Колонки и их редакторы

Колонки и их редакторы

Константин Бочарский

Я скептически отношусь к колонкам главных редакторов и очень люблю вступления к книгам. И то, и другое — удивительный индикатор с помощью которого можно понять что творится в голове у главного редактора (а значит и у всего журнала), а также в голове у писателя и, соответственно, понять насколько честны с тобой его буквы.

Большинство колонок главных редакторов плохи (и правы те главные редактора, которые осознанно отказываются их вести). Большинство вступлений к хорошим книгам не менее интересны, чем сами книги.

Возможно, лучшее вступления к книге, которое мне доводилось встречать — это вступление к «Бойне номер пять» Курта Воннегута. Но это предсказуемая победа.
А вот неожиданным подарком для меня стала первая строчка в книге The Four Steps to the Epiphany Стивена Гэри Бланка, отличном пошаговом плане по созданию стартапа. Это самое первое предложение в разделе «Благодарности» — там где обычно говорят спасибо близким, редакторам, а также коллегам –- звучало так:

«Мне крайне повезло, что у меня было три экстраординарных наставника. Один учил меня, как думать, другой – о чем думать, а третий учил превращать думание в немедленное действие»

Честно говоря, я не встречал лучшей формулировки процесса создания бизнес-идей, а также процесса превращения идеи в продукт.

Гэри Бланк продемонстрировал сверхуважение к читателю, использовав даже такое пустопорожнее место, как главка с благодарностями для создания ценности.

Беда многих главных редакторов заключается в том, что они — Анти Гэри Бланки.
Они забивают ценные полосы в начале журнала пустопорожними текстами.
Например, пересказыванием содержания.

Как я смотрю на эти вещи: если уж тебе выдали целую страницу, то используй ее так, чтобы сказать читателю что-то ценное, а не дублируй оглавление в сомнительном нарративе.

Повествование — не самый удобный инструмент навигации, и чтобы разобраться со страницами, читатель все равно пойдет читать оглавление.

Мне кажется, что если уж главному редактору и выделили драгоценную полосу, да еще и в начале журнала, то он должен создать текст, который как минимум, станет самостоятельной заметкой, со своим собственным “сообщением”, а в идеале – самой офигенной заметкой номера. Ведь в конце концов, это заметка главного редактора.

Хорошесть колонки главного редактора не зависит от тематики издания.
Например, великий Леонид Парфенов, став главредом Русского NewsWeek`a постоянно пересказывал содержание. А в том же глянце, несмотря на то, что он всегда был скопищем самых пустых на свете колонок главных редакторов, легко встретить колонки, являющиеся лучшей статьей номера.

Как-то в журнале Maxim я прочитал колонку Александра Маленкова, где он говорил о разных стилях коммуникации – «общественном» и «медийном». О том, чем отличается общение людей между собой от того, как с людьми общается медиа. Не смотря на то, что по долгу службы Маленкову приходится все время шутить, в заметке оказалось больше мысли, чем в иных профессиональных работах о проблематике СМИ.

(Текст ищу, как найду – выложу)

В восторг меня привела и вот эта колонка Александра Малютина, главного редактора SmartMoney. С трудом удерживаюсь от спойлера, просто почитайте (главное, не читать первый абзац, что-то не припомню его в печатной версии, без него вообще шикарно).

А лучшей колонкой главного редактора, я считаю креатив Филиппа Бахтина (ныне главный редактор Esquire) в бытность его главредства в FHM (год эдак 2003-2004).
За точность деталей не поручусь, перескажу примерно. Если есть под рукой оригинал – поправьте меня, буду рад.

А вообще была она вот какая.

Колонка представляла скриншот письма, открытого в почтовом клиенте. В полях “кому” и “от кого” было написано «выпускающему редактору» и «Филипп Бахтин», тема – «колонка редактора». И далеетекст:

Привет, Васька
Лежу на пляже. Погода шикарная. Делать ничего не охота. Колонка не пишется. Придумай что-нибудь.

Это был летний номер и а эта полоса — лучшая редакторская колонка из всех, которые я только видел

Колонка

Традиції колумністики були закладені саме в США та Західній Європі. Однією з багатьох публіцистичних форм, яка повною мірою сприяє висвітленню подій, є колонка***, в первинному значенні - професійний коментар до події для пересічного читача в певній галузі знань.

Використання колонки як постійного композиційного елемента ввійшло в практику в США лише у 1760-х роках, а на початку 1800-х років виділення будь-якого матеріалу шляхом розміщення його в окремій колонці стає звичним прийомом в американській пресі. З того часу колонка починає функціонувати як рубрика. Окремою колонкою на фіксованій шпальті оформлюються найважливіші матеріали номера: звернення редактора, висловлювання відомих авторів. У ХІХ столітті формується традиція друкувати окремою колонкою найбільш актуальні та гострі матеріали номера.

В умовах глобального інформаційного простору ЗМІ активніше наближаються до тематичної спеціалізації. По-перше, це надає можливість кожному виданню знайти свою соціальну нішу, звертаючись до певної категорії населення і досягаючи найбільшої ефективності впливу на аудиторію. По-друге, це покращує фінансові відносини з рекламодавцем, який чітко знає за що платить.

На початку ХХ століття авторські колонки з'являються у всіх великих газетах, але особливого значення набувають гострі соціальні, феміністичні та політичні колонки. Багато письменників та журналістів цього часу (йдеться про початок ХХ століття) стають відомими і залишаються в історії саме завдяки своїм колонкам. ,,Іменне" місце колумніста зазвичай пов'язане з певною тематичною сферою, рубрикою, наприклад, ,,економіка", ,,нові книги", ,,спорт", ,,судова хроніка" тощо. Постійні публікації колумністів стають популярніші серед читачів, ніж інші матеріали. Наприкінці ХХ століття колумністика стала об'єктом масової культури. Жодне спеціалізоване виданння не обходиться без постійної колонки фахівців: тренерів, гравців, економістів, тощо.

Колонки поступово поширюються й на таблоїдні видання, наприклад, у вигляді світських хронік. Більше того, колонки перестають бути парафією виключно журналістів чи фахівців певної галузі: у центрі уваги постає особистість автора, його ставлення до важливих питань, йде мова про спорт чи політичні події. Колонку відомого автора можуть навіть передплачувати газети, як, скажімо, передплачують отримання інформації від Ассошіейтед Пресс чи будь-якого іншого інформаційного агентства. Все ж таки найбільш популярними є колонки саме фахівців у певній галузі - людей, які мають можливість розкрити ті сторони своєї діяльності, які попри всі намагання журналістів та папараці залишаються поза об'єктивом чи оком спостерігача.

* Визначення Гіперпосилання:
Одностайної думки щодо природи колумністики в західній журналістиці не існує. Так, американські газетярі виділяють декілька значень англійського слова ,,колонка" -column. Насамперед, то є звичайна газетярська колонка як елемент внутрішньої структури та оформлення. Звідси і всі похідні: матеріал, що було розміщено на одну колонку; розділ чи відділ в газеті або журналі, а також фейлетон або ж колонка гумору. Власне, ставлення до колонки як до рубрики характеризує саме американський підхід до тлумачення поняття. Відповідно журналіста, що опікується певною рубри-
кою, називають колумністом - ,,columnist" або ж ,,column conductor". Американська енциклопедія письменника наводить таке визначення колонки: «невеликий за обсягом (350-500 слів) газетярський або журнальний матеріал, присвячений певному вузькому колу інтересів чи обставинам у широкому розумінні, який написано влучно та лаконічно».

Німецька школа журналістики дає дещо відмінне визначення колонці: ,,колонка являє собою коротке висловлення думки, яке не займає площі більше за одну колонку. Такі колонки переважно з'являються регулярно на одному й тому самому місці під однією і тією самою назвою або як іменні колонки одного автора. Колонка схожа на репліку та коментар" [16]. У деяких підручниках колонка взагалі розглядається як різновид коментаря. Ключовими критеріями відмінності тут визначаються обсяг та обов'язкове постійне місце розташування на шпальті [19, с. 151].

  Більш ґрунтовно до питання ідентифікації колонки підходять іспанські журналістикознавці на чолі з М.І. Касальс Карро, яка стверджує, що ,,дати визначення колонці можна, виходячи з різних позицій залежно від критерію, який береться за базисний: місце розташування на шпальті, історичний контекст чи почуття міри. Насправді ,,колонка" - неологізм, що з'явився в результаті метонімії (переносу частини- місця на газетній шпальті - на ціле: поділ на колонки журналістських текстів було започатковано ще у XVIII столітті). Цим неологізмом позначають підписану (авторську) статтю, яка публікується з певною регулярністю і займає певне місце в газеті. Це визначення має практично-описовий характер, у якому певне місце в газеті береться як основний фактор. Але якщо намагатися дати нормативне визначення, завдання ускладнюється, бо одна з головних характеристик колонки - це її різноманітність у всіх проявах. У будь-якому разі, колонка має авторський вимір. Колонка - це стаття-думка, яка може містити міркування, бути аналітичною або ж пристрасною, осудливою, настановною, але вона завжди оцінна, завжди суб'єктивна, тому що не може бути інакшою" [10].