Труднощі перекладу безеквівалентної лексики

1. Вступ ст.2

Теоретична частина

2. Загальні положення ст.3

Практична частина

3. Переклад науково-технічних термінів ст.15

4. Переклад безеквівалентної лексики(неологізмів) ст.17

5. Переклад національних реалій ст.18 6. Переклад власних назв та прізвиськ ст.20 7. Фразеологічні засоби та їх переклад ст.22 8. Переклад ідіом ст.23

9. Переклад стійких метафоричних зрощень, в тому числі прислів'я та приказок ст.24

10. Висновок ст.26

11. Summary ст.27

12. Перелік умовних скорочень ст.30

11. Додатки

Вступ

Всі ми певною мірою мрійники і фантазери, чи не так? Уявляти властиво кожній людині, без вийнятку, а особливо у дитинстві. Саме уява є тією силою, що штовхає людину на, можливо, безглузді чи незрозумілі вчинки, штовхає до прогресу, прогресу думки, самовдосконаленню та до мистецтва.

Дана тема було обрана мною із-за її цікавості, сучасності, новаторського розгляду чужої уяви та тверджень, актуальності та новизни.

Цікавість цієї теми полягає в тому, що науково фантастичні твори є надзвичайно популярними, висвітлюють досягнення науки, техніку та кібернетики, а також, слугують надзвичайно сприятливою їжею для роздумів та розвитку власної уяви.

Сучасність і новаторство даної теми полягають в тому, що вона, на сьогодні, є недостатньо дослідженою і, незважаючи на значний вік багатьох творів, вони досі залишаються актуальними, авторський словотвір увійшов в лексику багатьох мов всього світу і, як би ретельно ми не досліджували цю тему, завжди знайдеться щось нове, що зможе нас зацікавити.

Актуальність даної теми випливає з її сучасності та полягає в надзвичайно швидкій появі багатьох творів, навіть епопей, художніх фільмів, мультфільмів та усілякого роду коміксів, що стають майданчиком для нашого дослідження.

Загальні положення

«Рhantasia» грецькою означає уяву, «рhantasticos» — фантазер, впертий мрійник, а фантастика — це щось вигадане, таке, що насправді не існує. Фантастика сприяла філософам і письменникам у витворенні моделей ідеальних держав майбутнього — утопій. Власне, початки її закладено ще в «Незвичайних пригодах Ганса Пфааля» (1844) Едгара По, де йдеться про подорож на Місяць, або у «Франкенштейні» (1818) Мері Шеллі, де монстром виступає витвір винахідника. Справжнє відкриття наукової фантастики відбувається в творчості Жуля Верна (1828—1905), розквіту ж цей жанр набуває в письменництві Герберта Уеллса (1866—1946).

Наукова фантастика зображує людське майбутнє, послуговуючись очікуваними успіхами науки і техніки, матеріалізує різноманітні філософські теорії. Прогресивні письменники заходу вбачають у фантастиці гнучкий інструмент критики, проте, здебільшого, це - естетичний прийом, завдяки якому письменник висвітлює найболючіші проблеми сучасності. Таким чином, фантастика, з одного боку, слугує серйозному письменникові-філософу своєрідним засобом, щоб представити узвичаєну проблему в незвичайному ракурсі, а з іншого — використовуючи багатющий досвід авантюрної літератури, пригодницьких жанрів, обґрунтовуючи неймовірні речі наукою майбутнього, фантастика пожвавлює ці глибокі роздуми, надає їх до широкого читацького загалу. До того ж вона стимулює обмежену, заземлену уяву людини в її прагненні осягти безмежний простір навколо неї.

Існує проблема «фізиків та ліриків». Проблема полягає в том, що посьменник, який досконало не вивчав сучасні проблеми фізики, меже змусити свого героя захищати такі положення, які викличуть лише посмішку у реально існуючого фізика. І навпаки, фізик-теоритик, говорячи про тайни художнього мистецтва і не знаючи історію та теорію світової літератури, історію культури зможе викликати аналогічну посмішку у філолога. Останній тип делетантизму є особливо небезпечним бо є розповсюдженим.

Діалектичне проникнення в суть речей, у суперечливу складність людських характерів та їх долі, вміння узагальнювати завжди відрізняло справжніх реалістів від письменників, що фіксують швидко минущу буденність. Виникає питання: як співвідноситься фантастика з реалізмом? Адже створенню будь-якого, навіть „приземленого” образу, передує робота уяви. Хотілося б нагадати слова В.І.Леніна: „В найпростішому узагальнені, в найелементарнішій загальній ідеї(„стіл” взагалі) є певний подих фантазії”. Конспектуючи книгу І.Діцгена „Дрібні філософські праці”, Ленін підкреслив фразу: „фантастичні уявлення взято з дійсності, а найправильніші уявлення про дійсність завжди оживають диханням фантазії”.

Отже, уява викликає образи на основі реальних, життєвих сприйняттів, а з іншого боку, найбуйніший порив фантазії, хоч би яким він не здавався свавільним, піддається співставленню з реальною дійсністю, і як один з прийомів дослідження дійсності, по-своєму розширює естетичні можливості реалізму, аж ніяк не відгороджуючись від нього в своєму особливому, винятковому методі.

Сучасні дослідники справедливо вважають, що майже вся новітня фантастика з'явилася з «Машини часу» Уеллса, принаймні, широко послуговується його основним прийомом: протиставлення картин майбутнього, побачених мандрівником у часі, буденному «унормованому», стану свідомості героя. Окрім того, «Машина часу» побудована на тих наукових засадах, котрі в самій науці визріли лише через 17 років після опублікування твору і була сформульовані А.Ейнштейном, адже «Машину часу» структуровано на ідеї маніпулюванням просторово-часовим континуумом, суголосній теорії відносності Ейнштейна.

Стало вже тривіальним говорити про залежність наукової фантастики від НТР (наукової технічної революції), але цього ніяк не уникнути, бо, дійсно, розвиток науки і техніки поставив людину на ту сходинку драбини, коли вона оволоділа і стала свідомою про такі речі і явища, про які, до НТР і не здогадувалась. І саме це дало їй право та змогу мріяти та уявляти.

На погляд деяких дослідників, можна виділити два види відображення НТР в художній літературі. В першому випадку мова йде про безпосередній вплив НТР на художнє мистецтво. Такий вплив виявляється в самій мові, в стилі художнього твору, поведінці його героїв; коли наслідкам НТР присвячуються сотні віршів і прямий вплив НТР не є прихованим.

Але значною мірою менш вивченим є другий вид впливу НТР на художню літературу. Мова йде про специфічний внутрішній вплив , про те, як змінюються умови життя людей в епоху НТР і як подібні зміни находять вираження в творчості художників слова. Письменник може переоцінити в своєму творі механізацію праці чи недооцінити важливість людини, її способу мислення, і його твір буде, певний час, мати успіх, але скоро забудеться. А може написати про наукову проблему, незважаючи на те, що вчені через декілька років її розв'яжуть, і його твір матиме популярність серед багатьох поколінь читачів.

Ще ціла низка фундаментальних філософських ідей була плідно використано Уеллсом, у подальшому вони не менш плідно функціонували в інших його творах. Це, передовсім, ідея неперервного розвитку світу, детерміновості майбутнього сьогоденням. Уеллс немовби передбачив різноманітні наукові відкриття: трансплантацію органічних тканин, генну інженерію («Людина-невидимка», «Острів доктора Моро»), відкриття радіоактивності («Визволений світ»), космічні польоти і контакти з космічними прибульцями («Війна світів»). Водночас, не можна не відзначити, що мало не всі фантастичні припущення в творах Уеллса, є немовби зреалізованою мрією людства, втіленою у фольклорі (килим-літак, шапка-невидимка...). Але на відміну від фольклорних творів, де фантастичне так само переконлива, як і сама реальність, Уеллс докладно і глибоко науково обґрунтовує свої припущення, що і складає тканину усіх науково-фантастичних творів.

Справжнім осередком наукової фантастики став англомовний світ. І це цілком закономірно, бо саме тут переважно визрівали і здійснювалися науково-технічні революції, що відбулися у XX ст. в західній цивілізації.

В англомовній літературі зросла ціла плеяда майстрів науково-фантастичного жанру: О.Стейплдон, А.Кларк, Р.Хаянлайн, Р.Шеклі, А.Азімов, Р.Бредбері, К.Воннегут, Д. Адамс та багато інших, а космічні подорожі та катастрофи, пригоди роботів стали вже для читача такими ж узвичаєними, як і земне буденне існування.

У сучасному капіталістичному світі видання фантастичних книжок, кіно- та телефантастиуа перетворились на галузь індустрії. В США та Англії фантастику викладають у більшості університетів та коледжів.

Провідна ідея цього напряму — наука як знаряддя перебудови світу, відтворення «реальної нереальності», тобто такого, що ще не існує, але, згідно відкритих уже законів, цілком може існувати.

Слід зазначати, що і сама фантастика як жанр проходить різні стадії розвитку, і письменники-фантасти продовжують вдосконалювати власну майстерність, поглиблювати психологізацію. Ускладнюється також саме поняття науковості, адже не лише фізичні або хімічні елементи є предметом дослідження, а й сам розум, сама людина постає суб'єктом і об'єктом науки.

Щодо наступного етапу розвитку фантастики, то його доцільніше було б пов'язувати не з науковим, а так званим «кла­сичним» відгалуженням, котре бере свої початки від міфів, казок і легенд, трансформуючись у те, що прийнято називати «фентезі»(fantasy), і під назвою чого у західному світі розуміють як, щось казкове. Взагалі, розчленування понять „science fiction” і „fantasy” досить умовне, Жюль Верн назвав би свої романи – „науковими” а Уеллс – „фантастичними”. Вираз, що об'єднує обидва поняття – „науково-фантастичне оповідання”. Вперше термін ”science fiction” тобто „наукова вигадка” в зарубіжній літературі з'являється 1926 року, запроваджений письменником Х.Гернсбеком. Генези цього терміну ведуть від англійського „fancy” — надзвичайно вишукана або ілюзорна уява. І якщо вектор наукової фантастики — майбутнє, то фентезі немовби занурює людину в світ минулого. Ім'я англійського філолога-медієвіста і талановитого письменника Дж.Р.Толкіна, автора ”Володаря перснів” (1955) – перше в низці майстрів фентезі. Він створює власний світ, населений чародіями, ельфами, гоббітами, орками, і їхній міфологічний час, і їх міфологічний простір відтворено так відчутно, зримо, що багато молодих людей воліють вважати себе частиною цього уявного світу, створюючи товариства толкіністів. Знавець фольклору та міфології, Толкін творчо та надзвичайно плідно використовує власні знання. Та найплідніше функціонує в його творах сам принцип міфотворчості, за яким наукове і чуттєве, раціональне і естетичне поєднуються нерозривно. Створений автором світ виглядає цілковито органічним, природним, водночас і вимріяним і земним. Проте «Володар перснів» — це не казка, а філософський, написаний людиною XX ст., і розрахований на менталітет сучасника твір.

Близькою до Толкіна є творчість Урсули Ле Гуїн, Тома Андерса, Роджера Желязни. Останній залучає до західної культури елементи східної філософії, фольклору, літератури. Тобто, у фантастиці функції науки починає виконувати культура, задіяні її здобутки, знаки, одиниці (семи), що й самі по собі вже несуть вагоме естетичне навантаження і узагальнення, моделюючи власні витвори згідно її законів.

Звичайно, наукова фантастика і фентезі не обмежуються теренами англомовного регіону. Так, відомий польський письменник-фантаст і теоретик жанру Станіслав Лем є одним з найпопулярніших майстрів жанру, який поширюються також у Німеччині, Італії, Аргентині, Чехії, Росії, Україні, в Скандинавських країнах, де останні роки регулярно відбуваються фестивалі прихильників фантастики.

Наукова фантастика – жанр, що постійно викликає зацікавлення у читача але, й водночас, є надзвичайно важким для перекладу.

Причиною недостатньо якісного перекладу може бути те, що за цю справу беруться починаючі перекладачі, а критика не приділяє достатньої уваги перекладній науковій фантастиці. Брак уваги призводить до пониження критеріїв відбору перекладного тексту. А малохудожні переклади негативно впливають на якість перекладної та вітчизняної наукової фантастики.

Інколи і досвідчені перекладачі ставляться до тексту-оригіналу без належної поваги. Аналіз перекладів таких класиків як А.Азімов, А.Кларк, Р.Бредбері показав, що викривляється жанрова специфіка оригіналів.

Про те, що ця специфіка чітко проявляється на мовному рівні, стверджує теорія сучасної наукової фантастики. Вона розглядає наукову фантастику як унікальне явище зі своєю власною мовою. "Власна мова наукової фантастики” – це гармонія науковості та художності, фантастичності тексту та орієнтації його на сучасність, на теперішнього читача. Вона потрібна науковій фантастиці для створення образу фантастичного світу. Тому для науково-фантастичного тексу є характерним авторський словотвір, тобто насичення оказіональною лексикою та оказіональною фразеологією.

Однак, перекладач не вбачає у авторському словотворі ні зразку для копіювання, ні моделі для творчого засвоєння. Оказіоналізми у перекладному тексті або відновлюються безсистемно або взагалі пропускаються. Інколи їх смисл передається блідою описовою перифразою. Надзвичайна "фантастична” мова тексту-оригіналу стає скупою, сухою мовою тексту-перекладу. При цьому відбувається відчутне жанрове відхилення, так як понижається фантастичність тексту. Перекладний текст зводиться до переказу головної сюжетної лінії та нудної популяризації наукових фактів, що руйнує авторський задум. І на прикладі таких перекладів, знавці фантастики аналізують жанрову специфіку зарубіжної фантастики.

Звернемося до прикладів подібних перекладацьких викривлень, що трапляються при перекладі мови "фантастичних” героїв, а також при передачі навмисної фантастичності в авторській мові.

Цікавими способами передає фантастичність художнього простору та часу А.Азімов у своєму філософському романі "Кінець Вічності”.

Розвиток науки на Землі призводить до створення Вічності – особливої технократичної організації, що поклала на себе відповідальність за перетворення людської історії. Завдяки системі оказіоналізмів автор описує подорожі Вічних у Часі та маніпуляції з ним. На початку роману його головний герой Технік Ендрю Харлан входить до капсули – темпорального ліфту у 575-му столітті та подорожує в майбутнє: "And there was the little stir in his stomach, the faint touch of dizziness, that told him that all the kettle contained, including himself, was rushing upwhen through Eternity…Now he was moving upwhen to the 2456th Century, to be exact…Although Harlan had not been in the 95th since he entered special training and become a Cub at the age of fifteen, there was always that feeling of loss when one moved outwhen from "home”. At the 2456th he would be nearly two hundred and forty millennia from his birthwhen, and that is a sizable distance even for a hardened Eternal”.

Словотворчі оказіоналізми upwhen, downwhen, everywhen, outwhen, birthwhen не тільки мають "фантастичне” значення але й дивно виглядають. У даному випадку when є словотворчою морфемою. Таким чином в оказіональному слові підкреслюється метафоричний момент, створюється правдоподібний образ руху ”вгору, вниз, вшир, вглиб, усіляко” в часі . Далі зустрічаються такі оказіоналізми як Allwhen Council, localwhen dialects, his homewhen, stay anywhen/everywhen що передають "фантастичну” понятійну інформацію і є сюжетно важливими. На перший погляд кожному з окремих оказіоналізмів важко підібрати відповідність і він є неперекладним але необхідно пам'ятати, що текст слід перекладати не як єдине ціле, а як макрообраз, що складається з багатьох ярусів. Перекладачу важливо пам'ятати, що оказіоналізми в науковій фантастиці не являються локальним засобом і кожен з них не автономний а входить до стрункої системи собі подібних, що пронизують увесь текст, створюючи його "фантастичний” макрообраз.