бізнесмен і менеджер -це не одне і те саме. Бізнесмен - той, хто „робить гроші", власник капіталу, що перебуває в обороті та приносить дохід, чи великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником акцій і може бути членом її правління. Менеджер - обов'язково займає постійну посаду, у нього є підлеглі.

  Окремий вид бізнесу - підприємництво. Воно є елементом бізнесу і разом  з тим має самостійне значення як підприємницький бізнес. Основний його суб'єкт - підприємець, який здійснює цей вид бізнесу. Він вкладає  кошти в справу, яку організовує, бере на себе особистий ризик. Підприємець і менеджер - поняття не тотожні. Підприємець -людина, здатна щось розпочинати робити (корисне і на законній основі). Він може несподівано для інших зробити відмінний комерційний хід. Інакше кажучи, підприємець - людина неординарна. До того ж, неординарність грунтується на конкретних знаннях у тій сфері, де він працює. Поява нині на ринку „підприємців", які не є такими, дискредитує саму суть ринкових відносин.

  Відмінності між менеджерами та підприємцями очевидні. Підприємець націлений на пошук нових можливостей, на оперативне прийняття рішень. Він не може дозволити собі нескінченно чіплятися за ідею, яка не зуміла довести свою життєздатність. Менеджер - напроти, неохоче береться за нову справу, але якщо рішення прийнято - не звертає з обраного шляху.

  Аналогічна  відмінність спостерігається і  щодо форми залучення (придбання) ресурсів. Оскільки заробітна плата менеджера  залежить від реальних коштів, він  заінтересований у накопиченні  фондів, уникає оренди та інших форм тимчасового залучення ресурсів.

  Для підприємця ж ситуація - прямо протилежна: довічний брак грошей, небажання використовувати обладнання, яке може пережити ідею, потреба виявляти гнучкість та йти на ризик змушують його широко користуватися орендою або вдаватися до інших форм тимчасового залучення ресурсів. Менеджер має справу, як правило, з організаційною структурою, що склалася, має ієрархічну природу, потребує чіткого розподілу повноважень та відповідальності. Підприємець надає перевагу горизонтальній структурі, яка грунтується на формальних зв'язках, і хоча підприємництво та менеджмент - два різних види діяльності, насправді це двоєдина функція, яку можна назвати підприємницьким менеджментом. Особливо це характерно для малого та середнього бізнесу, де функції менеджера часто виконують самі підприємці.

  Сучасне підприємство бізнесу характеризується тим, що на ньому зайнято менше  рядових робітників, ніж 50 або 10 років  назад. А через 5,10,20 років їх буде ще менше. Вже сьогодні є фірми, де практично немає робітників, а є лише висококваліфіковані службовці та менеджери.

  Менеджери стають основним і найрідкіснішим фактором виробництва та управління бізнесом. Підприємства (фірми) без них працюють малоефективно, оскільки без досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може бути вигідно застосований.

  Значущість  менеджменту була чітко усвідомлена  в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що ця діяльність перетворилася на професію, галузь знань, самостійну дисципліну, а соціальний прошарок (менеджери) - на досить впливову силу.

  Для того щоб вже сьогодні працювати  в умовах ринкової економіки, необхідно мати відповідні кадри менеджерів. Підприємства (фірми) та їх керівництво повинні здійснювати усі заходи, щоб забезпечити наявність такої чисельності кваліфікованих менеджерів, яка необхідна для успішної роботи підприємства у перспективі. Менеджерів потрібно готувати. І передусім тих, хто займається виробничим менеджментом, який має на меті задоволення матеріальних і соціальних потреб суспільства через ринкові відносини. Проте ефективність виробничого менеджменту не може визначатися лише рівнем повноти задоволення потреб. Не менш важливий економічний підхід - ціна задоволення цих потреб. Інакше кажучи, про діяльність менеджера можна реально робити висновок тільки за економічними показниками успіхів чи невдач. Тут і відбувається злиття менеджменту-науки з менеджментом-практикою. А практика пред'являє менеджеру ряд професійних вимог, серед яких основними є:

  концептуальність - здатність представляти діяльність фірми в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються, навичками стратегічного планування, вміти масштабно мислити;

  оперативність - передбачає кваліфікацію на рівні  рішення, що приймається. Він повинен уміти вибрати найоптимальніший варіант з кількох альтернатив, вирішувати нестандартні проблеми;

  аналітичність - вміння ефективно застосовувати  наукові методи аналізу, насамперед інструменти кількісного аналізу, діагностувати проблему та визначати  альтернативне рішення перед  внесенням коректив для плану діяльності фірми;

  здатність до адміністративних рішень, що передбачає набуття навичок вирішення організаційних та процедурних питань;

  комунікативність - вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово;

  комунікабельність - здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині фірми, так і за її межами.

  Крім  того, менеджер повинен мати певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних знань, включаючи специфічні знання, необхідні для постановки і вирішення управлінських завдань та ін.

  В умовах створення ринку менеджер повинен постійно „заглядати у майбутнє". Іншими словами, вивчаючи ринок, менеджер повинен не тільки відчувати його поточну динаміку (за допомогою обліку, статистики), а й прогнозувати його перспективний розвиток (тут не обійтися без інформатики, математики та ряду інших дисциплін). Більше того, він повинен сприяти створенню нового ринку. Для цього потрібно володіти маркетингом (у всьому його обсязі) і проектувати інновації, що потребує цілого комплексу різноманітних знань.

  Без менеджерів сьогодні виробництву не обійтися, вони такий самий його атрибут, як засоби виробництва, сировина, матеріали, робоча сила, тобто основні фактори виробництва. Особливістю менеджера є його динамічність, інтуїція, тип мислення, певні знання, організаторський талант, здатність працювати з людьми. Чим вищий рівень підготовки менеджера, тим ефективніше працює виробництво.

  Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним фактором бізнесу, від якого залежить не тільки функціонування підприємницьких структур, а й існування їх у майбутньому.

  Підприємницькі  структури є такі:

  дивізійна - будується не за функціональною ознакою, а за продуктами, ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої підрозділи виробництва, збуту, планування, НДДКР і розглядається як „центр прибутку", „центр реалізації, „центр інвестицій", з відповідними оцінками діяльності. Адміністрації фірми підпорядковані відділи, що займаються загальнофірмовими питаннями (фінансовий, юридичний, кадровий, зв'язків з громадськістю та ін). Децентралізована організація управління забезпечує високу гнучкість з питань стратегії в межах відділень. Використовується у великих та середніх фірмах;

  матрична - використовується фірмами, продукція  яких має відносно короткий „життєвий цикл" і часто змінюється, а також фірмами, що провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура при розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконання робіт співробітники повертаються до своїх підрозділів;

  орієнтована на пошук нового - основним принципом є поточне виробництво та збут освоєних прибуткових продуктів, які об'єднуються у групу поточного виробництва, а розробка нових продуктів та технологій - у пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво, новий продукт випробовується на ринку. Після позитивного ефекту проект передається до групи поточного виробництва;

  множинна - застосовується у великих компаніях, що включають безліч підприємств  з різною структурою управління.

  Жодна із зазначених структур не є універсальною. Фірма повинна сама визначити критерії використання управлінських структур. Потрібну структуру можна мати комбінуванням різних або перерозподілом функцій та відповідальності в якійсь із структур. Проте основне, щоб сформована організаційна структура менеджменту сприяла розвиткові ефективного виробництва.

  Аналізуючи  менеджмент як систему управління, видно, що кожна виробнича одиниця  бізнесу (підприємство, фірма) організовує  свою діяльність, орієнтуючись на один критерій - прибуток. Проте для його отримання потрібно виробляти для ринку товари або послуги, які безпосередньо необхідні споживачам. Одержання прибутку, скорочення власних витрат, розширення ринкового сегмента - ось три завдання, які повинен вирішувати менеджмент.

  Виходячи  з цього, управління фірмою здійснюється за такими напрямами: перспективи в галузі дослідження та розвитку; оперативна діяльність; робота з кадрами (персоналом); фінансова діяльність. Відповідно до цього менеджмент фірми поділяють на три частини: виробничий менеджмент (включає перші три напрями), фінансовий менеджмент та маркетинг. Однак це не свідчить про те, що виробничий, фінансовий менеджмент та маркетинг відокремлені від функціонування фірми. У цьому випадку вони виступають елементами цілісності, якою є менеджмент фірми.

  У процесі діяльності фірми менеджмент як система управління виконує чотири основні функції: планування, організація, директування та контроль.

  Планування - основа успішного здійснення всіх наступних рішень ділової одиниці  бізнесу. Саме тут закладається базис організації роботи фірми.

  Планування  ставить мету підприємства (фірми) на перспективу, аналіз способів її реалізації та ресурсного забезпечення. Довгострокове планування є сферою діяльності великих фірм, а оперативне, поточне - необхідний елемент управління на малих підприємствах (фірмах).

  Основні елементи внутрішньофірмового планування: прогнозування; постановка завдань; коригування плану; складання бюджету; конкретизація плану; контроль за виконанням.

  Основним  планом діяльності фірми є бізнес-план.

  Організація - специфічна діяльність з налагодження координації внутрішньовиробничих осередків фірми для оптимального використання ресурсів, а також роботи адміністрації, допоміжного персоналу та відповідальності їх.

  Організація реалізує систему принципів мікросоціального менеджменту, гуманізація виробничих стосунків - потребує максимального обліку індивідуального потенціалу кожного працівника; ділове партнерство - передбачає згуртування різних груп працівників для розквіту фірми; економічний децентралізм - робить ставку на самостійність прийняття адміністративно-господарських рішень кожною ланкою фірми та ін.

  Директування - включає три компоненти: мотивацію, лідерство та комунікацію. Мотивація - процес, завдяки якому менеджер спонукає до праці для досягнення мети, організації як засобу задоволення власного бажання. Лідерство - це вплив на інших для реалізації мети фірми. У сфері бізнесу менеджер є лідером тоді, коли він може впливати на всі підпорядковані йому підрозділи, спрямовуючи їх зусилля на виконання завдань фірми. Комунікація - це процес, пов'язаний з міжособистим та організаційним спілкуванням при передаванні інформації всередині підрозділів фірми.