«Енеїда» Івана Котляревського

«Енеїда» Івана Котляревського — оригінальний твір нової української  літератури, написаний народною розмовною  мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п'ять років. Її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII - початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в  Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю «Енеїдою» Котляревський  розповів усьому світові, що є такий  народ — українці — із самобутньою  культурою, традиціями.

Написана «Енеїда» Котляревським  на запозичений сюжет. Письменник «перелицював»  на український лад відомий твір античності — «Енеїду» Вергілія. Котляревський  ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі  свого народу. Розповідь про подорож  Енея і троянців ведеться в жартівливому тоні. Герої Котляревського позбавлені величності, святості, вони змальовані звичайними людьми з притаманними їм слабкостями.

«Енеїда» Котляревського була найбільш талановитою переробкою Вергілієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.

Героїв «Енеїди» можна  поділити на дві групи: земні герої  та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються  Еней і троянці. Вони змальовані в  поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному планах.

У перших розділах поеми троянці  змальовані у знижувальному плані  — це ватага розбишак, які люблять  порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги  запорожців. Ватажок троянців —  Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов'язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють  мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи  цих героїв, Котляревський відходить  від бурлескних традицій. В образах  Енея й троянців виразно простежуються  риси доблесного українського козацтва.

В останніх розділах поеми  серед троянців Котляревський виділяє  два образи — Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського  війська, щоб допомогти йому воювати  проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює  свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну: «Любов к  отчизні де героїть, / Там сила вража  не устоїть, / Там грудь сильніша од гармат».

Що стосується образів  богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський  опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав  звичайними людьми. Боги в поемі  наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від  бездіяльності, проводять час у  сварках і пиятиці. Цар богів  Зевс змальований як п'яниця і  самодур. Нептун і Еол — хабарники. Юнона — пліткарка, інтриганка. Суттєві  риси життя панівної верхівки України  відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки  Лависі, князя Турна та інших. Нищівної критики Іван Котляревський досягає  в картинах «пекла» та «раю». Вони описані в дусі фольклорних традицій, письменник висловив у цих епізодах народні погляди. У пеклі знаходяться  пани, що знущалися з простого люду, несправедливі судді, хабарники, пліткарі — всі, хто не дотримувався в житті  правди. У раю ж, навпаки, знаходяться  люди, які жили по совісті.

У поемі добре відтворена побутова культура українців: звичаї, обряди, народні вірування, одяг, житло, розваги, танці, національна кухня, народна медицина та інше. У цьому  творі відображені особливості  тогочасного життя нашого народу. Він утверджує давність родоводу й національного коріння українців, має важливе історико-культурне  значення.