МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І
НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Східноукраїнський
національний університет імені В.Даля
Кафедра української мови та літератури
Реферат
на тему
План
1.Вступ
2. Особливості розвитку української
термінологічної лексики
3. Здобутки українського термінознавства
4. Висновки
5.Список використаної літератури
1. Особливості розвитку української термінологічної
лексики.
Термінологічне словникарство
кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало
від попередніх десятиліть і багаті
національні традиції термінографії
Наукового товариства імені Шевченка,
Інституту української наукової мови,
і наслідки її тотального винищення у
30-х роках. У цей час термінологічні словники
друкувалися поодинокими виданнями. Першою
лексикографічною працею, яка вийшла в
повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський
словник медичної термінології (укладач
М.Ф.Книпович). Впродовж 60-70-х років термінографічна
праця переживає певне піднесення. У складанні
словників комісія керувалася положеннями,
що термінологічні словники мають: відбивати
сучасний рівень розвитку науки і техніки;
закріпити реальну практику вживання
термінів у науковій і навчальній літературі,
яку видавали російською та українською
мовами; упорядкувати використання термінів
певних галузей знань. До термінологічних
словників рекомендовано вводити і деякі
загальновживані слова (номенклатурну
лексику), що обслуговують певну галузь
знання, а також поширені синоніми до них,
крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів
вузького вживання. У 1959–1979 роках було
опубліковано 75 термінологічних лексикографічних
видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні
словники, 14 довідників, 4 енциклопедії,
32 перекладні словники. Тлумачні словники
цього періоду відтворюють поняттєво-
термінологічний апарат винятково гуманітарної
і природничої сфери: політики, філософії,
юриспруденції, психології, атеїзму, математики,
фізики, біології, сільського господарства,
музики, нумізматики. Аналогічна ситуація
була і серед галузевих енциклопедій.
Було створено енциклопедії бджільництва,
садівництва, сільського господарства.
Техніку було цілком усунено зі сфери
видань тлумачно-енциклопедичного типу.
Першим в світі україномовним виданням,
яке розкривало сучасні технології високого
рівня, була “Енциклопедія кібернетики”
(у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті
кібернетики АН України. Заслуговують
на особливу увагу підготовлені в Інституті
мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР
за участю фахівців різних галузей знань
великі російсько-українські словники
– технічний, який обіймає 80 тис. термінів,
та сільськогосподарський – на 40 тис.
термінів, а також електрорадіотехнічний
словник (30 тис. термінів) за редакцією
професора Львівської політехніки Ю.Т.Величка.Рідкісним
явищем у цей час були тримовні словники.
Зафіксовано лише 3 видання такого виду,
зокрема з медицини, взуттєвого виробництва.
Однією з кращих лексикографічних праць
цього періоду можна вважати "Мінералогічний
словник. Українсько-російсько-англійський”
(Київ, 1975), що його уклав академік Є.К.Лазаренко
у співавторстві з О.М.Винаром. У 60-70 роки
осередком словникового книговидання
був Київ. Лише поодинокі словники виходили
у Львові чи Харкові передусім внаслідок
наявності в цих містах потужних наукових
шкіл. Так, в Українському поліграфічному
інституті укладено “Англо-український
словник-мінімум газетної термінології”
(Львів, 1974), “Німецько-український технічний
словник-мінімум” (Львів, 1974). Розташування
у Харкові Книжкової палати України, Інституту
культури зумовлювало зосередження тут
значного творчого наукового потенціалу
в царині документно-інформаційної діяльності.
В аспекті розвитку термінологічної лексикографії
це знайшло свій вияв у виданні “Довідника
з бібліотекознавства і бібліографії”
(укладачі Е.В.Куделько і С.Й.Мінц; Харків,
1969).Діяльність, розпочату Словниковою
комісією, продовжує Комітет наукової
термінології, створений при Президії
АН України у 1978 році. Під егідою Комітету
було видано: “Російсько-український
юридичний словник” (1985, понад 20 тис. термінів),
“Російсько-українсько-латинський зоологічний
словник. Термінологія і номенклатура”
О.Маркевича і К.Татарка (1983, 19 тис. термінів).
І в наші дні не втратив своєї наукової,
пізнавальної цінності “Російсько-український
словник термінів лісівництва” (1980, 8 тис.
термінів), фундатором і натхненником
укладання якого був академік П.С.Погребняк.
На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної
лексикографії. Назагал за десятиріччя
вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого
енциклопедично-довідкового типу. Про
стан словникарської праці цього періоду
красномовно свідчить те, що в Україні
в окремі роки не було видано жодного словника
спеціальної лексики. Вперше вийшла в
світ низка навчальних видань з українського
термінознавства. Підручник “Українське
термінознавство“ (Львів, 1994) Т.Панько,
І.Кочан, Г.Мацюк розглядає українське
словникарство в руслі розвитку української
термінології і становлення науки про
неї. Раритетне видання - “Українська
науково-технічна термінологія. Історія
і сучасність” (Львів, 1999) Г.Наконечної
– визнане науковими працівниками, активно
використовується в навчальному процесі.
У 90-ті роки лексикографічні розвідки
в галузі охорони довкілля й раціонального
використання природних ресурсів були
реалізовані в 11 термінологічних словниках,
серед яких переважають тлумачні. Опрацювання
та систематизація поняттєвого апарату
створює передумови для популяризації
знань про екологічну проблематику як
серед фахівців, так і широких читацьких
кіл, наприклад, у словниках: “Основи екологічних
знань (Рівне, 1993), “Екологічний словник-довідник”
(Київ, 1998).З’являється новий різновид
лексикографічних праць – термінологічні
словники як навчальні посібники. Так,
для забезпечення навчального процесу
політехнічного профілю в Харківському
політехнічному інституті укладено “Тлумачний
словник екологічних термінів” (Київ,
1993). Опрацьовуються окремі підсистеми
екологічних термінів і понять відповідно
до прийнятої класифікації напрямків
екології за належністю до природного
компоненту біосфери (атмосфери, гідросфери,
ґрунтів, рослинного світу, тваринного
світу). Так, одній із них – гідросфері
– присвячено “Російсько-український
гідролого-екологічний словник” (Київ,
1992), укладений авторським колективом
на чолі з А.В.Яцик. Згодом ці ж автори уклали
тлумачний гідролого-екологічний словник
(Київ, 1995). Останні десятиріччя подарували
науковій громадськості унікальні пам’ятки
термінологічної лексикографії. У 1995 році
було опубліковано 2 п’ятимовні словники
з екології та інформатики. Так, у Чернівецькому
державному університеті ім. Ю.Федьковича
вийшов тлумачно-перекладний словник
з інформатики Р.В.Іваницького та Т.Р.Кияка
на 3 тис. термінів українською, російською,
англійською, французькою і німецькою
мовами. Народні джерела української термінології
зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка
“Народна деревообробка в Україні” (Київ,
1997), К.І.Матейко “Український народний
одяг” (Київ, 1996), О.К.Данилюк “Словник
народних географічних термінів Волині”
(Луцьк, 1997). Протягом останнього десятиріччя
опубліковано низку словників у 3-х томах:
“Економічна енциклопедія” (Київ, 2000);
“Російсько-українсько-латинський словник
медичних термінів” (Київ, 1993); “Словник
з матеріалознавства” (Київ, 1995), кожен
том якого має іншу вихідну мову – українську,
російську, англійську. Широкий розмах
словникарської праці,видання та створення
україномовних підручників протягом першого
десятиріччя незалежності, творчі зв’язки
з науковими осередками діаспори свідчать,
що українська термінологічна лексикографія
активно і плідно розвивається, вдосконалюються
методологічні засади термінографічної
роботи, розширюється коло лексикографічно
опрацьованих галузей знань. Незважаючи
на труднощі й суперечності розвитку упродовж
другої половини ХХ століття, термінологічна
лексикографія прагне до очищення української
мови від невластивих їй елементів і відновлення
її питомих рис, виступає потужним чинником
формування та утвердження української
фахової мови.
2. Здобутки українського
термінознавства
У сьогоднішніх умовах українська
національна термінологія та термінографія
як одна із державотворчих ланок продовжує
цю властивість української нації, і, ніби
випущена з клітки пташка, почала напружено
набирати злету, наполегливо розвиватися.
Цьому посприяло перш за все те, що віками
гноблена і переслідувана українська
мова визнана Конституцією України державною.
Сам факт, що протягом десятиліття Незалежності
України вийшло 466 словників лише термінологічного
типу з різноманітних галузей знань, виробництва,
культури говорить сам за себе. А хіба
не вражаючим є те, що на третьому році
Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних
словників різних типів, 1994 – 57, 1995 – 53,
1996 – 50, 1997 – 60, а в 2000 – 59? (Для порівняння:
в УРСР за 42 роки – 1948–1990 – вийшло 107 подібних
праць) [1]. Поява таких праць – це вияв
патріотичного ентузіазму самих авторів,
свідчення великої працездатності цих
людей, бажання усталити українські термінологічні
системи, забезпечити українській мові
якнайширші сфери розвитку в Україні та
у світовому просторі в галузях міжнародних
відносин, політики, торгівлі, економіки,
освіти та культури. Про здобутки української
термінології та термінографії останніми
часами не раз писалося [2], про них буде
мова і на цій конференції, тому тут не
будемо цих успіхів детально аналізувати.
Варто лише відзначити, що важливим досягненням
розвитку термінологічної справи є активне
опрацювання теоретичних проблем [3], висвітлення
такої проблеми, як термінознавство [4],
проведення різноманітних термінологічних
конференцій, які відбуваються почергово
в Києві, Львові, Чернівцях, до яких належить
і наша вже 8 МНК [5]. На Україні утворилися
центри, де розробляється питання термінології
та видаються термінологічні словники.
Або візьмімо факт широкого дослідження
термінологічних систем різних у дисертаційних
роботах, окремих статтях та монографіях
О.Сербенської (юридична), Т.Панько (економічна),
Н.Москаленко, В.Захарчишин (мовознавча),
А.Крейтор (математична), В.Пілецького,
І.Процик (фізична), І.Кочан (радіотехнічна),
Г.Наконечної (хімічна), О.Литвин (машинобудівна),
Л.Симоненко (біологічна), В.Марченко, І.Чепіга
(будівельна), Е.Огар (друкарська), З.Куньч
(риторична), М.Сташко (бібліотечна), С.Бібла
(церковна), Г.Шило (лісова і деревообробна),
І.Сабадош (лісового сплаву), Н.Левун (художньої
кераміки), О.Гриджук (художньої різьби
по дереву), І.Зінченко (вишивальної техніки)
і ін.
Висновки
Починаючи з 60-х
років, у термінологічній українській науці зроблено
немало. Це й монографічні дослідження, і з різних фахів
перекладні словники. Розвивалася теорія
терміна й терміносистем, та водночас
усе більше й більше шкіл і вузів переходило
на російськомовне навчання, дисертації
писалися російською мовою, науково-технічна література в своїй
більшості теж була російськомовною.
Список використаної літератури
1.
Вербицька О.А. Термін і метафоризація//Культура
слова.-К., 1986.-№№).-С.52-56
2.
Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические
основы учения о терминах.-М., 1987
3.
Моральна цінність християнства і відродження
національної школи.-К.:Перлина.-1995.-с.15-32
4.
Огієнко І.І. Українська церква.-Т.1.-К.:
Обнова.-1999.-С.102-110
5.
Панько Т.І. Сакральна термінологія//Українське
термінознавство.-Львів: Світ.-1994.-с.34-37
6.
Історія Української літературної мови:
Лексика і фразеологія.-К., 1983
7.
Кияк Т. До питання про «своє» та «чуже»
в українській термінології//Мовознавство.-1994.-№1.-С.14-21