Друга стадія хвороби характеризується помірно  вираженим симптомним комплексом. Біль та парестезії більш стійкі, знижується чутливість шкіри на пальцях та всій кисті. Відзначаються також функціональні розлади центральної нервової системи астенічного чи астеноневротичного характеру. Процес зворотний за умови переведення на іншу роботу та проведення курсу лікування.

     Третя стадія хвороби характеризується вираженими судинними змінами, що супроводжуються спазмами судин і побілінням пальців. Чутливість знижується за периферичним чи сегментарним типом.

     Спостерігаються астенічні та неврастенічні реакції, порушується діяльність серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Цій стадії властиві стійкі патологічні зміни, які, до того ж, погано виліковуються.

     Четверта  стадія вібраційної хвороби трапляється  дуже рідко. Патологічний процес характеризується сукупністю судинних порушень в результаті ураження вищих відділів центральної нервової системи.

     Порушення чутливості мають виражений і поширений характер. За характером перебігу цю стадію відносять до стійких та незворотних станів, що супроводжуються зниженням працездатності, навіть до повної її втрати.

     Якщо  вібраційна хвороба зумовлена впливом загальної вібрації на організм, то вона має інші клінічні прояви.

     Насамперед  спостерігаються зміни в периферичних нервах і судинах нижніх кінцівок, біль у ногах, підвищена втомлюваність, легкі розлади чутливості за периферичним типом, болючість м'язів, послаблення пульсації в артеріях ступні. У початковій стадії захворювання периферичні зміни поєднуються з порушеннями в центральній нервовій системі.

     При більш вираженій формі вібраційної  хвороби, що викликана впливом загальної вібрації, переважають порушення в центральній нервовій системі та вестибулярному апараті, що перебігають за типом вестибулопатії. Симптомами захворювання є також запаморочення, головний біль, астенічний стан, судинні порушення (ступні й кисті холодні, знижується пульсація). 

3. Виробничий  травматизм

     Під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників  чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства чи установи і спричинило порушення  цілісності тканини або функції  органа чи організму в цілому.

     Розрізняють такі види виробничих травм:

     -  механічні - від рухомих частин  машин, ручного Інструмента, падаючих  предметів тощо;

     -  термічні - від прямого контакту  з парою, гарячою рідиною, полум'ям, розплавленим металом;

     - хімічні - від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

     -  електричні - від контакту з електричним  струмом, обриву проводів тощо.

     Єдиної  класифікації причин виробничого травматизму  не існує. Розрізняють три групи  причин виробничого травматизму; технічні, організаційні та санітарно-гігієнічні.

     До  технічних причин відносять недосконалість конструкцій машин і устаткування, самого технологічного процесу, несправність верстатів, машин, ручного інструменту, відсутність чи недосконалість захисної техніки, устаткування.

     До  організаційних причин - неправильну  організацію трудового процесу, застосування небезпечних методів  праці, недотримання правил техніки  безпеки, відсутність індивідуальних засобів захисту.

     Серед санітарно-гігієнічних, причин слід відзначити порушення санітарно-гігієнічного режиму на виробництві, погане освітлення, високу температуру та вологість повітря чи надмірно низьку температуру, виробничий пил, високу концентрацію токсичних речовин у повітрі, забрудненість приміщення, сильний шум тощо.

     Виробничий  травматизм умовно можна поділити на дві групи (промисловий та сільськогосподарський), оскільки за умовами виникнення, характером та локалізацією, а основне, наданням медичної допомоги та заходами, щодо попередження травматизму вони суттєво відрізняються.

     Промисловий травматизм - це пошкодження, різні за характером, що були отримані на виробництві.

     Основні заходи щодо боротьби з травматизмом:

     -  контроль за обладнанням, інструментами,  за достатнім огородженням частин, що рухаються;

     -  покращення природного та штучного освітлення;

     - систематичний нагляд за дотриманням  правил техніки безпеки;

     - забезпечення всіх робітників  засобами індивідуального захисту  і контроль за їх використанням  під час роботи;

     -  проведення заходів щодо боротьби  з втомлюваністю, покращення зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.

     Механізація сільськогосподарського виробництва, зростання культури трудівників  села, заходи з охорони праці знизили  травматизм у сільськогосподарському виробництві. Найважчі травми спостерігаються у тваринницьких і бурякосійних господарствах, які мають низький рівень механізації, порівняно з іншими господарствами. Найбільше травмуються особи, зайняті на польових роботах (у рільництві).

     Основним  запобіжним заходом проти травматизму на тракторах є заміна ручного запуску механічним, своєчасний ремонт, регулювання та усунення неполадок також може бути профілактикою травматизму. Щоб запобігти травматизму в тваринництві, обслуговуючий персонал повинен вивчити звички і поведінку тварин та обережно з ними поводитися.

ЛІТЕРАТУРА

1. Загальна  гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2003.
2. Словник-довідник з охорони праці. – К., 2003.
3. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.
4. Основи екології. Посібник / За ред. Ковалевського А.В. – К., 2002.