Поетизація людини, краси ії почуттів, кохання та дружби в сонетах Вільяма Шекспіра

Ничтожество в роскошном одеянье,

И совершенству ложный приговор,

И девственность, поруганную грубо,

И неуместной почести  позор,

И мощь в плену у  немощи беззубой,

И прямоту, что глупостью  слывет,

И глупость в маске  мудреца, пророка,

И вдохновения зажатый  рот,

И праведность на службе у порока. 

Все мерзостно, что вижу я вокруг...

Но  как тебя покинуть, милый друг! 

 Думки про  несправедливість, яка панує у світі, про торжество зла дублюються в цілій низці сонетів (Сонети_71, 72, 73). Лихе начало проникає навіть у душу самого героя (Сонет_62), позбавленим досконалості постає і внутрішній світ друга (Сонет_69). Проте не до констатації дисгармонії, а до її переборення прагне протагоніст сонетів. 

Знову виникає  тема творчості. Поезія ближча до вічності, ніж камінь і бронза, що здаються нетлінними (Сонет_65). Але й вона багатоманітна, як усе в природі. У сонетах з'являється образ поета-суперника. Не без лукавого самоприниження порівнює протагоніст себе і свого противника, який теж оспівав красу юного друга. Його суперник - прихильник «ученої поезії», його поезія подібна до величного корабля. Друга поет уславив «в пісеннім громі» (Сонет_80). Із окремих рядків поступово складається напівіронічний, напівзахоплений портрет поета-вченого, який спирається на античні канони, творить за законами класичної поетики. Його вірш звучний і піднесений, але позбавлений справжнього життя. Критерію авторитарності мистецтва Шекспір протиставляє критерій вірності природі. Не випадково у передмові до першого зібрання творів його художня манера визначена так: «Він, котрий був таким щасливим наслідувачем природи, був також і найдосконалішим виразником її». 

Чужа поетові й витончено-рафінована манера салонних творців. Автор сонетів і сам часто-густо використовує художні прийоми евфуїстичної поезії, його вірші рясніють дотепними сплетіннями образів, витонченими метафорами. «Гра ума», проте, ніколи не стає самоцінною, не витісняє справжності почуття. Завдання поезії - відбити динаміку життя, побачити світ через призму неповторної людської душі. До цього прагне Шекспір і в своєму циклі «Сонетів». Роздуми про поетичну майстерність не перетворюються в абстрактну дискусію на естетичну тему. І в цьому - сама специфіка сонетної форми як жанру лірики. Змістом сонета є перш за все почуття, породжене якимось явищем реальності, а не саме це явище. Його сфера - складні порухи людської душі. 

Думки про природу  поезії невід'ємні в «Сонетах» від проблеми антагонізму видимого і сущого. Поет прагне закарбувати у вірші те краще, що є в другові (Сонет_74). Адже нерідко в прекрасному тілі живе підступне серце (Сонет_93, 94). Гіркота розчарування в другові змінюється думками про власну недосконалість (Сонет_89). Біль знехтуваного безкорисливого почуття пронизує сонети, надаючи їм напрочуд щирого, напружено-особистого настрою. 

На зміну розчаруванню приходить нове знання. Заключні сонети, присвячені другові, говорять про відродження  почуття (Сонет_119). Любов поета безкорислива, і тому їй дано подолати самий Час (Сонет_124). 

Шлях ліричного  героя «Сонетів» схожий з еволюцією  драматичних протагоністів Шекспіра. Спочатку він ідеалізує навколишній  світ, вступаючи, таким чином, у конфлікт з життєвою реальністю. Пізнання дійсності приводить героя до розчарування, до сумніву у можливості гармонійних стосунків. «Потім він проходить через великі душевні випробування, страждає, і дух його загартовується; він приходить до розуміння життя і людей у всій їхній складності й суперечностях, йому трапляється помилятись, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну висоту» (О. Анікст).  

   Інша  тональність розділу, присвячена  «смуглявій леді сонетів». Контрастність образів, притаманна «Сонетам», доповнюється контрастністю двох основних сюжетних циклів збірки. Світле почуття до друга, хоч воно нерідко й прирікає поета на страждання, протиставляється болісній пристрасті, яка примушує прощати пороки і зради (Сонет_151-152). Проте це не протиставлення за принципом «добро - зло». Ставлення поета до зображуваного набагато складніше. Полемічність відчувається вже у першому сонеті нового розділу (Сонет_127). Поет кидає виклик багатовіковій традиції любовної лірики. Його кохана чорнява й не схожа на золотокудрих красунь, які полонили трубадурів іще в часи куртуазної поезії. Подруга поета показана як цілком земна, на відмінну від зображення ідеального друга(Сонет_130) 

Ее  глаза на звезды не похожи

Нельзя  уста кораллами назвать,

Не  белоснежна плеч открытых кожа,

И черной проволокой вьется прядь. 

С дамасской розой, алой или белой,

Нельзя  сравнить оттенок  этих щек.

А тело пахнет так, как  пахнет тело,

Не  как фиалки нежный лепесток. 

Ты  не найдешь в ней  совершенных линий,

Особенного  света на челе.

Не  знаю я, как шествуют богини,

Но  милая ступает  по земле. 

И все ж она уступит  тем едва ли,

Кого  в сравненьях пышных оболгали. 

   Шекспір навіть дещо гіперболізує нетрадиційність портрета, сміливо використовуючи непоетичні образи. Цей сонет повний випадів проти ідеалізації жінки в лірику епохи Відродження. Штампованим ознакам краси Шекспір протиставляє реальний жіночий образ. «Смуглява леді» прекрасна, її краса - це чарівність самої природи, прекрасної своєю незавершеністю.  

   Поетові почуття складні й суперечливі. Кохання п'янить його, позбавляє волі (Сонет_147). Герой бачить вади своєї коханої, картає її зрадливість і непостійність (Сонет_121), ми довідаємося, що кохана "примхи повна" (Сонет_131), що вона мучить його і друга "примхою зрад" (Сонет_133). Поет запитує себе (Сонет_137):

      "Как  сердцу моему проезжий  двор 

      Казаться  мог усадьбою счастливой?"  

   Почуття поета стає вкрай складним. Навіть переконавши в невірності, він зберігає до Дами прихильність. У їхніх відносинах запановує неправда (Сонет_ 138):

                    "Я лгу тебе, ты лжешь невольно  мне, 

      И, кажется, довольны мы вполне!"  

   Очевидний контраст між почуттями до друга і до коханої. У почуттях до друга навіть біль і гіркота світлі, почуття до коханої стають нестерпними і любов перетворюється в суцільні муки (Сонет_ 147):

      "Любовь - недуг. Моя душа  больна 

      Томительной, неутолимой жаждой.

      Того  же яда требует  она,

      Который отравил ее однажды"  

   Внутрішній ритм другої частини циклу переривчастий, подібний до коливань почуттів самого героя. Сповнений поезії образ коханої, схиленої над ладами (Сонет_128), змінюється інвективою проти любострастя (Сонет_129). 

   Тема зрадливої коханої не має в «Сонетах» сюжетного розв'язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало ліричного героя до глобальних зіставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу «смуглявої леді» філософічність не властива. Втрачає колишній драматизм навіть образ Часу. Розвиток іде вглиб, до витоків людського почуття. Не тільки зрадливість примхливої коханої хвилює поета.Драматичніша для нього - неможливість опиратися її чуттєвій чарівності (Сонет_149-150). 

   Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна „некрасивість” «смуглявої леді сонетів». Любов отуманює розум і позбавляє здатності бачити людей і світ у їх справжньому світлі (Сонет_ 137):

      "Любовь  слепа и нас  лишает глаз.

      Не  вижу я того, что  вижу ясно.

      Я видел красоту, но каждый раз 

      Понять  не мог - что дурно, что прекрасно"  

  Якби можна було бути упевненим у тому, що розташування сонетів відповідає хронології подій, то підсумок усієї цієї ліричної історії був би трагічним, тому що завершується весь цикл прокльонами тієї любові, що принижує людину, змушує миритися з неправдою і самим бути брехливим. Притулком від перенесених страждань є поновлення дружби, яку випробування зробили ще міцнішою. Платонічна ідея любові як почуття духовного бере в розумінні Шекспіра повну перемогу.  
 
 

              8_ Переклади сонетів 
 

   Перші переклади сонетів російською мовою починають з'являтися з другої половини XIX ст. Між 1859 і 1876 pp. п'ять сонетів Шекспіра переклав І. Мамуна. У 1880 р. з'являються переклади М. Гербеля. Перекладають сонети П. Кусков, П. Каншин (прозовий варіант). У 1912 р. з'являється книга «Сонети Шекспіра», до якої ввійшло 28 сонетів у перекладах І. Мамуни, М. Гербеля, В. Лихачова, М. Холодковського та ін. У 1914 р. «Сонети» перекладає М. Чайковський. 

   Звертаються до лірики Шекспіра й російські радянські поети: Б. Пастернак, О. Румер, В. Рогов. Справжнім відкриттям сонетної спадщини Шекспіра став переклад «Сонетів» С. Маршаком, виданий 1949 р. і відзначений Державною премією. Перекладалися шекспірівські сонети російською мовою і на Україні. Так, безперечно, цікавий переклад професора Харківського університету А. Фінкеля, який довгі роки працював над відтворенням всієї багатоскладності шекспірівської лірики. 

   Українською мовою сонети перекладали М. Славинський, П. Грабовський (сонет 29). Низку їх переклав І. Франко. До сонетів Шекспіра неодноразово звертався М. Рильський. Він уважно вивчав лірику Шекспіра, стежив за перекладами, раз у раз підкреслюючи, що шекспірівські сонети «належать до творів величезної ваги». Зв'язок з поезією Шекспіра відчувається і в творах самого М. Рильського, особливо в його сонетах. Чимало сонетів переклав Д. Павличко, деякі були включені до збірника «Світовий сонет» (1983). Перше повне видання «Сонетів» українською мовою в перекладі Д. Паламарчука було опубліковане 1986 р.  
 
 

                   9_ Висновок 
 

   Віршовий цикл «Сонетів» - це справжній ренесансний гімн людині. Сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму лірика Шекспіра стала новим етапом у розвитку англійської поезії. Зміни, розвинуті й закріплені Шекспіром у національному англійському варіанті сонетного канону, названого “шекспірівським”, не без підстави дозволяють вважати його “Сонети”, як частину творчості, вершиною англійського Відродження.Адже, рука Шекспіра зробила нормою те, що було лише боязкою спробою у його попередників.  

   Крізь умовність і штучні рамки форми в них пробилися  справжні людські почуття, великі пристрасті і гуманні думки.

"Сонети" розкривають перед нами діалектику душевних переживань, пов'язаних з любов'ю, і це відчуття виявляється не лише джерелом високих радощів, але і причиною тяжких мук. 

   Через брак інформації вчені досі не можут упевнено сказати чи були сонети створені завдяки реальній музі Шекспіра або уявної, що жила у глибині душі автора. Ми можемо лише передбачати кому світова культура завдячує створенню шедевра. 
 
 

    10_ Список використаних джерел 

1. Аникст А.А.  Поэмы, сонеты и стихотворения  Шекспира - М.: Книга, 1974

2. Аникст А.А.  Шекспир: ремесло драматурга. - М.: Сов.писатель, 1974

3. Штейн А.Л.  Вильям Шекспир: Жизнь и творчество. - М.: Ин-т иностр.яз.

(Гаудеамус), 1996

4.Літературна енциклопедія. – М., 1994.

5.Українська і зарубіжна культура / За ред. І.Є.Козира. – К. 2000.

6. http://ru.wikipedia.org/wiki/Сонеты_Уильяма_Шекспира