Поетизація звитяги й патріотичного служіння державі в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського

    Котляревський, навпаки,  змальовує свого Енея як найдостойнішого воїна своєї  епохи, сповнений багатьма позитивними  рисом, як суто людського характеру, так і винятково військового. Протягом всього твору він не врачає своїх достоїнств. 

    3.2 Образи богів 

    Боги  у Вергілія зображені в більш спокійними. Римська дисципліна вимагала, щоб Юпітер був не настільки безвладним і невпевненим, як у Гомера. В «Енеїді» він є єдиним розпорядником людських доль, у той час як інші боги в цьому відношенні з ним непорівнянні [8, с.331].

    Бездоганними зображуються Аполлон, Меркурій, Марс та Нептун. Вищі божества у Вергілія зображені більш-менш піднесено, порушуючи традиційний політеїзм. Крім того, вони (на противагу Гомеру) навіть дисципліновані й аж ніяк не діють на свій ризик і страх. Усім керує Юпітер, і всі боги розділені, так сказати, на деякого роду стани. У кожного своя функція і своя спеціальність. Їм властива чисто римська субординація, і, наприклад, Нептун, бог моря, обурюється на те, що не він, а якесь там дрібне божество Эол повинне втихомирювати вітри.

   «….і навіть Юнона, Сатурнова донька,

   Сили  додать не змогла йому,— з неба Юпітер повітрям

   Вислав  Іріду сказать, що скарає сестру, якщо зараз

   Турн  не відступить із мурів високого города тевкрів…»[38, с.310].

    Втручання богів, демонів і померлих у життя живих людей не тільки притаманне всій «Енеїді», але майже завжди відрізняється надзвичайно драматичним характером. Крім того, усі ці появи богів, пророкування і знамення майже завжди мають у «Енеїді» не який-небудь вузько-побутовий чи хоча б просто військовий характер, але вони завжди сприяють вираженню основної мети всієї «Енеїди» -- зобразити прийдешню могутність Риму. Боги, що вступають у бій, під час пожежі Трої поводяться буйно. Серед вогню, диму, серед хаосу каменів і руйнування будинків Нептун потрясає стіни міста і все місто в самому його заснуванні. Юнона, оперезавшись мечем і займаючи Скейські ворота, люто кричить, закликаючи греків. Афіна Паллада, осяяна німбом і лякаючи всіх своєю Горгоною, сидить на фортечних стінах Трої. Сам Юпітер підбурює війська. Під час пожежі Трої Енею являється примара незадовго до того вбитого Ахіллом Гектора. Гектор після наруги над ним Ахілла не тільки сумний, він чорний від пилу, закривавлений, його опухлі ноги обплутані ременями, борода його в бруді, а волосся склеїлося від крові, на ньому зіяють рани. Він велить Енею виходити з Трої, доручаючи йому святині Трої.

    Коли  Еней з'являється у Фракії і хоче заради жертвопринесення вирвати з землі рослину, він бачить на стовбурах рослини чорну кров і чує скорботний голос із глибини пагорба. То була кров Полідора (сина Пріама), вбитого фракійским царем Поліместором.

    Доля  проти шлюбу Енея і Дідони, і  от, коли Дідона приносить жертви, чорніє священна вода, принесене вино перетворюється в кров, із храму її померлого чоловіка чується його голос, на вежах стогне самотній пугач. У Гомера Зевс посилає Гермеса до Кирки з велінням відпустити Одиссея, і та відпускає його тільки з деяким бурчанням. У Вергілія Юпітер теж посилає Меркурія до Енея з нагадуванням про від'їзд. Після цього розігрується трагічна історія з Дідоною. А коли Еней, сів на корабель, мирно заснув, Меркурій являється йому в сні в другий раз. Меркурій квапить Енея і говорить про можливі підступи Дідони [4, с.290].

    Особливо  часте втручання богів у справи людей у піснях ІХ-ХІІ, де зображується війна; Вергілій скрізь хоче зобразити  щось чудесне чи незвичайне. Якщо Гомер  все надприродне хоче зробити  цілком природним, звичайним, то у Вергілія все навпаки. У Гомера Афіна Паллада, щоб сховати Одіссея від феаків, огортає його густою хмарою, але це відбувається ввечері [10, с.238]. У Вергілія ж Еней і Ахат огортаються хмарою серед біла дня, так що краса цього явища тільки підкреслюється. Коли люди зображуються у Вергілія поза всякою міфологією, вони теж відрізняються в нього підвищеною пристрасністю, що часто доходить до коливань і невпевненості, до нерозв'язних конфліктів. Любов Дідони та Енея розпалюється в печері, де вони ховаються від страшної бурі і раптово виниклих гірських потоків. Еней сповнений коливань. При будь-яких труднощах він молиться богам, приносить жертви і запитує оракулів. У рішучу хвилину перемоги над Турном, коли цей останній у зворушливих словах благає його про пощаду, він коливається, чи убивати його чи залишити в живих; і тільки пояс Палланта з бляхами, замічений ним на Турне, змусив його покінчити зі своїм супротивником [34, с.203].

    Головними діючими героями «Енеїди» є, суворо говорячи, Юнона і Венера. Але  вони теж постійно змінюють рішення, коливаються, а ворожнеча їх позбавлена принциповості і часто робиться дріб'язковою [10, с.240].

      Щодо Котляревського, то в його творі гостро-сатирично зображений в “Енеїді” сучасний поетові “Олімп”. Під виглядом міфологічних “можновладців” – богів І.П.Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нагадують земні “високі сфери” - царське оточення, сенат, департаменти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут - розпуста, паразитизм, цілковита байдужість до життя простого люду. “Священні” війни часто зумовлені самодурством ”богів” і завдають вони нечисленні страждання людям [2, с.67].

      Небесні і земні “державці”  намагаються “не звіра - людську кров пролити”. Вони страхом сковують людей. Але письменник проводить думку: якщо страх перемогти, то світліше стане на світі. Еней простий, із здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цього. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І.П.Котляревського зухвало звертається до “всемогутніх”, до “громовержця Зевса” [2, с.69].

      Поет і його герої беруть  богів на посміх, стягають з “недосяжного" Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їх. “Енеіда” осяяна світлим гуманізмом письменника, який любить і поважає народ, вболіває за його страждання, пишається його героїчним минулим.

      Соціальні симпатії Котляревського  окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, топтали тодішні панівні верстви.

      Під маскою гумору поет кинув сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирництво, знущання з простих людей і що державні закони закріплюють цю несправедливість.

    Звинувачення  І.П.Котляревського були моральним осудом кріпосницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання.

    Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, наряджені в український одяг, їдять українські страви і віддають перевагу українським напоям. Приїхавши в Карфаген, в гостях у Дідони Еней перевдягається в одяг покійного царя Карфагена : "Штани і пару чобітків, сорочку і каптан з китайки, і шапку, пояс з каламайки, і чорна шовкова хустка"[39, с.95]. І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: "Свинячу голову до хріну і локшину на зміну, Потім з підливою індик; на закуску кулиш і кашу, саламату, зубці, путрю, кулагу і з маком медовий коржик". Навіть сам верховний бог Зевс "пив сивуху і оселедцем заїдав"[39, с.142]. А богині на Олімпі, буває, поводяться, ніби базарні торговки: "Венера лайливі слова не стерпіла, Юнона постійно кривляється; і перестрілка закипіла, одна іншу хотіла бити. Богині в гніві такі ж баби і також і на сварки слабкі, з досади часом і збрешуть, і, як торговки, горланять, одна другу ганьблять, засуджують. І рід увесь до потрухів клянуть" [39, с.176].

    Котляревський дуже достовірно описує звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір'я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть українські страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тодішнього українського суспільства : "Там усі невірні і християни, були пани і мужики. Була тут шляхта і міщани, і молоді, і люди похилого віку; були багаті і убогі, прямі були і кривоногі, бачать і сліпі, були і штатські, і військові, були і панські, і казенні, були миряни і попи"[39, с.215]. А Кума Сивіла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов'язане з тими або іншими епізодами української історії, :  "при Шведах я бачила", а "татарва як набігала, то я вже заміжній була" [8, с.240].

    У поемі широко представлений і  народний фольклор. Троя "Наспівувала  усі пісеньки: козацьких, красивих, запорізьких"., "Про Сагайдачного співали, мабуть, співали і про  Січ". А під час гулянь грала  музика. Ось і читаємо ми про бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обійшов Котляревский і народні казки. Так, вже згадувана Сивіла - типова Баба Яга із слов'янського фольклору; прибувши на латинську землю, Троя дарує цареві Латинь і його рідним скатерть-самобранку, килим-самоліт і чоботи-скороходи [9, с.80].

    Образи  богів зображені у Вергілія беземоційно. Але, вищі божества зображені більш піднесено. Їм автор приділив більше уваги.

    Що  стосується образів богів у Котляревського, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми. Боги в поемі наділені’рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол - хабарники. Юнона - пліткарка, інтриганка.

    ВИСНОВКИ 

    Навряд  чи сьогодні у світі знайдеться ще народ, для якого цей герой, син  богині Венери та троянця Анхіза, був би настільки своїм, рідним. Хоча так само навряд українці в своїй більшості ототожнюють свого Анхизенка з Енеєм великого Вергілія. У поемі постійно й послідовно проводиться думка про те, що Еней і заснована ним держава є найбільшим благом для Італії. Це світове визнання Риму, на думку Вергілія, є не стільки справою рук людських, скільки виконанням долі, божественного призначення Риму бути об'єднуючим началом навколишніх земель.

    "Енеїда" написана у двох планах: божественному й людському. Так Еней завжди виконує накази богів, бо він представник майбутньої великої військової імперії, і для нього воля богів дорівнює наказам воєначальників, які обов'язково мають виконуватися. Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний.

    Історія світової літератури знає багато прикладів  бурлескно-травестійного «укорінення» Вергілієвої «Aeneis» на національному ґрунті. Якраз «травестії» «Енеїди» Верґілія були найбільш популярними серед численних травестій часів бароко.

    Отже, головне в поемі – утвердження  духовних сил народу, уславлення життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей. З глибокою повагою і любов'ю, з надзвичайною теплотою зобразив письменник їх у поемі, наповнивши її ароматом степних вітрів, духом нестримної волі, невгамовною силою життя. За все це “Енеїда” одразу ж дістала широке визнання, завоювала велику популярність.

    І.П. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорозької Січі.

     Обидві поеми пронизані патріотизмом та наповнені служінням героїв на благо країни, бо двоє авторів є справжніми громадянами своїх країн. У поемі Вергілія, Еней зображений як звичайна людина із вадами, внутрішніми суперечками, а у Котляревського головний герой є зразком громадянина, але обох Енеїв поєднує лінія любові до Вітчизни.

      Образи богів у поемах уособлюють ставлення письменників до влади: Вергілій прославляє імператора Августа,  і його боги виглядають зразковими та здатними прийти на допомогу людям, а Котляревський, навпаки висміює владу, і тому він обрав жанр бурлескно-травестійної  поеми (на відміну від Вергілія, який створив класичну епопею) щоб показати у образах богів існуючий владний стрій з усіма його недоліками, негативними проявами, з надмінним відношенням до простих людей.

     Одже хоч ці поеми і мають схожий сюжет, зміст в них не зовсім однаковий. У Вергілія «Енеїда» виглядає більш героїчним твором, а Котляревський переробив її дивлячись скрізь призму менталітету українського народу.  
 
 

Список  використаної літератури

1. Антична література. - М.: Просвіта, 1980. - 493 с.
2. Возняк М. С. Історія української літератури -  Л.: Феміна, 1992. – 430 с.
3. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969. 230 с.
4. Гаспаров М. Л. Очерки історії римської літературної критики. - М.: Просвіта, 1963. - 390 с.
5. Голубцов Є. С. Культура Стародавнього Риму. - Т. 1.М.: Вища школа, 1959. - 379 с.
6. Грабовський А.В. «Безсмертна лише чистота серця»: «Енеїда» Вергілія й однойменна поема І. Котляревського в запитаннях і відповідях // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997. - № 8. - С. 21 - 27.
7. Дуров В.С. Історія римської літератури. - СПб.: Пітер, 2000. - 615 с.
8. Єфремов С. О. Історія українського письменства - Л.: Фаміна, 1995. – 360 с.
9. Житецький П. Г. «Енеїда» Котляревського у зв'язку з оглядом української літератури XVIII ст. // Житецький П. Г. Вибр. пр. Філологія. -К., 1987, 180 с.
10. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах.— К., 1961. - 195 с.
11. Історія античної літератури. - М.: Вища школа, 1983. - 454 с.
12. Історія римської літератури. - Т.1. - М.: АН СРСР, 1959. - 390 с.
13. Котляревський І. П. Твори. Передм. Шабліовського Є.С., Деркача Б.А. – К.: Дніпро, 1980. – 310 с.
14. Кочур І. Літературна доля Вергілія // Всесвіт. -1992. - № 12. - С. 161 - 168.
15. Левченко Г. А. Нариси з історії української літературної мови першої пол. XIX ст. К.-Х., 1946; КІУЛМ, т. 1. К., 1958; - 255 с.
16. Масенко Л.Т. Котляревський Іван Петрович // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 – с. 450
17. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994. – 120 с.
18. Пивоев В. М. Мифологическое сознание как способ освоения мира. - Петрозаводск: Карелия, 1991. – 111 с.
19. Писаренко Ю. М. Зображення потойбіччя в поемах Гомера, Вергілія, Данте // Тема. – 2005. - № 1/2. – С. 189-202.
20. Полонська К.П. Римські поети епохи принципіата Августа.-М.: Вища школа, 1963. - 410 с.
21. Потебня А.А. Слово и миф: Теоретическая поэтика. - М.: Правда, 1989. – 623 с.
22. Публій Вергілій Марон. Енеїда. - К.: Дніпро, 1972. - 410 с.
23. Скоріна Л.П. Вергілій в українській літературі. // Іноземна філологія. - Вип. 85. - Львів, 1987. - С. 99 - 105.
24. Содомора А.О. Жива античність. - К.: Освіта, 1983. - 420 с.
25. Степанишин Борис. Українська література: Підруч. для 9 кл. -  К.: Освіта, 1993.
26. Султанов Ю. І. У світі античної літератури: Посібник для вчителя.–Харків: Веста: Видавництво ,,Ранок“, 2002. – 112 с.
27. Тарасова Н.І. Творчість Вергілія у світовому контексті.// Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - № 8. - С. 34 - 36.
28. Творчість Івана Котляревського в контексті сучасної філології. К., 1990. – 128 с.
29. Теорія драми в історичному розвитку. - К.: Освіта, 1950. - 440 с.
30. Токарев С.А. Ранние формы религии. - М.: Политиздат, 1990. - 622 с.
31. Тронський І. М. Історія античної літератури. - К.: Рад. школа, 1959. - 589 с.
32. Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. - М.: Наука, 1978.– 605 с.
33. Хропко П. Іван Котляревський: Біографічний нарис.— К., 1969. – 182 с.
34. Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. - К.: Вид. дім ,,Києво-Могилянська академія”, 2007. – 360 с.
35. Шевчук В. «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3.
36. Штаерман Е.М. Мифы народов мира. Энциклопедия. (В 2 томах). Гл. ред. С.А. Токарев. - М.: Советская энциклопедия, 1982. Т. II. – С. 380-384.
37. Элиаде М. Аспекты мифа / Пер. с фр. С.Большакова. - М.: ,,ИнвестППП“, 1995. – 196 с.
38. Вергілій «Енеїда» - Х.: Фоліо, 2003 – 350 с.
39. І.П. Котляревський «Енеїда» - Х.: Фоліо, 2005 – 303 с.