Редакторський висновок, правка твору

Реферат на тему:

Редакторський висновок, правка твору

Редакторський висновок

Редакторський висновок є основною формою прийняття рішення в усній або письмовій формах. Структура редакторського висновку така:

• загальний висновок,
• конкретні висновки;
• діагноз (причини порушень);
• рекомендації авторові у вигляді програми правки (система завдань для автора або редактора).

Формулювання  редакторського висновку є надзвичайно  важливою справою, оскільки на цьому  етапі редакторської діяльності проявляється кібернетичний аспект праці редактора, який виконує по відношенню до автора регулюючу, управлінську функцію. Це той момент праці, коли встановлюється комунікативний зв'язок між редактором і автором. Зміст цього зв'язку надзвичайно важливий, адже від нього залежить реакція автора на зауваження, та й наступна робота самого автора.

Мета  редакторського висновку: поставити перед автором або самим же собою, редактором, конкретне завдання щодо правки твору на основі наукового аналізу матеріалу.

Під час формулювання загального й конкретних висновків необхідно уникати багатозначних, неточних, поетичних висловів типу "мова твору - барвиста, соковита, яскрава; недостатньо розкрита тема" тощо. Висновки мають бути лаконічними, точними, конкретними, аргументованими. Цього можна досягнути лише через постановку редакторських діагнозів, коли називається не тільки факт порушення, а й причини, що привели до нього, тобто визначається "хвороба" твору. Для цього необхідна система термінів, які позначали б порушення у творі та їх причини. Так, замість формулювання "незрозуміла тема" потрібно давати вислів типу "твір тематично аморфний", оскільки існує визначення тематичної аморфності як неоднорідної тематичної структури, яка утворюється в результаті асоціативних тематичних відхилень. Останні спричиняються або відсутністю усвідомленої комунікативної мети, або поганою роботою механізмів уваги й пам'яті.

Письмовий редакторський висновок, крім усього, є єдиним документом після аналізу твору, на який може посилатися редактор і редакція в конфліктних ситуаціях.

Редакторський аналіз будь-якого твору на наукову  тематику починається з оцінки теми та її розробки. Тут застосовують загальні для усіх видів літератури критерії: вірогідність, науковість, актуальність, на основі яких робиться висновок про  своєчасність і доцільність публікації. У першу чергу редактор повинен оцінити актуальність теми та обґрунтованість її вибору. Композиція – це побудова твору, обумовлена його жанром. Композиція скріплює елементи форми і сукупність їхніх ідей у закон композиції, що є підсумком наукового та естетичного пізнання добутку.

Перед аналізом композиції слід визначити тип побудови тексту і види його структурних зв'язків. Факт – об'єктивно існуюча річ, властивість, подія, розглянута окремо від своєї системи та умов. Фактичний матеріал твору – це не тільки числа, імена, прізвища, цифри, дати, назви, речі, події, явища. Можна навести низку прикладів, які підтверджують, що фактичний матеріал твору – поняття більш широке і складне, аніж вище перераховані. Звідси і складність задач, які постають перед редактором при аналізі тексту з фактичної сторони.

У процесі редакторського аналізу твору з технічної  тематики важливі аналіз і оцінка фактичного матеріалу, поміщеного в  книзі. Фактичний матеріал у виданні  – опис того, що реально вчинилося, твердо встановлене, і вірогідність чого не підлягає сумніву. І хоча перевірити фактичний матеріал та переконатися в його вірогідності – першорядна задача редактора, слід відзначити, що вона далеко не єдина. Зрозуміло, фактична невірогідність підриває довіру до видання. Але не тільки вірогідність робить твір переконливим. Без фактів твір безтілесний. Задача редактора – проаналізувати всю сукупність фактів, які відносяться до конкретної проблеми, і дати всебічну, тобто кількісну і якісну оцінку наведеного фактичного матеріалу.

Правка  твору

Основна умова  — правити самому тільки в тому випадку, коли автор не може цього  зробити. На жаль, у засобах масової  інформації ця умова найчастіше порушується, оскільки рідко випадає змога  співпрацювати з автором над його матеріалом. А.Е.Мільчин виділяє такі умови правки.

1. Не починати  правку, не познайомившись із  твором у цілому.

2. Правити тільки  після того, як точно визначена  "хвороба" твору.

3. Під час  правки не виходити за межі  доцільного редакторського втручання в авторський твір.

4. Робити мінімум  правок, намагаючись зберегти авторський  текст і використовуючи авторські  мовні засоби.

5. Не зосереджуватися  довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки  після того, як буде закінчена  правка усього тексту.

6. Брати під  сумнів свої власні правки.

7. Погоджувати  усі правки з автором.

Дотримуючись  цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:

1. Не починати  правку з виправлення правописних  і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.

3. Визначити  тематичний обсяг фактичного  матеріалу.

4. Залишати для  розкриття теми тільки якісні  факти.

5. Скоригувати  композицію подачі фактичного  матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі  архітектонічні форми вираження  теми.

7. Тільки після  цього зробити правописну й  мовну правку з погляду літературної  мови.

Мета  правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.