Атестація робочих місць

Атеста́ція  робо́чих місць [за умовами праці] — комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу.

Включає облік  та комплексну оцінку відповідності  кожного робочого місця вимогам  стандартів, методикам виконання вимірювань, санітарним нормам і правилам, правилам техніки безпеки та пожежної безпеки.

Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками з метою реалізації прав на здорові й безпечні умовипраці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться  на підприємствах і в організаціях незалежно від форм господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівників, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Атестацію проводить  атестаційна комісія, склад і  повноваження якої визначаються наказом  по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

[ред.]Порядок проведення

Для організації  і проведення атестації керівник підприємства повинен видати наказ, у якому вказується підстава і завдання атестації, визначається склад атестаційної комісії, встановлюються терміни і графіки проведення як підготовчих робіт, так і самої атестації, визначаються проектні і науково-дослідні організації, що необхідні для науково-технічної оцінки умов праці і розробки заходів для їхньої оптимізації. Безпосередньо атестацію проводить атестаційна комісія, до складу якої мають входити головні фахівці, працівники відділу кадрів, праці і зарплати, охорони праці, представники громадських організацій та ін. Загальний порядок атестації такий:

1. формується необхідна правова й інформаційно-довідкова база й організовується її вивчення;
2. виготовляються плани розміщення устаткування по кожному підрозділу і визначаються межі розміщення робочих місць, складається перелік робочих місць, що атестуються;
3. вивчаються чинники виробничого середовища і трудового процесу;
4. на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника встановлюється відповідність професій і посад працюючих на досліджуваних робочих місцях характеру фактично виконуваних робіт;
5. складається «Карта умов праці» (далі - Карта) на кожне робоче місце або на групу аналогічних місць;
6. проводиться гігієнічна оцінка умов праці;
7. проводиться оцінка технічного й організаційного рівня робочого місця;
8. комплексно оцінюється робоче місце з урахуванням впливу на працюючих усіх чинників виробничого середовища і трудового процесу, передбачених гігієнічною класифікацією праці, а також впливу технічного й організаційного рівня умов праці і ступеня ризику ушкодження здоров'я;
9. проводиться скорочення або раціоналізація робочих місць;
10. уточнюються діючі і вносяться нові пропозиції по встановленню пільг і компенсацій у залежності від умов праці, визначаються матеріальні витрати на дані цілі.

Результати досліджень заносяться в «Карту умов праці». На групу аналогічних робочих місць  допускається заповнення однієї Карти, якщо умови й характер праці на цих робочих місцях аналогічні за всіма показниками умов праці, на яких уже проведена атестація. За результатами атестації визначаються термінові заходи щодо поліпшення умов і безпеки праці, що не вимагають для їхньої розробки і впровадження участі сторонніх організацій і фахівців. Також вирішують питання надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", інших пільг та компенсацій За результатами атестації видається наказ по підприємству, а витяги з наказу додаються до трудових книжок працівників. Матеріали атестації зберігаються протягом 50 років.

ОЦIНКА  ТЕХНОЛОГIЧНОГО ТА ОРГАНIЗАЦIЙНОГО РIВНЯ  РОБОЧОГО МIСЦЯ

Оцiнка  технічного рівня робочого місця  проводиться шляхом аналізу - відповідність  технологічного процесу, будівель i споруд проектам обладнання, нормативно-технiчний документації, а також характеру та обсягу виконуваних робіт, оптимальності технологічних режимів; 
- технологічної оснащеності робочого мiсця (наявності технологiчної оснастки та інструменту, контрольно-вимірювальних приладів та їх технологiчного стану, забезпеченості робочого мiсця пiдйомно-транспортними засобами); 
- відповідності технологiчного процесу або обладнання, оснастки, iнструменту i засобів контролю вимогам стандартів безпеки та нормам охорони праці; 
- впливу технологiчного процесу, що відбувається на інших робочих місцях. 
При оцінці організаційного рiвня робочого рiвня аналізується: 
- раціональність планування (вiдповiднiсть площі, яка зайнята робочим місцем, нормами технологiчного проектування та раціонального розміщення обладнання та оснастки), а також вiдповiднiсть його стандартам безпеки, санітарним нормам i правилам; 
- забезпеченість працівників спецодягом i спецвзуттям, засобами колективного i індивідуального захисту та їх відповідність стандартам безпеки працi i встановленим нормам; 
- організація роботи захисних споруд, пристроїв, контрольних приладiв.

7.АТЕСТАЦIЯ  РОБОЧИХ МIСЦЬ

Робоче  місце з умов працi оцінюється з  урахуванням впливу всіх факторів виробничого  середовища i трудового процесу на працiвникiв, передбачених гігієнічною  класифікацією працi (розділ I Карти), сукупних технічного i органiзацiйного рівня умов працi (роздiл II Карти), ступеня ризику пошкодження здоров'я. 
На основі комплексної оцінки робочі місця відносяться до трьох видів умов праці: 
- з особливо шкідливими та особливо важкими умовами працi, 
- зі шкiдливими та важкими умовами працi, 
- зі шкiдливими умовами працi та заносяться до розділу III Карти. 
Право на пенсію на пільгових умовах визначається за показниками, що наведені в додатку 5, інші пільги i компенсації залежно від умов працi визначаються за діючими нині законодавчими актами. 
За оцінку умов працi керівників та спеціалістів приймається оцінка умов працi керівних працівників, якщо вони зайняті виконанням робіт в умовах, передбачених Списками № 1 i 2 їх підлеглих протягом робочого дня. Під повним робочим днем слід розуміти виконання робiт , передбачених Списками , не менше 80% робочого часу , що має підтверджуватись відповідними документами. 
За документами атестації визначаються невідкладні заходи щодо покращання умов i безпеки праці, які не потребують для їх розробки i впровадження залучення сторонніх організацій i фахівців (розділ IV Карти). 
За результатами атестацiї складається перелік: 
- робочих місць, виробництв, робiт, професій i посад, працівникам яких підтверджене право на пільги i компенсації, передбачені законодавством, а також за рахунок коштів підприємства згідно зі статтею 26 Закону України "Про пiдприємства" i статтею із Закону України "Про пенсійне забезпечення "; 
- робочих мiсць з несприятливими умовами працi, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх покращання. 
Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії i посади яких внесені до переліку. 
Матеріали атестації робочих мiсць є документами суворої звітності i зберігаються на підприємстві протягом 50 років.

Матеріальне стимулювання праці  на підприємстві та шляхи підвищення його ефективності

      Підприємства  в умовах ринкової економіки використовують підвищення продуктивності праці як складову підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Підвищення продуктивності праці означає такі зміни у процесі праці, котрі скорочують робочий час, який необхідний для виробництва одиниці продукції. Актуальність проблеми ефективного використання трудових ресурсів зростає з кожним роком тому, що продуктивність праці впливає на результати діяльності підприємства. Основними факторами підвищення продуктивності праці є мотивація та стимулювання трудової діяльності працівників.

      Питання підвищення продуктивності праці  досліджувались у працях  українських вчених, а саме: О. Кендюхова, Б.Т. Кліяненка, А.В. Черепа, Й.М. Петровича, О.М. Семенова та ін., а також науковцями зарубіжжя (П. Друкер, А. Тоффлер, В. Іноземцев).

      В сучасних умовах підвищення ефективності виробництва на підприємстві пов’язане з рівнем продуктивності праці. Підприємства самостійно планують продуктивність праці; визначають її рівень, забезпечуючи при цьому випередження росту продуктивності праці у порівнянні із ростом середньої заробітної плати та ростом фондоозброєності праці робітників. Рівень продуктивності праці на підприємстві та темпи його зростання насамперед визначаються багатьма факторами. Під факторами росту продуктивності праці розуміють умови, за яких можливе її підвищення. До основних факторів росту продуктивності праці відносяться матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні, природні тощо.

      Важливим  аспектом досягнення високого життєвого  рівня населення є стимулювання праці, що направлене на формування потреб та інтересів працівників.  Стимулювання праці - це створення певної її зовнішньої ситуації, яка спонукала б особистість діяти відповідним чином. Зовнішня ситуація - це практика відносин, умови життєдіяльності, які формують потреби та інтереси робітників. У зв'язку з цим необхідно розрізняти фактори, що безпосередньо визначають трудову діяльність (умови, організація й зміст праці, розмір заробітної плати тощо), і фактори, що опосередковано впливають на працю (місце проживання, сімейне положення, житлово-побутові умови тощо).[1]

      Кардинальні зміни, що відбуваються в суспільно-політичному  й економічному житті України, реформування всієї системи виробничих відносин вимагають створення принципово нової системи управління персоналом. Актуальними на сьогодні є розробка й впровадження систем стимулювання керівних кадрів як найбільш діючого каталізатору в підвищенні трудової активності, сприянні в досягненні особистих цілей і цілей підприємства.

      Суттєвим  елементом оновленої системи  управління діяльністю є управління персоналом підприємства основою якого була і залишається система матеріального стимулювання працівників, що дозволяє значно підвищити кінцеві результати трудової діяльності та досягти генеральної мети підприємства - максимізації прибутку. У зв'язку з цим освіта та спеціалізація робітників стали грати другорядне значення при визначені розмірів оплати їх праці, оскільки між стабільністю, фінансовою стійкістю підприємства і життєвим рівнем добробуту його персоналу існує нерозривний двосторонній зв'язок. З одного боку, життєвий рівень персоналу та його поліпшення залежить від стабільності і прибутковості результатів діяльності підприємства, а також від ефективності діючої системи оплати праці. З іншого боку фінансово-господарська діяльність багато в чому визначається професійними якостями і матеріального стимулювання робітників[2].

      Важливе значення при організації системи  стимулювання має редукція праці, можливість зведення складної праці до простої. Сутність редукції полягає в тому, що розходження між простою і складною працею зводяться до врахування дії двох факторів. Перший з них враховує, що більш складна праця відповідає більш високій кваліфікації працівників і, відповідно, має більшу вартість у порівнянні з простою працею. Другий фактор полягає в тому, що праця різної складності створює в одиницю часу різну вартість. Отже, більш складна праця створює продукцію більшої вартості та має більшу вартість в одиницю часу, ніж проста праця.[3]

      Рівень  продуктивності праці на підприємстві та темпи його зростання насамперед визначаються багатьма факторами. Під факторами росту продуктивності праці розуміють умови, за яких можливе її підвищення. До основних факторів росту продуктивності праці відносяться матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні, природні тощо. До матеріально-технічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться: склад і технічний рівень знарядь праці, інструментів та пристосувань, види і якість предметів праці, ступінь механізації виробництва, прогресивності і інтенсифікації технологічних процесів. До організаційних факторів росту продуктивності праці належать ступінь ритмічності виробництва, удосконалення управління виробництвом, організація робочих місць і їх обслуговування, створення здорових, безпечних та естетичних сприятливих умов праці. До економічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться матеріальна зацікавленість колективу і кожного працівника в підвищенні ефективності виробництва, в рості продуктивності праці, створенні фінансових та інших економічних стимулів, що сприяють росту продуктивності праці. До соціальних факторів підвищення продуктивності праці відносяться рівень кваліфікації працівників, умови праці тощо. До природних факторів відносяться стан навколишнього природного середовища (температура повітря, його вологість, атмосферні опади), якість земельних та водних ресурсів тощо. Підприємства, виходячи із наявних факторів підвищення продуктивності праці, вишукують відповідні резерви її росту. Під резервами росту продуктивності праці розуміють невикористані можливості підприємства щодо підвищення продуктивності праці, які забезпечують ефективність виробництва. За місцем впливу і використання розрізняють резерви росту продуктивності праці на робочому місці, в бригаді, на підприємстві, в галузі. За часом використання резерви поділяються на поточні та перспективні. Поточні резерви можуть бути використані негайно або ж у ближчий час без серйозної перебудови організації та технології виробництва, вони не вимагають значних додаткових витрат (поточних чи капітальних). Перспективні резерви росту продуктивності праці вимагають суттєвої перебудови організації і технології виробництва на основі досягнень науки та техніки. Приведення їх в дію пов'язане із часом та значними витратами.[1]