МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

Кафедра політекономії

                                       
 
 
 

                                       Індивідуальне завдання 
 

з предмету «Державне регулювання економіки»

На  тему «Зміст та функції державного регулювання інвестиційних процесів» 
 
 

                                                                        Виконала:

студентка групи МВД-08-2

                                                                       Наймушина  Марія 

                                                                         Перевірила:

                                                                         Фаїзова О.Л. 
 
 
 

Дніпропетровськ 2010

                         

                                                           ЗМІСТ

1. Державне регулювання інвестиційного процесу;

2. Валютна політика та інвестиційний  процес;

3. Вибір засобів економічної  політики та вартість кредитних ресурсів;

4. Режим курсоутворення та інвестиції;

5. Міжнародне  регулювання руху капіталу та його перспективи;
6. Список використаних;

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

             ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

  Перехід до економічного зростання у ході трансформації адміністративно-командної  економіки в ринкову тісно пов'язаний із ефективністю управління державою інвестиційним процесом,

  Деякі економісти вважають, що проблеми перехідних економік можна розв'язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно породжує суперечності та проблеми, які неможливо ефективно вирішити, застосовуючи виключно ринкові механізми. Обставини, за яких упродовж двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують країнам із перехідною економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб підтримувати соціально-економічну стабільність суспільства, держава має забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із ринковим середовищем із метою послаблення негативного впливу структурних диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на мотивації капіталовкладень. У країнах, що розвиваються, держава відіграє не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим більшою довірою суб'єктів господарювання вона користується та чим більшими фінансовими можливостями володіє. Перехідний період характеризується власне поступовим переходом державного апарату від методів прямого управління (план-закон, як правило, забезпечуваний адміністративним примусом) до ринкових методів регулювання (формулювання цілей, досягнення яких мотивується матеріально) в міру створення ринкового середовища. Завданням державного регулювання при цьому є досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням співвідношення сил соціальних партнерів. Зрозуміло, заслуговує на увагу не так питання про доцільність державного регулювання ринкової економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.

  При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування тощо.

  Інституційна  структура віддзеркалює відносини між фінансовими посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних установ, міжнародних організацій; комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема, американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).

  Із  глобалізацією руху капіталу загальні темпи зростання міжнародних інвестицій стали істотно перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі товарами. Зокрема, збільшується частка прямих інвестицій у загальному обсязі приватного й державного капіталу (в 1990-ті роки — близько 33%). Вивезення державного капіталу теж зростає і становить сьогодні чверть від загального обсягу експорту капіталу. Втім, ці процеси більше стосуються країн із розвинутою економікою (на них припадає близько 70% від загального обсягу іноземних інвестицій). Частка країн, що розвиваються, на світовому ринку позичкового капіталу постійно зменшується. Водночас серед цих країн іноземні інвестиції розподіляються досить нерівномірно. Починаючи з 1992 року, зарубіжні компанії інвестували в Китай понад 270 млрд. доларів США, тобто майже половину всіх інвестицій у країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції в Україну за роки незалежності становили 2-9 млрд. доларів, або менше 7% від ВВП (за станом на кінець І півріччя 1999 року), що є одним із найнижчих показників серед пост-соціалістичних країн у розрахунку на душу населення. Зокрема, іноземні інвестиції у вітчизняну банківську систему становлять нині у доларовому еквіваленті 180 млн. доларів, або близько 6% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських комерційних банків (нині в Україні функціонує 26 банків за участю іноземного капіталу).

  Основні обсяги іноземного капіталу, враховуючи їх швидку окупність, вкладені в харчову промисловість — 622 млн. дол. США (21% від загального обсягу) та внутрішню торгівлю — 501 млн. дол. США (17%).

  У цій ситуації зростає роль державного регулювання щодо забезпечення адекватних механізмів інвестування, зокрема, акумуляції та ефективного використання внутрішніх ресурсів суспільства, створення умов для повернення капіталу в країну тощо.

  Невід'ємним  елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно- кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

  Слід  зазначити, що у структурі зовнішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на державний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступенем обробки. Від 1990 року частка енергоємних та сировинних галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у вісім разів (до 1.5%).

  Стосовно  вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.

  ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ  ПРОЦЕС

  З огляду на те, що при вирішенні проблем  системних перетворень питання  фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна політика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та активно йому сприяти. Водночас існує зворотний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.

  Оскільки  валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних  валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. При цьому необхідно коригувати проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги платіжного балансу.

  Основними інструментами валютної політики є:

• валютне регулювання;
• дисконтна політика;
• девізна політика;
• вибір режиму (системи) валютних курсів;
• зміна зовнішньоторговельного режиму;
• участь у міжнародних договорах тощо.

  Чинним  законодавством у сфері валютного регулювання створено умови для нормального проведення розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та банківської практики.

  У вересні 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснення поточних операцій платіжного балансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації іноземних власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кордон страхових платежів тощо.

  Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземні інвестори мають право відкривати рахунки в уповноважених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами України та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.

  Щоб заохотити іноземних кредиторів. НБУ у травні 1997 року замість процедури ліцензування одержання резидентами кредитів у іноземній валюті запровадив процедуру їх реєстрації. Приватні негарантовані державою запозичення становлять нині 0.9 млрд. доларів США.

  У квітні 1998 року скасовано обмеження щодо іноземного інвестування у банківську систему України.

  Іноземна  валюта, яку банк отримав у вигляді  сплати іноземним інвестором відповідної  частки статутного капіталу, може використовуватися  при здійсненні банківських операцій, у тому числі й при наданні  кредитів у іноземній валюті, на тих же умовах, на яких надають банки-резиденти, капітал котрих сформовано без участі іноземних інвесторів.

  У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові антикризові  заходи, щодо надання комерційними банками резидентам кредитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням коштів у іноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за позиками резидентів у нерезидентів у іноземній валюті. Крім того, з 19 березня поточного року лібералізовано порядок функціонування валютного ринку: комерційним банкам дозволено проводити безготівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом, без обмеження маржі та комісійної винагороди. Запроваджено також новий порядок установлення і використання офіційного обмінного курсу гривні щодо іноземних валют, яким передбачено формування курсу гривні щодо долара США на підставі інформації про курси та обсяги операцій на міжбанківському валютному ринку,

  Із  кінця червня 1999 року, щоб забезпечити виконання домовленостей із МВФ за програмою ЕFF, скасовано останнє антикризове обмеження, а саме: на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних контрактів. Хоча відповідна система валютних обмежень (валютного контролю) за низьких обсягів валютних резервів сприяла б стабілізації руху капіталу, послабленню тиску спекулятивних операцій, збалансуванню попиту і пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України та уникненню негативного впливу застосування альтернатив-них монетарних інструментів на процес кредитування реальної економіки. Тим більше, що вимоги Статті VIII Статуту МВФ залишають деякі можливості для маневру в цій Сфері.