Підмогильний Валер’ян Петрович (1901 - 1937)

Підмогильний Валер’ян Петрович 
(1901 - 1937)              

Талановитому  українському письменникові й перекладачеві  з французької Валер’яну Підмогильному  випала та ж доля, що й десяткам, сотням письменників його генерації. Арешт  у віці 33 років, через декілька днів після вбивства Кірова, сфабрикований процес, Соловки й загибель в 1937-му. До речі, рік смерті письменника встановлено нещодавно. Досі у всіх довідниках фігурував нейтральніший 1941-й...      

Майже шістдесят  років довелося читачеві в Україні  чекати повернення творів  Валер’яна Петровича. Тільки 1989 року в Києві вийшли, нарешті, його твори. А потім вийшла збірка і в Дніпропетровську - місті, де відбувся літературний дебют письменника.       

Народився В.Підмогильний 1901 року в селі Чаплі під Катеринославом (нині - у складі обласного центру). Його батько Петро Підмогильний був з селян, родом з села Писарівки Павлоградського повіту. Землі своєї не мав. У Чаплях, в економії великого землевласника працював спочатку конторщиком, а згодом - касиром.        

Юного Валер’яна  відправили здобувати освіту до Катеринослава - тут він 1918 року закінчив 1-у реальну  школу й того ж року вступив  на математичний факультет щойно  відкритого Катеринославського університету. Наступного року перейшов до правничого факультету. Не маючи змоги продовжувати освіту через матеріальну скруту, за його власним визначенням, «мусив кинути науку». Взимку 1919 року вступає до відділу народної освіти на посаду секретаря секції художньої пропаганди. Одночасно вчителює як викладач математики. 1920 року його відряджають до Павлограда (там в цей час жили батьки). Учителює. В середині 1921 року переїздить до Києва.        

Писати Валер’ян Підмогильний став ще в реальній школі. Свої перші оповідання вмістив у  шкільному часопису під псевдонімом «Лорд Лістер», що було наслідком тодішнього загального захоплення молоді пінкертонівською літературою.        

1919 року в Катеринославі  професор Петро Єфремов видає  два випуски літературно-педагогічного  збірника «Січ». На його шпальтах  і відбувся літературний дебют Валер’яна Підмогильного, який надрукував тут оповідання «Гайдамаки», «Ваня». Окрім професора Петра Єфремова, який всіляко підтримував молодий талант, знайомими Підмогильного цієї пори стають такі літератори, як Валер’ян Поліщук, Трохим Романченко, перекладач творів Жюля Верна Дмитро Лисиченко.      

У вересні 1919 року Валер’ян Поліщук зі сторінок київської преси  нарікав на брак у Катеринославі  українських газет. Та ось у січні 1920 року в місті стала виходити «Боротьба» - видання літературного відділу Катеринославського губкому УКП (боротьбистів). Згодом газета змінила назву - стала «Українським пролетарем». На його шпальтах з’явилися дві новели Підмогильного з повстанського циклу - «Повстанці» і «Перед наступом». Весь цикл молодому прозаїкові видати на Україні так і не пощастило - книжка побачить світ 1923 року в Берліні.       

Тим часом у Катеринославі 1920 року виходить перша книжка з  трохи незвичною для молодого автора назвою - «Твори. Том 1-й». У цей  же час працює над українським  перекладом роману «Таїс» свого найулюбленішого французького письменника Анатоля Франса.         

На початку 1920 року в його рідному селі відкрився  тифозний барак. На основі цього - досить буденного факту - Підмогильний зміг створити чудове оповідання «В епідемічному бараці». Воно дуже характерне для психологічної прози Підмогильного, а вперше з’явилося друком у катеринославському збірнику «Вир революції» (1921), виданому спільними зусиллями В.Поліщука, П.Єфремова і В.Підмогильного. Через кілька років оповідання «В епідемічному бараці» вийшло в Німеччині, а потім не раз передруковувалося за кордоном.       

Переїхавши 1921 року до Києва, Підмогильний деякий час працює бібліографом у Книжковій  палаті. Голодний рік, «проблема хліба» змушують його виїхати з Києва. Він  вчителює у Ворзелі - викладає там  українську мову і політграмоту. Через  два роки повертається до Києва, слухає лекції в Київському інституті народного господарства, працює у видавництві «Книгоспілка», в редакції часопису «Життя і революція». Багато пише. Видає збірки оповідань «Військовий літун», «Проблема хліба», повість «Третя революція», романи «Місто», «Невеличка драма».       

З легкої руки ортодоксальної критики зараховується  до «попутників». Його звинувачують у  всіх гріхах — і в романтизації махновщини, і в небажанні творити  високоідейну радянську літературу, і бозна в чому ще...       

1925 року Підмогильний виступає одним з ініціаторів створення літературної організації «Ланка» (молоді письменники усвідомлювали себе як ланку між минулим і майбутнім, як ланку в процесі творення культурних цінностей). Очевидно, в назві «Ланка» вчувалося щось опозиційне (всі ж справжні цінності почалися з «Великим Жовтнем»!) і організація перейменовується на «МАРС» — «майстерню революційного слова». Художні вартості написаного, а не підпорядкованість ідеологічним постулатам сьогодення — ось що цінували «ланкісти» насамперед. Група була невелика, але кожен мав своє обличчя — Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Борис Тенета, Тодось Осьмачка. Була й одна жінка — Марія Галич, яка в тридцяті роки відійшла від літератури й уникла репресій.        

У грудні 1929 р. Валер’ян Підмогильний з родиною  переїздить до Харкова. Багато перекладає, з півроку працює консультантом  з іноземної літератури у видавництві  «Рух». Переклади — ось та літературна  праця, якою він ще міг займатися в 30-х роках, коли оригінальна його творчість піддається огульній, несправедливій критиці. Крім Франса, Підмогильний перекладає Дідро, Бальзака, Мопасана - ціла бібліотека французької літератури!        

А ще — заохочує до перекладацтва інших. Як зізнавався згодом його літературний побратим Тодось Осьмачка, зайнятися перекладами з Шекспіра йому порадив Валер’ян Підмогильний. Сам Підмогильний звернеться до драм Шекспіра вже в ув’язненні, на Соловках. До речі, також Шекспіром захопився ув’язнений академік Сергій Єфремов. І, напевне, ця тема заслуговує ширшої розробки.        

З членів літературної групи «Ланка» в 30-і роки репресували  практично усіх. На диво вижив після  довгих років таборів лише Антоненко-Давидович. Доля решти приголомшує своїм  трагізмом ще більше. Косинку розстріляно в грудні 34-го, Тенета покінчив з собою в київській в’язниці в лютому 35-го, тяжко хворий Плужник помер в Соловках в 1936-му. А де останній притулок Підмогильного, страченого в листопаді 1937-го, на «відзнаку» 20-річчя Великого Жовтня? На дні Білого моря?...        

Листи Валер’яна  Петровича з Соловків 1935-1937 рр. —  свідчення незнищеності людського  духу. Яка в них зворушлива турбота  про маму Мокрину Семенівну, сина Романа, дружину Катерину. Остання  — попри всі злигодні життя родини «ворога народу» — зберегла листи В.Підмогильного з Соловків. Вони свідчать про те, що й там, на півночі, письменник продовжував працювати над романом, десь дістав в оригіналі «Генріха VI» Шекспіра й працював над відтворенням його рідною українською мовою. У своєму безнадійному становищі він не занепадає духом — навпаки заспокоює рідних, знаходить для них слова втіхи і розради. Напружену роботу його духу могла обірвати тільки смерть. Підмогильний відійшов у вічність разом з іншими українськими письменниками - в’язнями Соловків.

Вони й тут  виявилися «попутниками».