iнтелектуальна власність

     6) право інтелектуальної власності  на раціоналізаторську пропозицію (гл.41 ЦК);

     7) право інтелектуальної власності  на сорт рослин, породу тварин (гл.42 ЦК);

     8) право інтелектуальної власності  на комерційне найменування (гл.43 ЦК);

     9) право інтелектуальної власності  на торговельну марку (гл.44 ЦК);

     10) право інтелектуальної власності  на географічне зазначення (гл.45 ЦК);

     11) право інтелектуальної власності  на комерційну таємницю (гл.46 ЦК).

     Встановлення  права інтелектуальної власності  охоплює дві ситуації: 1) виникнення права інтелектуальної власності; 2) набуття права інтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності

     У випадку виникнення права інтелектуальної  власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше — раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними — вони виникають вперше. Це — створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст.44 ЦК).

     У випадку набуття права інтелектуальної  власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів, правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальної власності і подія — смерть автора і відкриття спадщини; створення об'єкта права інтелектуальної власності і право-чин, спрямований на його передачу, тощо).  
 

 

Зміст права інтелектуальної  власності  

     Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право  інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у двох значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право.

     Відповідно  і зміст права інтелектуальної  власності має два тлумачення.

     По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи. Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуються ст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК.

     Згідно  зі ст.423 ЦК особистими немайновими  правами суб'єктів права інтелектуальної власності є:

     1) право на визнання людини творцем  (автором, виконавцем, винахідником  тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

     2) право перешкоджати будь-якому  посяганню на право інтелектуальної  власності, здатному завдати шкоди  честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

     3) інші особисті немайнові права,  встановлені законом. Зазначені  немайнові права можуть бути  поділені на два види:

     а) особисті немайнові права, пов'язані  з майновими правами; б) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.

     Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими  правами, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної  власності. У Цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності (ст.424 ЦК).

 

Здійснення  права інтелектуальної  власності  

     Характер  та спрямованість можливої поведінки  суб'єкта права інтелектуальної  власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

     Правом  володіння визнається юридичне забезпечена  можливість суб'єкта фактичного панування над результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

     Правом  користування визнається юридичне забезпечена  можливість суб'єкта видобувати зі свого  результату його корисні властивості  для задоволення своїх особистих  та майнових потреб.

     Правом  розпорядження визнається юридичне забезпечена можливість визначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стосовно майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності, розпорядження нерідко здійснюється шляхом передання їх іншій особі. Отже, може йтися про право передання майнових прав в межах реалізації правомочності розпорядження правом інтелектуальної власності.

     До  вказаних правомочностей суб'єкта права  інтелектуальної власності має  також бути додане право легітимації, тобто право автора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.  
 

 

Захист  права інтелектуальної  власності  

     Захист  права інтелектуальної власності  в Україні в останні роки набуває  усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.

     Порушення права інтелектуальної власності  можливе:

     -    у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності);

     — у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності  органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися  легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);

     — у змішаній формі (невизнання права  інтелектуальної власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

     Порушенням  права інтелектуальної власності  визнається також ввезення на митну  територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.

     Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.

     Порушником  права інтелектуальної власності  може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.

     Матеріальним  наслідком порушення права інтелектуальної  власності є поява контрафактних  виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.

     Загальні  засади захисту права інтелектуальної  власності від порушень встановлені  ч. 3 ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

      

 

Висновки

     Отже, право інтелектуальної власності  – це право на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законодавством. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Право інтелектуальної власності слід розглядати у двох значеннях: об'єктивному та суб'єктивному. У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності являє собою суб'єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні правомочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продукту. В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Ця сукупність правових норм становить підгалузь цивільного права і складається з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право), інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу та їх продукції і послуг та нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності.

 

Список  використаної літератури  

1. Конституція  України. – К., 1996.

2. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К., 2000.

3. Підопригора О.А. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність // Українське право. — 1997. — Число 1. — С.61-80.

4. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. — №3. - С.3-14.

5. Право інтелектуальної власності: Підручник / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.

6. Сіренко І. Юридична природа прав на об'єкти інтелектуальної власності // Українське право. — 1997. — Число 3. — С.132-135.

7. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002.

8. Липцик Д. Авторское право й смежные права / Перевод. с французского - М., 2002.

9. Пиленко А.А. Право изобретателя. — М., 2001.