Живий світ тварин на сторінках книг для дітей Ернеста Сетона-Томпсона

Київський університет  імені Бориса Грінченка

Педагогічний  інститут

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

З курсу дитяча література зарубіжних країн

 

Живий світ тварин на сторінках книг для дітей Ернеста Сетона-Томпсона

 

 

Виконала:

Студентка групи  ПОс1-11-1.0д

Михайлова Наталія  Віталіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

 

План

 

 

Вступ

 

1. Біографія Ернеста Сетона-Томпсона.

 

2. «Шлях митця - натураліста» у творчості письменника.

 

Висновок

 

Використана література

 

 

Вступ

 

Російський  журналіст і натураліст В. Пєсков, згадуючи, яке величезне враження справила на нього, дев'ятирічного хлопчика, книга Сетона - Томпсона «Тварини герої», пише: «Тільки тепер, маючи вже сивину, розумієш, як важливо вчасно кинути потрібне зернятко в землю. За тридцять наступних років я, не прочитав книги більш потрібної, ніж ця ... » 
З глибокою любов'ю і вдячністю згадуємо ми про прочитані в дитинстві книгах вітчизняних і зарубіжних письменників, які розкрили перед нами таємниці природи. Назавжди увійшли в нашу свідомість твори Тургенєва, Некрасова, Л. Толстого, Чехова, Купріна, Р. Кіплінга, Дж. Лондона, присвячені життю тварин. 
         Проти втрати людьми почуття неподільності з природою, хижацького ставлення до неї встають сучасні письменники. 
Вже сьогодні багато видів тварин, що знаходяться на межі зникнення, занесені до Червоної книги. Не випадково, осягаючи закономірність зв'язку між процесами, що відбуваються в природі і суспільного життя, російські письменники - М. Пришвін, К. Паустовський, В. Біанкі, Г.Троепольскій, В. Астаф'єв, В. Распутін, Ч. Айтматов та інші - неодноразово піднімали питання про необхідність дбайливого ставлення до природних ресурсів для порятунку життя на землі. Про це в різний час писали і наші дитячі письменники - Б. Житков, Н. Тихонов, Е. Чарушин, Г. Скребицкий, Н.Сладков, А. Алексин, Ю. Яковлєв та інші. 
         Проблема екології в наш час хвилює всіх, хто думає про долю прийдешніх поколінь. Одним з перших задумався про єдність людини і природи канадський натураліст, письменник і художник Ернест Сетон-Томпсон (1850-1946)

 

 

1. Біографія Ернеста Сетона-Томпсона

Ернест Сетон-Томпсон народився (1860—1946) в Англії, в невеликому містечку Саус-Шільдсе. Але він не був англійцем за походженням. Його предки були вихідцями із Шотландії. Перекази про славне минуле любовно зберігалися в сім'ї, як і про мисливські успіхи багатьох їх членів, які належали до старовинного роду, особливо про лорда Сетона, пристрасного мисливця, який убив у тому ж XVIII столітті останнього вовка на Британських островах. Багато років по тому, ставши відомим письменником,

Сетон-Томпсон відновив старовинне прізвище роду, зберігши на якийсь час подвійне прізвище, під яким він і утвердився як письменник у світовій літературі. Як людина різнобічне обдарована, він розповів про своє життя в написаній ним на схилі років книжці «Стежка художника-натураліста» (1941), в російському перекладі «Моє життя».

Батько майбутнього  письменника був людиною заможною, власником близько десяти суден, які перевозили товар в усі  кінці світу. Численна родина — в  ній було чотирнадцять дітей (четверо  з них померло в ранньому віці) — жила в достатку. Сетон-Томпсон був наймолодшим, десятою дитиною. Уже в ранньому віці він пройнявся любов'ю до тварин. Хоч би як гірко він плакав, варто було лише йому сказати: «Дивись, пташка!» або показати якусь комашку, щоб він замовк. Взимку, як він згадував, мати, бувало, закутуючи його в -ковдру, говорила, щоб вій уявив себе деревцем. Увійшовши в цей образ, хлопчик не ворухнувшись, годинами просиджував десь коло стіни. Також любив слухати казки, такі, як «Червона Шапочка» і «Вовк та семеро козенят», але його симпатії були завжди на боці вовка. Правдиве описує письменник епізод кривавої розправи, в якій він і сам брав участь, над сусідськими курми, які заблукали на їх ділянку. Пізніше з'явився і страх і сором за те, що вчинив. Мабуть, саме після цієї події письменник почав замислюватися про тяжкі й нерідко драматичні взаємовідносини між людиною і природою, про необхідність захищати її від людських бажань, які шкодять природі.

У перші роки дитинства Сетона-Томпсша справи батька погіршилися, і, коли хлопчику виповнилося шість років, уся родина переїхала в пошуках щастя до Канади. Спочатку вони улаштувалися в місті Ліндсей, у провінції Онтаріо, а чотири роки по тому переїхали до Торонто, тоді невеличке містечко, оточене лісами.

Цей переїзд  до Канади визначив подальшу долю письменника. Хлопчик опинився в зовсім незвичних  для нього умовах. Йому відкрився  новий світ лісів, де було багато різноманітних  тварин та птахів. Юному Ернесту  найбільше запам'яталося, як руками батьків та братів був зведений їх перший дім, у будівництві якого  і він, малюк, теж брав участь. Також  він запам'ятав далеку дорогу до школи, коли він якось майже не замерз. Запам'ятав, як на його очах брати підстрелили  першого оленя, і свої почуття: бажання  вцілити в нього, а потім почуття  болю при вигляді тварини, яка  загинула на очах.

Весь свій вільний час хлопець завжди проводив у полях, лісах, спостерігаючи за життям тварин та пташок. Уже до закінчення школи він знав, що стане натуралістом. Але батько був проти, бо ця професія не давала змоги заробити багато грошей. Він вважав, що краще вчитися на художника, малюючи своїх улюблених  тварин. Тому він почав малювати. Навчав його місцевий майстер. Юнак вступає  до місцевої художньої школи, де отримує  золоту медаль.

У 1879 році Ернест їде до Лондона вступати в Королівську  Академію Мистецтв. Але тільки наступного року він був зарахований і  дістав можливість пройти семирічний, курс навчання. Найбільшою втіхою для  нього тоді було відвідування зоопарку, де він просиджував цілими днями, роблячи ескізи тварин; Але провчився  він в академії недовго. Постійна потреба в грошах, голодування  надірвали його сили, і він змушений був повернутися додому в 1882 році.

Сетон-Томпсон оселився в Манітобі й повернувся до своєї улюбленої справи — спостереження за тваринами. У цей час він пише «публікує багато статей про тварин, а в 1886 році виходить його перша книга «Ссавці Манітоби», після якої невдовзі й з'явилася низка видань наукового характеру. У 1898 році Сетон-Томпсон; видав книжку «Тварини яких я знав» (у російському перекладі ««Мої дикі друзі»), яка змусила заговорити про нього як про письменника, котрий знову відкрив для людини світ тварин; Услід за нею з'явилися такі книжки, як: «Доля гнаних» (1901), «Тварини-герої» (1905), «Дикі тварини у себе вдома», що лише зміцнили про нього де враження.

Головні герої  Сетона-Томпсона — не лише однієї, двох, а кількох десятків книжок — тварини, іноді свійські, але здебільшого дикі, лісові, яких сучасним людям, як правило, доводилося бачити лише в зоопарках, в маленькій і незручній клітці.

Сетон-Томпсон описує їхнє життя на волі, де вони з'являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїм особливим характером, звичками, зі свої» неповторним характером, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менш ніж інтриги пригодницького роману.

В історіях; які розповідає письменник, є батато незвичайного. Його герої — виніпезькяй вовк, пес Бінго, який врятував господаря від вірної загибелі; мудрий вожак зграї вовків Лобо, котрий легко розгадує всі хитрощі мисливців, і його подруга Бланка; койот Тіто; кролик Джек і багато інших — обдаровані ніби надзвичайними якостями, проте самі розповіді вражають передусім своєю реалістичністю. Це «невигадані історії». Письменник говорить лише про те, що бачив, у чому сам брав участь. Але й бачення, і його участь — особливі. Навколишній світ він бачив очима натураліста не просто залюбленого в природу, не розчуленої, а людини, яка ретельно вивчає її в усіх проявах, яка намагається збагнути її таємниці, підходить до неї з науковою об'єктивністю. Сетон-Томпсон ретельно вивчив звички найрізноманітніших тварин та птахів. Коли він писав про тварин, читачі були вражені спостережливістю автора. Про все Томпсон писав так, неначе сам був колись вороном, чи лисом, чи ведмедем. У деталях знав побут тварин, знав, як вони виводять своє потомство, як знаходять їжу, і до яких хитрощів удаються, щоб обдурити своїх ворогів. І це невипадково, адже він був ученим і десятки років провів, спостерігаючи за багатьма тваринами канадських лісів. Все побачене він заносив до свого щоденника натураліста, яким користувався, коли починав писати свої твори, де «олюднював» своїх тварин. До того ж письменник чудово малював. Як правило, він сам ілюстрував свої книжки й залишив тисячі малюночків з натури.

Але тварини  були не єдиним захопленням Сетона-Томпсона. Іншою його пристрастю були індіанці, їх побут, їхня «лісова наука». Письменник глибоко захоплювався тим, як індіанці, чиє життя минало в лісах, серед дикої природо, вміли читати й, мов відкриту книжку, проникаючи в усі її таємниці. Вивченню їхнього життя він присвятив багато років.

Це все  знайшло відображення в книжках  Сетона-Томпсона, які були не менш відомими, ніж його розповіді про тварин. Серед цих книжок були: «Берестяний сувій індіанців» (1907), «Книга лісової науки й індіанських премудреців» (1912), «Підручник лісовика» (1912), «Євангеліє червоношкірого» (1938). До книжок про індіанців відносять також і книжку «Рольф у лісах» (1911).

 

 

2. «Шлях митця - натураліста»  у творчості письменника

У книзі «Шлях  митця - натураліста» письменник Ернест Сетон-Томпсон зазначав: «Немає сумніву, що ця книга поклала початок новому реалістичного напряму в літературі про тварин. У ній правдиво змальовано поведінку тварин і такі оповідання, де тварини розмовляють, і поводяться, як люди, переодягнені в шкури звірів ». Поєднуючи наукову точність з цікавим викладом, він створив близько 40 книг. У них перед нами постає перш за все їх автор, в якому гармонійно поєдналися захоплена людина, живописець і вчений. 
          Сетон-Томпсон протягом всього свого життя не переставав нагадувати людям, що лише спілкування з живою природою, дбайливе ставлення до неї може стати джерелом радості і розуміння цінності буття. Він багато подорожував, бував в лісах, в преріях, у диких, незайманих цивілізацією областях Далекого Півночі, оспіваного ним у «Прерія Америки». А в 30-і роки вибрав для будівництва житла дикувато, незатишне місце, щоб залишок своїх днів прожити серед природи, ще не розтоптаної людиною. 
Свої дивовижні відкриття і досвід письменник щедро передавав людям. Його книги розкрили сучасникам невідомий їм світ, в якому тварини постали близькими, родинними людині. 
         Описуючи поведінку тварин, Сетон-Томпсон виводить їх зі сфери казок. Йому важлива реальна географічна середа проживання, яка формує характери його чотириногих і пернатих друзів. Знаючи природу багатьох районів, він екзотики не любив і найчастіше відтворював життя середніх широт. Найтоншим чином фіксуючи прикмети цього середовища, він одночасно дивився на цей світ очима художника. 
Книга «Шлях митця - натураліста», допомагаючи проникнути в таємниці його майстерності, переконливо підтверджує: в основу його художніх творів дійсно лягли достовірні спостереження натураліста, побачені і описані вже художником.

Природа виступає у його оповіданнях як своєрідне  дійова особа, нерідко визначальний розвиток сюжетів. Відтворюючи, наприклад, картину польоту простягаються високо в небі, як «жива павутина», міріадів птахів, він зауважує: «Це мати-природа вимітала їх на південь мітлою з північних вітрів». Він бачив красу всюди, і вона викликала почуття схиляння перед мудрістю природи, яку до нього не зображували. Сповнені ніжності і болю його розповіді про трагічні долі чотириногих і пернатих. З великою майстерністю він проникає в їх «психологію», викликаючи співчуття і інтерес до їх долям. У самих заголовках збірок - «Доля гнаних», «Тварини герої» - звучить наскрізний для письменника мотив конфлікту людини з природою. 
         З гіркотою і неприязню розповідає він про нелюдське винищення тварин корисливими і жорстокими людьми. З болем пише про зникнення останніх великих стад гвинторогих антилоп, повному зникненні величезних стад бізонів, загибелі краси. 
         Письменник стає на захист «гнаних», як би розділяючи їх «погляди», бачить в їх переслідувачах ворогів, позбавлених честі і совісті, зайнятих хижацької полюванням заради доларів, а нерідко і просто заради нещадного вбивства. Він називає їх «кровожерливими дикунами кам'яного століття» і вершить свій моральний суд над ними. 
Але звинувачувати письменника у відсутності співчуття до людей не можна. Він протиставляє бездушним негідникам чесних простих людей, не зіпсованих стяжательскими звичаями. 
        І все ж головним у його творчості залишалося опис життя і боротьби тварин. Він знав, що в царстві дикої природи йде невблаганна боротьба за існування, що виживають тільки найсильніші, витривалі і відважні і тому на передній план вивів самих неабияких представників цього світу, намагаючись побачити в кожному з них індивідуальні, неповторні властивості. Згадаймо про тих, хто прославився, увійшов до перекази - вражає фізичною міццю Уебе («Життя сірого ведмедя»), мудрого вороні («Срібнa плямочка»), баскому голубе, що рятує людей в часи, коли ще не було телеграфу («Арно») , відважного і благородній вовка («Лобо»), стрімкому кролика, іде від самих знаменитих гончих псів («Джек - бойовий коник»), і багатьох інших, здатних на героїчні почуття і дії в боротьбі з людською експансією.Письменник постійно прагне відобразити їх готовність до боротьби за свободу. Так, в оповіданні «Мустанг-іноходець» дикий кінь воліє смерть неволі: розірвавши пута, кидається в прірву, залишившись лежати там «бездиханної, але ... вільною». Загнана гончими псами срібляста лисиця робить відчайдушний стрибок і перебирається по рухомих крижина на інший берег річки («Доміно»). Письменник милується благородством і вірністю своїх героїв: вони великодушні, як правило, не мстять кривдникам, гаряче прив'язуються до тих, хто до них добрий і ласкавий. Для Сетона-Томпсона героїзм завжди виступає в ореолі гуманізму. І це виховує читачів.Розумний, хитрий вовк нескінченно закоханий у свою подругу Бланку, після її загибелі вмирає від туги («Лобо»). Сповнена драматизму та історія маленької собачки, накинувшись на зухвалого ведмедя для порятунку життя господаря («Дурний Біллі»), і материнські страждання кролиці Моллі, яка проявляє дивовижну винахідливість для порятунку свого потомства («Рваний вушко»). З жалем, гіркотою і розпачем автор оповідань говорить про тих, хто потрапив у біду.Схвильовано звучить його голос, звернений до гибнувшей птиці («Арно»): «Лети назад, голуб! О, голуб, рятуйся, обгону небезпечні гори »і далі« На жаль, він летів дуже низько! Який злий дух сховав мисливця за верхівкою цього пагорба? .. Що за біс вказав йому біле мелькає плямочка, що випливало з блакиті? .. »Це загострене почуття співпереживання, проявляється постійно Сетон-Томпсоном до гинуть« молодшим братам », ще більш посилює емоційне враження, збуджуючи в юних читачів почуття глибокого жалю.

Особливо  слід зупинитися на прийомах олюднення (тварини плачуть, страждають, люблять, ненавидять, як люди), підкресливши, що ці якості багато в чому пов'язані  з реальними рисами їхньої поведінки. Так, наприклад, опис тіла мустанга, «здригається від судомних ридань», «сліз», «скочуються по морді», дано після сцени, яка малює відчайдушну спробу дикого коня вирватися на волю. Здаються природними і «монологи» Арно, який прагнув до рідних місць: «Вперед, вперед! Крило може ослабнути, очі померкнути, але любов до батьківщини все зростає ». Тут Сетон-Томпсон вдало використовує невласне-пряму мову, в якій органічно поєднуються «думки» Арно і співпереживання автора. Прихильність Лобо до своєї вовчиці, дружба Білогрудки і Доміно пояснюються насамперед їх інстинктами, і, обігруючи ці природні явища, домислюючи їх, письменник створює живі, дуже зрозумілі дітям і дорослим монологи і діалоги своїх героїв, які мають таке ж право, як і люди, на життя і свободу. Ця здатність відчувати тварин, читати їх «думки», користуватися прийомом зображення дійсності через їх сприйняття знайома нашим читачам за оповіданнями Чехова («Каштанка»), Л. Толстого («Холстомер»). Купріна («Білий пудель»).

 

 

 

 

Висновок

 

Вся творчість  письменника-  пристрасний  заклик  берегти природу. Він  почав  розвивати ідеї  екології  тоді, коли про неї ще майже не   говорили.  Він  же  говорив  про це своїм сучасникам  насамперед  мовою  художніх  образів. Невпинно, до  кінця  свого життя  закликав  Сетон-Томпсон  до гармонії  і братерства  між  людиною  і   всіма  мешканцями  землі, виховував  почуття  дбайливого ставлення  до природи. 
За ним йшли не  тільки  канадські  письменники. Редьярд  Кіплінг  коротко і  суттєво висловив це  у своєму  листі до Сетона-Томпсона: «Вам  зобов'язаний».  Школа  Сетона-Томпсона  позначилася і в  творах  М.М. Пришвіна, К.Г. Паустовського, В. Пєскова. Глибоку  вдячність до  Сетонa-Томпсонa  зберегли  на  все життя В. Біанкі  і  Н. Сладков.  
Прославляючи  безсловесних  тварин  і птахів,  Сетон-Томпсон без  всякого  повчання  і сьогодні  виховує  в  юному  читачі гуманні  почуття,  запобігає  прояву  жорстокості, пробуджує любов  до природи,  допомагаючи  формуванню  екологічного мислення.

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Моя жизнь. Животные-герои. Судьба гонимих. Мои дикие друзья. - М., 1982.
2. Сетон-Томпсон Э. Рассказы о животных. Изд. 2-е. Сокр. пер с англ. Н. Чуковского. –М.: «Детская литература», 1977
3. Сетон-Томпсон Э. Чинк и другие рассказы. Пер. с англ. Н. Чуковского. –М., «Детская литература», 1982
4. Сетон-Томпсон Э. Маленькие дикари. Пер. с англ. Н. Темчиной, послесл. В.Бианки и Н. Сладкова. – Новосибирск: Дет. лит., 1991
5. Литература в школе. №4 1990