Променева хвороба та чинники її виникнення

 

Вже перші дослідження  радіоактивних елементів (в 1896 р. Бекерель, в 1898 р. Марія та П'єр Кюрі) показали їх згубну дію на організм людини (Бекерель отримав радіоактивний опік шкіри  від пробірки з радієм; М.Кюрі померла  від раку крові, а 336 її колег померли  внаслідок опромінення).

Вплив радіоактивних випромінювань  на живі тканини організму залежить від проникаючої і іонізуючої їх здатності. Організм людини пристосований  до певних доз іонізуючого випромінювання, оскільки протягом життя зазнає опромінення  космічними і радіоактивними. Але  ці дози обмежені і відхилення променями  від них небезпечні для життя  живого організму. Опромінення призводить до руйнування кісткової тканини, зниження кількості білих кров'яних тілець, погіршення зору, викликає шкірні захворювання, безплідність, канцерогенні захворювання, змінює спадковість.

Радіоактивне випромінювання проникає крізь живі тканини без  помітних слідів і руйнує молекули в складі кліток. Але у великих  дозах радіація завдає шкоду кліткам  і вони перестають ділитися.. Тому радіовипромінювання  використовується при руйнуванні ракових  пухлин (променева терапія). Але значне опромінення порушує клітинний  розподіл у всіх тканинах, тобто  не відбувається нормального оновлення  крові, шкіри і т.д. і через декілька днів променева хвороба призводить до летального наслідку. У низьких  дозах радіація впливає на ДНК  як канцерогенний і мутагенний фактор. Відносно слабких доз радіації немає  єдиної точки зору. Малі дози отрут корисні - суть гормезису, атомна радіація в малих дозах теж корисна - суть «радіаційного гормезису». Більш того, вона необхідна в малих дозах. Нижча межа шкоди - природний радіаційний фон - постійний потік радіації, в якій існує все живе; починаючи від вірусів і кінчаючи людиною.

Великі дози руйнують клітини  й призводять до швидкої смерті. Виявити наслідки малих доз важко, але вони відбиваються на потомстві. Летальні дози такі: 100 Гр (смерть через декілька годин або днів); 50-10 Гр (один – два тижні); 5-3 Гр (50% опромінених вмирають через 1-2 місяці). Червоний кістковий мозок і інші елементи кровотвірної системи найбільш вразливі і перестають нормально функціонувати вже при дозах 0,5 - 1 Гр. У дітей сповільнюється ріст кісток, відзначаються аномалії скелета, втрата пам'яті і т.д. Вразливі легені, нирки. Ризик тим більший, чим вище радіація. Вважається, що опромінення прискорює процес старіння і скорочує тривалість життя. Внутрішнє опромінення людей більш небезпечне, оскільки протягом року приблизно 19% припадає на зовнішнє опромінення, 76% - на їжу, 1% на повітря, що вдихається, і 4% на питну воду.

Екологічні наслідки радіоактивного забруднення можна розглянути на прикладі Чорнобильської катастрофи [39]. Вони відбиваються на населенні і  екосистемах Республіки Білорусь (70% від сумарного викиду радіонуклідів  осіло на території Гомельської  і Могильовської областей), України, Росії та суміжних європейських держав. Внаслідок вибуху 4-го реактора ЧАЕС з 26 квітня по 5 травня 1986 р. в довкілля було викинуто 3-4% його загальної радіоактивності. Радіоактивні ізотопи й газова суміш досягли верхніх шарів атмосфери і розсіялись між 30 і 50⁰ пн.ш., а далі осаджувались на земну поверхню, що привело до підвищення природного радіоактивного фону у країнах Європи. Наприклад, в Фінляндії були відзначені рівні радіації до 5 мкЗв/ч (при природному фоні 0,1-0,2 мкЗв/ч). Сумарна вага радіоактивних речовин, викинутих у атмосферу, складає 77 кг; більша частина їх випала в радіусі 300-400 км від ЧАЕС. Представлені вони були приблизно 30 радіонуклідами з періодом піврозпаду від 11 годин (⁸⁵ Kr до 24065 років (²³⁹Рu). У атмосферу було викинуто увесь радіоактивний тритій (³Н) та 25% ^І4С. Підвищення радіаційного фону у більшості європейських країн обумовлене розповсюдженням легких ізотопів (¹³⁷Сs, ^І34Сs, ¹³¹J). Важкі ізотопи плутонію та стронцію були присутні в атмосфері протягом місяця на відстані 30-40 км від реактора.

Інтенсивність впливу радіації на структуру і функціонування природних  екосистем залежить від їх складу, рівня радіоактивного забруднення, «асортименту» радіоактивних речовин і періоду піврозпаду кожного із них, їх здатності проникати у живі організми; зміни характеру землекористування та інших видів людської діяльності. Основна особливість радіоактивних слідів Чорнобильської катастрофи - високий ступінь нерівномірності розсіяння радіоактивних речовин і осадження їх із пилом і опадами. Найбільший вплив зазнали лісові екосистеми. В процесі фотосинтезу виникала сорбція ^І4С і ³Н плюс іще радіонукліди з опадами, а після листопаду радіонукліди перемістилися у верхній шар ґрунту, тому для дезактивації територій уживають суцільні вирубки лісів (хвойні дерева було вирубано й спалено з метою запобігання забруднення прилеглих територій). Неможливо, як раніше, експлуатувати водні екосистеми. Вони дуже забруднені радіоактивними речовинами, що зосереджені у донних відкладеннях, але зберігають свою рухливість (обмеження рибної ловлі, водокористування і т.д.). У агро екосистемах внаслідок вибуху радіонукліди проникли на глибину 20-40 см і родючі ґрунти можуть затримувати їх упродовж тривалого часу. У водних розчинах найкраще розчиняється ¹⁹Sr, тому він миттєво поглинається рослинами; здатні мігрувати й накопичуватись ¹³¹J, ^І40Ва, ¹³⁷Сs, ^І44Сs. Деякі рослини (лишайники, мхи, гриби, зернові та ін., а із городніх трав-шпинат, фенхель, кріп, петрушка) активно поглинають радіонукліди і акумулюють їх на тривалий строк. Внаслідок катастрофи різко скоротилося землекористування. Щоб пом'якшити наслідки радіоактивного забруднення агроекосистем, необхідна перебудова системи землекористування: відмова від глибокої оранки, зміна набору сільськогосподарських культур на користь зернових, а не коренеплодів, вживання «чистих» кормів перед забоєм тварин і т.д.

З 1986 р. малі дози опромінення  дістають близько 4 млн. чоловік. У перші  тижні після катастрофи основну  загрозу викликали gg-випромінення та наявність у повітрі і в молоці ¹¹³¹J (доля цього короткоживучого ізотопу складала 30% від суми радіоактивних речовин; він впливає на щитовидну залозу і превентивною мірою проти нього є прийняття великих доз стабільного ізотопу йоду). Надалі головними джерелами опромінення людей були: ^І37Сs, ⁹⁰Sr, ²³⁹Рu та ін. Протягом 1986-1990 рр. у зоні впливу Чорнобильської катастрофи число захворювань щитовидної залози, поява злоякісних пухлин збільшилося в 1,5 рази, лейкемії на 50%. Особливо сильний вплив на біосистеми відмічався в радіусі 30 км від реактора, де повністю припинена людська діяльність.

Наслідки Чорнобильської катастрофи:

• довгострокове вилучення й господарського обігу 144 тис  га сільгоспугідь і 492 тис. га лісів;
• обмеження на цілий ряд видів господарської діяльності;
• витрати на відселення 116 тис. чоловік в 1986 р. і близько 800 тис. чоловік в 1990-1995 рр. ;
• витрати на моніторинг, дезактивацію, забезпечення «чистими» продуктами харчування і т.д.  у забруднених районах;
• витрати на медичне обслуговування близько 4 млн.   чоловік;
• скорочення приросту валового національного продукту внаслідок негативних соціально-демографічних тенденцій.

Наслідки Чорнобильської катастрофи знайшли відбиток у короткострокових і довгострокових ефектах на рівні індивідуумів, популяцій, ЕС і БС в цілому. До цього необхідно додати і моральній втрати населення, розвиток радіофобії і т.д.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи перед суспільством постала надзвичайно  велика кількість еколого-соціально-економічних проблем. Аварія викликала забруднення значної частини території України, на якій розташовано 2294 населених пункти і мешкало понад 2,6 млн. чоловік. Після аварії було евакуйована понад 90 тис. осіб; 12 тис. продовжували мешкати у зоні обов'язкового відселення; 700 тис. - у зоні добровільного відселення; понад 1 тис. осіб нелегально проживали у зоні відчуження. Закриття ЧАЕС (15 грудня 2000 р.) створило нові еколого-соціально-економічні проблеми.

 

4. Причини, форми і періоди перебігу гострої променевої хвороби

 

Гостра променева хвороба.  Для цієї форми морфологічні зміни, які проявляються в початковому періоді і стають вираженим розпалу захворювання. при мікроскопії визначаються ознаки генорологічного діагнозу. Значні крововиливи в шлунок і кишечник, в легені, наднирники, із їх порушенням, великі крововиливи в міокард, захоплюють провідникову систему серця. Кістковий мозок втрачає звичайну конснетецію і робиться рідким, лімфатичні вузли збільшуються. При цій хворобі розвиваються типічні зміни статевих залоз,  особливо чоловічих. В нирках порушується кровообіг, проникливість судин.

В легенях виявляються  зміни пов’язані з порушенням кровообігу й інфекційними захворювання.

В клінічному перебігу розрізняють  чотири періоди: початковий, латетний або скритий, клінічного видужання, розгару, періодвстановлення.

Початковий період продовжується  від декількох годин до 1-2 днів, характеризується порушенням діяльності анапіраторних  систем,прямим порушенням кісткового мозку і лімфатичних вузлів, зменшується кількість лімфатів , гинуть молоді клітинні системи. Характерні симптоми: нудота, блювота, головна біль, підвищення температури тіла, загальна слабість, еритема , підвищується сонливість, заторможеність, ейфорійна збудливість. При тяжкій формі виникають менінгіальні симптоми з наростаючим затьмаренням свідомості. 

Латетний  період продовжується в залежності від дози опромінення.

Характеризується поступовим наростання патологічних змін в найбільш поражених органах. Перехід в період клінічного видужання наступає в різні терміни захворювання. Ведучими патогенетичними механізмами являються глибоке порушення систем крові і тканин кишечника, пригнічення імунітету, розвиток інфекційних ускладнень і геморагічних проявів проявів, інтоксикація.

Стан хворих покращується, знижується температура до нормальних цифр, зникають геморагічні прояви, відбувається відторгнення нехротичних тканин і заживлення неглибоких ерозій на шкірі і слизових оболонках, нормалізується функція потових і сальних залоз, відновлюється ріст волосся. Повне завершення процесів встановлення в залежності від тяжкості променевої хвороби може затягнутися на 1 -3 роки.

Хронічна променева хвороба. В морфологічній картині при хронічній променеві хворобі спочатку відмічається порушення в кровоносній системі. В віддалені строки після радіаційного впливу розрізняють вікові зміни і органічнум патологію. Серйозні порушення проявляються в залозах внутрішньої секреції, в центральній периферичній нервовій системі. В інших органах виявляються ознаки атрофії. Вікові зміни під впливом іонізуючого випромінювання наступають і проявляються в більш ранні терміни.

Характерною особливістю дії випромінювання являється висока онкогенна ефективність, яка зумовлена зниження організму. Хронічна променева хвороба – це захворювання з множинними клітинними синдромами і розвивається при тривалій дії іонізуючого випромінювання в відносно малих дозах. Характерними ознаками являється ураження  різних органів і систем. При цьому пошкоджується робота ШКТ, знижується секреторна функція шлунка. При дії радіоактивних нуклеїнів, які накопичуються в органах виділення, зміни залежать від рівня доз і анатомо –функціональних особливостей тканин органів. При високих рівнях доз рано виникають дистрофічні зміни і при малих дозах і різні терміни спостерігається розвиток пухлин і лейкозів. Для хронічної променевої хвороби характерна астенія. Розвиток астенії залежить від кількості доз іонізуючого випромінювання. Наростає відсутня втома, порушення сну, підвищена активність до оточуючого середовища, головний біль.

Отже, променева хвороба грізне захворювання, яке уражує весь організм людини, тому необхідно уникати дії іонізуючого випромінювання.

 

Висновки

 

Променéва хворóба— захворювання, що виникає в результаті одержання підвищеної дози радіації, включаючи опромінення рентгенівськими променями, гамма-променями, нейтронами й іншими видами ядерного випромінювання у вигляді опадів чи вибуху атомної бомби. Подібне випромінювання іонізує атоми тіла, виникає слабість, нудота й інші симптоми. Клітини тіла можуть постраждати навіть при невеликих дозах, що приводить до лейкемії. Може викликати порушення в генах, що, у свою чергу, веде до народження хворих дітей чи дітей з генними мутаціями. Розрізняють гостру і хронічну форми променевої хвороби. До заходів невідкладної медичної допомоги відносять такі: механічне усунення радіоактивних речовин із організму людини шляхом промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і сечогінних засобів, промивання рота і очей, застосовування відхаркувальних препаратів при попаданні радіоактивних речовин в дихальні шляхи.

Променева хвороба 1-го (легкого) ступеня виникає при загальній  експозиційній дозі опромінення 100…200Р. Прихований період може тривати 2-3 тижні, після чого з'являється нездужання, загальна слабкість, почуття важкості в голові, стиснення в грудях, підвищення пітливості, періодичне підвищення температури. У крові зменшується  вміст лейкоцитів.

Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній  експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого  нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто  буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується  в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Смертність - до 20% випадків.

Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній  експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період - до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок - запальні процеси. Без лікування в 20…70% випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч.

Променева хвороба 4-го (украй  важкого) ступеня виникає при  дозі більше 600 Р, що без лікування  звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів.

Розрізняють: перехідну форму (600...1000 Р); кишкову (1000...8000 Р); церебральну (більше 8000 Р).