Євротунель

У 2004 році Євротунелем проїхало 7 276 675 пасажирів, 2 101 323 автомобілі, 1 281 207 фургонів і 63 467 автобусів.

Нелегальні  іммігранти. Тунель став відносно легким способом для нелегальних іммігрантів потрапити у Великобританію, де соціальна політика прихильна до приїжджих іноземців.

           Неподалік від Сангатта було розміщено центр для іммігрантів, що бажають потрапити у Великобританію. Більшість з них, не чекаючи на рішення імміграційної влади, самовільно намагались потрапити на острів за допомогою Євротунелю.

          Є кілька способів дістатися Великобританії:

- Потрапити у пасажирський поїзд. Деякий час після відкриття лінії, паспорти митниками майже не перевірялись, завдяки чому можна було легко сісти у вагон Eurostar і через 50 хвилин вийти непоміченим вже на іншому боці шляху. Однак із змінами паспортно-візового режиму (в основному через нелегальних іммігрантів) цей спосіб практично себе вичерпав.

- Сховатись у вантажному контейнері. Таким чином намагаються перетнути Ла-Манш більшість нелегалів. Цей шлях містить ряд небезпек. Якось в одному з контейнерів було виявлено тіла 52 азіатських іммігрантів, що задихнулись під час руху поїзда.

- нарешті, найскладніший і небезпечний — перетнути тунель пішки. Більшість мандрівників зупиняються вже на вході в тунель. Частина з них блукали і повертались назад. За всю історію лише кільком людям вдалось здійснити такий маршрут.

          2002 британська влада встановила прослуховувальне і сканувальне обладнання на посту в Кенті в надії реєструвати людей, що сховались в контейнерах. А на початку 2003 на вимогу англійського уряду французи закрили імміграційний табір в Сангатті, щоб віднадити охочих мандрувати таким чином, і оточили в'їзд в тунель парканом з колючим дротом.

          Як один із перших міжнародних залізничних тунелів, Євротунель вимагав особливого підходу до контролю кордону. Офіційний кордон між Францією і Великобританією проходить приблизно посередині тунелю (британська частина трішки довша). Британська ділянка є частиною графства Кент. Зазвичай прикордонний контроль здійснюється на кордоні чи у потязі. Докладна тристороння угода між прикордонними службами Великобританії, Франції та Бельгії визначає зони контролю, де працівники прикордонної служби однієї з країн можуть виконувати обмежений митний огляд і забезпечувати правопорядок. Таким чином, в більшості випадків, зони контролю розташовані в кінці тунелю чи, для деяких експресів, самі потяги є зоною контролю.

          Однак британський і французький уряди домовилися розмістити імміграційних працівників на протилежних кінцях тунелю, тобто пости французької імміграційної служби розміщені у Великобританії, а британські — у Франції. Інколи це призводить до незвичайних інцидентів. Наприклад, якось французький поліцейський офіцер опинився у неміжнародній частині станції Ватерлоо, маючи при собі вогнепальну зброю. У 1990-х французькі представники закону намагались у британському терміналі у Фолькстоуні арештувати французького працівника, який уникав призову в армію.

          Фінансування було вічною проблемою Євротунелю. Незважаючи на те, що частка Eurostar становить 66 % від загального числа перевезень на маршруті Брюссель — Париж — Лондон, в цілому Євротунель став збитковою справою. Всього на Євротунель витратили близько 10 мільярдів фунтів стерлінгів.

Євротунель  — грандіозний проект 20 століття, що не виправдав себе з фінансового  боку.