Жанри журналістики

     Жанри журналістики

     Журналістика, як і будь-яка інша наука, має свої закони і прагне до класифікації матеріалу, який вивчає. Тому теоретики журналістики займаються аналізом журналістських матеріалів, поєднуючи їх у групи за жанрами. Існує велика кількість жанрів журналістики, їхніх особливостей і розбіжностей. Жанри різняться між собою  за методом літературної подачі, стилем викладу, композицією і навіть просто кількістю рядків.

     Жанр – це завжди певна точка зору, можливість адекватного сприймання об’єкта, засоби відображення, методологія підходу. У кожному жанрі сучасної журналістики по-різному віддзеркалюється авторська думка, кожний жанр не тільки інтерпретує подію з певної точки зору, а й самим фактом цієї інтерпретації – публікації в пресі, передачі на телебаченні, програми на радіо – впливає на подальший розвиток подій.

     Під жанрами в теорії журналістики розуміються стійкі типи публікацій, об'єд-нані схожими змістовно-формальними ознаками. Подібного роду ознаки називаються жанротворчими факторами. Як основні серед них виділяють такі фактори: предмет відображення, тематична настанова (функція) відображення, метод відображення. Знання жанрових ознак дозволяє журналісту краще уявити мету своєї творчості, цілеспрямовано підібрати матеріал і представити його відповідно до вимог жанру. Читачу, глядачеві і слухачу знання жанрових особливостей допомагає зорієнтуватися у світі публіцистичних творів, знайти матеріали, що цікавлять його, і більш ясно уявити собі інформаційні можливості публікацій різного типу. Таким чином, розуміння жанрової специфіки публіцистичних творів має значення як для автора, так і для адресата.

     У формуванні набору характеристик публіцистичних текстів, що визначають їхню жанрову  приналежність, найбільш значну роль відіграє метод відображення дійсності.

     У журналістиці існує три головних способи відображення: фактографічний, аналітичний, наочно-образний.

     Перший  спосіб націлений на фіксацію деяких зовнішніх, очевидних характеристик  явища, на одержання коротких фактів про предмет (що, де і коли відбулося?).

     Другий  спосіб націлений на проникнення  в сутність явищ, на з'ясування схованих взаємозв'язків предмета відображення.

     Третій  спосіб наочно-образного відображення дійсності націлений не тільки і  не стільки на фіксацію зовнішніх  рис явища чи раціональне проникнення  в суть предмета, скільки на емоційно-художнє  узагальнення пізнаного. Нерідко це узагальнення досягає такого рівня, що називається публіцистичною (чи навіть - художньою) типізацією, що зближає журналістику з художньою літературою.

     На  основі цих способів виділяються  три групи жанрів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні.

     Інформаційні  жанри

     Інформація, а також "новина", "інформаційне повідомлення", елемент " рядка, що біжить", "гарячої лінії"... Оперативний короткий виклад сутності актуальних: факту, події, явища.

     Замітка. Замітка в українській пресі є жанром усталеним, традиційним, таким, що легко розпізнається як журналістом, так і читачем. Приводом для інформаційної замітки може служити будь-який факт, що, на думку журналіста і видавця, являє собою громадський інтерес, значущу подію. Специфіка замітки полягає в тому, що сама по собі вона часто є приводом, поштовхом для написання іншого, більш розгорнутого матеріалу з авторським коментарем, асоціативним чи навіть метафоричним рядом. По суті, розширена інформація, що може містити короткий виклад (два-три речення) передісторії факту, події або явища.

     Кореспонденція. Відрізняється від замітки більшими інформативними можливостями за рахунок обсягу, розповідності та широти висвітлення (деталізація, прогнозування).

     Репортаж. Літературний виклад, у якому в яскравих деталях і водночас стисло, документально точно зображується конкретна дійсність, правдиві факти і люди безпосередньо з місця подій. До важливої характерної ознаки репортажу слід віднести створення ним зорової уваги читача про обстановку й умови  даної події чи явища. Репортаж примушує нібито власними очима бачити предмет опису, немовби відчувати дотик до нього. Тут припустимі емоційність, вигуки, суб'єктивні відчуття. Найчастіше використовується пряма мова, короткі діалоги (від 100...).

     Інтерв'ю. Діалог журналіста з іншою особою, що має на меті коротке висвітлення факту, події, явища, розповідь про самого суб'єкта. Специфіка інтерв’ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкриваються через повідомлення, думку компетентного співбесідника, який володіє інформацією. Отримання її від очевидця через пряму мову створює відчуття достовірності. Таким чином, завдання інтерв’юера – отримати  і повідомити читачу нові, раніше невідомі факти про важливу подію; проаналізувати подію, що вже трапилася; ознайомити з точкою зору офіційних представників, джерел; порадити, які можливості є у індивіда чи суспільства в цілому для досягнення певної мети.

     Коментар. Пояснення, "розшифровка" складної фактури, представленої, як правило, в іншому матеріалі. Або ставлення автора до даної проблеми або думки.

     Звіт. Звіт як тип публікацій є одним з найбільш старих жанрів журналістики. Він існував довгий час у формі усних повідомлень, доповідей імператорам, царям чи населенню про якісь форуми, засідання парламентів, збори та інші явища. З появою газет, такого виду звіт перекочував на їхні сторінки (він, наприклад, представлений у першій російській газеті – петровських «Відомостях»). Спочатку публікації, що називаються нині звітами, мали назву «репортаж» (тобто повідомлення), але згодом репортажами стали називати публікації схожі на сучасні нариси і репортажі. Пишеться звіт після прес-конференцій, презентацій, симпозіумів, з'їздів. Та ж замітка або кореспонденція, що послідовно перераховує отриману фактуру, іноді з вкрапленням прямої мови головних діючих осіб.

     Опитування. Симбіоз журналістики та соціології. Подання колективної думки щодо однієї або декількох спеціально обраних проблем, тем, питань.

     Питання-відповідь. 1. Відповідь фахівця або редакції на питання читачів, наприклад, "прямий зв'язок"). 2. "Пінг-понг" - автономно при презентації персон або розповідях про відомих людей. Як прийом часто завершує бесіду або інтерв'ю.

     Порада. Близький попередньому жанр, що відрізняється лише відсутністю запитання. У кожному разі це – вузькоспеціалізована інформація: "поради садівникам", "наш домашній лікар" тощо.

     Прес-реліз. "Закулісний жанр", тому що готується, як правило, PR-журналістом для колег із суспільно-політичних ЗМІ або фахівців. Фактологічна презентація об'єктів, суб'єктів і подій, що служить сировиною або одним із джерел для підготовки публікації різного жанру.

     Некролог. Це розповідь про етапи життя померлого зі словами прощання і скорботи.

     Аналітичні  жанри

     Аналітичні  жанри поділяються на традиційні, що давно використовуються в журналістиці, та нетрадиційні, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася  потреба. До традиційних належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нових, нетрадиційних – анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь.

     Аналітичний звіт. Предметом журналістського аналітичного звіту, як і звіту інформаційного, виражаючи мовою сучасної науки, є результат вербальної діяльності спеціально зібраної групи людей, а простіше кажучи – виступу, доповіді, розмови учасників усіляких зборів, засідань, з'їздів, злетів, конференцій тощо. Цей же предмет, зрозуміло, може бути відображений журналістом і в жанрі замітки, репортажу, кореспонденції властивими цим жанрам способами, мовою й ін. Але ця обставина аж ніяк не заважає вести мову про аналітичний звіт як про самостійний жанр журналістики.

     Аналітична  кореспонденція. У кореспонденції аналіз поглиблюється, стає масштабніше. Його предметом стає локальна, обмежена часом чи простором ситуація. Вона може бути зв'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденція стала одним з улюблених жанрів публіцистики в газетах. Її автор прагне дати читачу досить повне представлення про ситуацію що виникла – найважливіших її сторонах – і висловити свою думку про подальший її розвиток і можливі його результати. Це визначає особливості структури кореспонденції. Звичайно вона поєднує кілька фактів і їхніх подробиць, які пов'язані з розглянутою ситуацією і розкривають її розвиток. Якщо головним для автора стає повідомлення про нову ситуацію, він створює інформаційну кореспонденцію, схожу на велику замітку. Але якщо він не обмежується повідомленням про виникнення ситуації, а ставить перед собою задачу піддати її аналізу і дати їй оцінку, у газеті з'являється аналітична кореспонденція. Роль автора в ній зростає, він виражає свою думку про ситуацію, що описує й аналізує. Йому доводиться не обмежуватися відповідями на відомі нам питання: що відбулося, де відбулося, коли відбулося, характерні для процесу підготовки газетних текстів у жанрах оперативної невинної інформації, але і відповісти на обов'язкові для нього питання: чому відбулася і чому виникла ситуація про яку він повідомляє?

     Аналітичне  інтерв'ю. Жанр інтерв'ю є результатом «закріпленості» у журналістському тексті форми одержання автором цього тексту визначених фактів про дійсність за допомогою методу інтерв'ю. Як відомо, сам по собі метод інтерв'ю відноситься не до теоретичних, а до емпіричних. Очевидно, з цієї причини і жанр інтерв'ю часто відносять до інформаційних жанрів, що базується саме на інформації, отриманій в результаті застосування емпіричних методів дослідження.

     Інтерв'ю, як і інші емпіричні методи, застосовується для одержання вихідних фактів, необхідних для підготовки не тільки інформаційних  виступів, але й аналітичних. Інформація, отримана методом інтерв'ю, може бути трансформована і представлена, наприклад, на газетній смузі у вигляді кореспонденції, звіту, репліки, статті. Це означає, що використання даного методу при зборі  інформації ще не породжує автоматично  жанр інтерв'ю. Лише, у випадку яскравого  виявлення в тексті «ходу» застосування цього методу він може визначати  форму такої публікації як діалогічну, питально - відповідальну.

     По  цій домінуючій ознаці текст може бути названий жанром інтерв'ю. Однак  те, до якої групи жанрів можна відносити  конкретне інтерв'ю – інформаційним  чи аналітичним, залежить від змісту тексту, викладеного у формі інтерв'ю. Якщо інформаційне інтерв'ю несе в  собі лише повідомлення про факт, відповідаючи на питання: хто? Що? Де? Коли?, то аналітичне інтерв'ю, крім того, містить і аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? Яким чином? Що це означає? тощо. Роль автора аналітичного інтерв'ю  полягає насамперед у тому, що своїми питаннями він задає насамперед напрямок аналізу, що звичайно здійснює сама людина у якої беруть інтерв'ю.

     З цією метою питання формулюються таким чином, що вони вимагають висвітлення  вузлових моментів якої-небудь події, явища, процесу, ситуації.

     Коментар. З його допомогою автор виражає відношення до актуальних подій, формулює зв'язані з ними завдання і проблеми у формі стиснутого аналізу чи недоліків досягнень, а також виражає їхню оцінку, прогнозує розвиток і т.д. Коментар різниться від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду, й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, що вже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.

     Функції жанру коментарю нерозривно зв'язані  з його предметом. Питання про  предмет коментарю не слід відносити  до академічних – він виникає  з повсякденної журналістської практики. Визначення мети майбутнього виступу  припускає ясність у встановленні його предмета. Коментар розповідає про  взаємозв'язки виявленого предмета. Питання, що розв'язуються з його допомогою, націлені на пізнання суті явищ, на оперативне рішення задач, на спонукання до дії. Нескінченне розмаїття конкретних коментованих проблем може бути у  великій мірі охоплено поруч з  типовими питаннями, зведеними у  групи: про особливості чи нові якості факту, його цінності; про причини, умови, передумови існування фактів; це зв'язано  з питаннями про прецеденти, паралелі; про мету, мотиви, плани дій учасників  коментованої події (факту); про порядок  розвитку коментованого явища; про  тенденції, закономірності розвитку суспільства, що виявляються в коментованому  факті, про протиріччя усередині  цього факту; про завдання, що випливають з факту, що коментується, про шляхи  і методи їхнього рішення в  конкретній ситуації; про вірогідність фактів, що коментується. Аналогічно відомим  питанням, властивим інформаційному повідомленню: що? Де? Коли? Як?, коментарю  властиві питання: що (хто) дійсно? При  яких обставинах? Чому? Кому вигідно? Яка  ситуація? Що робити? Як краще? Які існують  розходження, протиріччя? Як виявляється  напрямок розвитку? Яка його стратегія  і тактика?

     Чим ясніше задум автора, тим точніше  його рішення про постанову визначених питань, на які треба відповісти. Чим ясніше мета і постанова питань, тим цілеспрямованіше збирається інформація, тим глибше осмислюється взаємозв'язок предмета, тим легше і впевненіше зрештою пишеться матеріал. При всій еластичності форми коментар володіє  міцною структурою. Коментар являє  собою в цьому плані (за винятком коротких форм коментарю) структуру  доказового міркування з приводу  якогось одного основного питання. Це визначено змістом, функціями, предметом  жанру. У ході міркування, що коментується, нова подія зв'язується з більш  широкими загальними процесами, ситуаціями і завданнями, як правило, вже відомими аудиторії. Таким чином, здійснюється інтерпретація нових явищ, їхнє пояснення, оцінка. Вдалий коментар має завжди гарний логічний висновок. Факти, що коментуються, коментують їх деталі, подробиці служать  аргументами на користь висунутої  автором тези чи посиланнями з  його виводу.