Специфіка інвестиційного процесу в період утворення приватного сектору української економіки

Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася  Україна в переддень незалежності.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати  роками економічної трансформації  — складного соціально-економічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці на рубежі тисячоліть?

Першим кроком на шляху  до незалежної української економіки  було прийняття «Декларації про  державний суверенітет України» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Одним із головних завдань  перехідного періоду є розроблення  науково обґрунтованої соціально-економічної  політики, тобто програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий.

Але в 1991 році перевагу було надано не науково обґрунтованим  висновкам вітчизняних і зарубіжних учених, а нав’язаній Україні ззовні (під виглядом «новітнього монетаризму») політиці реформації типу так званої «шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів Міжнародного валютного фонду і Світового  банку.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями  економічної політики в умовах незалежності», в яких передбачалася структурна перебудова господарства України. Програма великого значення надавала конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення. Машинобудування передбачалося переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Особливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Вперше передбачалося здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняттям рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащенню діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У перші місяці після розпаду  Радянського Союзу (8 грудня 1991 р.) в  Україні здійснюються кроки в  напрямку ринкових перетворень, які  підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні уряд В. Фокіна з початку 1992 р. ввів у обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричинила могутнє зростання цін, що у свою чергу призвело до різкого зниження рівня життя більшості населення. Це і було закономірним результатом економічної політики, здійснюваної за рецептами західних експертів.

У республіках колишнього СРСР «шокова терапія» оголошувалася  єдино можливим шляхом стабілізації економіки і становлення ринкових відносин. В обмін за обіцяні кредити  приймалися рекомендації МВФ, які зводилися  до лібералізації цін, фінансово-кредитної  системи, зовнішньоекономічної та інших  видів діяльності, використання монетаристських методів регулювання економіки, скорочення державних витрат на соціальні потреби.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які  передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову і модернізацію промисловості. Поряд з цим дана економічна концепція передбачала  відмову від ряду принципових  положень, прийнятих при утворенні  СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рублевого  простору; перехід до взаєморозрахунків  з країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програми стала пропуском для  України до МВФ, куди і була прийнята у квітні 1992 р. У повній відповідності  з вимогами цієї організації було підписано меморандум про політику економічних реформ на 1992 рік. Програма ринкових перетворень в Україні  отримала схвалення МВФ.

Документи, прийняті Верховною  Радою, постанови і рішення урядів не принесли очікуваних результатів. Однак  у 1992 р. в країні продовжувалось формування ринкової інфраструктури — діяли 44 товарні біржі, близько 3 тис. брокерських  контор, понад 2 тис. комерційно-посередницьких підприємств, 67 комерційних банків, значна кількість сервісних центрів, торговельних домів, агентств, бюро тощо.

У деяких галузях легкої промисловості, зокрема в харчовій, здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. В Україні  харчова галузь представлена 25 підгалузями, найголовнішими з яких є м’ясна, молочна, маслосироробна, цукрова, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова тощо. Згідно з прийнятим Законом  «Про приватизацію майна державних  підприємств» та іншими нормативними документами в Україні створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, найвідомішими з яких є «Укрцукор», «Укрм’ясо», «Укрмолпром», «Укрпродспілка» тощо. В Україні зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки саме кооперативів із загальною чисельністю зайнятих у них осіб — 670 тис., а 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам.

Усе це призвело до дезорганізації керівництва харчовою промисловістю, що поряд з некомпетентністю управлінського апарату не сприяло підвищенню рівня  життя населення. За даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на душу населення з року в рік невпинно скорочується. Так, споживання м’яса  і м’ясопродуктів за період з 1990 р. по 1992 р. скоротилося з 68 до 46 кг, а за період з 1990 р. по 1993 р. споживання молока і молокопродуктів — з 373 до 275 кг, яєць — з 272 до 193 шт., олії — з 11,7 до 8 літрів, цукру — з 49,7 до 30 кг.

Бездумно копіюючи російські  реформи, Україна пішла по шляху  формування дикого капіталізму зразка XVIII сторіччя — вільного ринку, —  що заперечує регулюючу роль держави. Реформи у нас починалися без  обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для  України з урахуванням її інтересів  та історичних особливостей.

Разом із тим економічні перетворення, здійснювані в Україні, мали певні відмінності від російських реформ. Так, керівництво країни стало  на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про  прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню  вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Перший рік самостійного існування української держави  не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискореного падіння  основних макроекономічних показників. Порівняно з попереднім роком  національний дохід за 1992 р. становив 85%, промислова продукція — 91%, продукція  сільського господарства — 89%. Майже  в усіх галузях важкої промисловості  панує криза. Найбільше падіння  відбулося в транспортному і  сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості, що зумовлено  браком матеріалів і комплектуючих, які надходили з колишніх радянських республік. Глибока криза охопила  також вугільну промисловість — 78% шахт загазовані, у 38% шахт видобуток  кам’яного вугілля відбувається на глибині 1,3 км за температури 40—50°С. З 2000 р. гірники працюють уже на глибині 2000 м. Видобуток вугілля, нафти та газу скорочується.

Здійснена в 1992 р. лібералізація  цін в умовах відсутності конкуренції  уже в тому ж році призвела до їх вибухового зростання у 20 разів (рівень інфляції 2000%).

Невдача України на початковій стадії економічних перетворень  певною мірою пов’язана зі стартовими умовами реформ. Деякі з них  мають об’єктивний характер і  притаманні багатьом колишнім республікам  СРСР. Це спадок командно-адміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура. Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми  країнами та стрибок цін на імпортовані  енергоносії.

Окрім цього не можна не враховувати досить високий ступінь  інтегрованості України до союзногосподарського комплексу. В економічній структурі  країни значною виявилася частка галузей, які потребують постійної  підтримки держави і слабо  піддаються реформуванню: вугільна, гірничорудна, космічна та інші.

Значну роль в економічному спаді відіграли і суб’єктивні  прорахунки уряду України у визначенні народногосподарських пріоритетів, відхилення від виробленого раніше курсу.

Після лібералізації цін  у січні 1992 р. в Україні здійснюється відверто проінфляційна політика, для  якої характерні величезний бюджетний  дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння  реальних доходів значної більшості  населення. Уряд практично не намагався  вдатися до жорсткої грошово-кредитної  політики. Перебування у рублевому  просторі, наявність єдиної валюти для колишніх радянських республік  до цього не заохочувало.

У листопаді 1992 р. новий уряд Л. Кучми, що прийшов на зміну кабінету В. Фокіна, який не отримав підтримки парламенту, приймає відповідальне рішення про вихід із рублевого простору. У країні було введено карбованець як перехідну валюту, яка повинна була взяти на себе весь тягар інфляції.

У 1992—1993 рр. дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств  за умов нестримного зростання цін  на нові технології стають неплатоспроможними. Таким чином, вони не можуть здійснити  технічного переоснащення, приділити  належну увагу технічному розвитку, впровадженню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки  з причини відсутності фінансових можливостей. Більшість промислових  підприємств стали боржниками, а  їхні борги становили 247 трлн крб. Держава ж неспроможна була надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, оскільки 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачувала Росії та іншим країнам за енергоносії. Ситуація, що склалася, була дуже небезпечною, адже 68% загального обсягу товарного виробництва припадало саме на важку промисловість.

На початку 1993 р. уряд подав  до Верховної Ради України «Основи  національної політики на 1993 р.», в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію шляхом обмеження  кредитного субсидування галузей економіки, урахування реальних можливостей бюджету, запровадження штрафних санкцій  до підприємств, що виплачують своїм  робітникам економічно необґрунтовану високу зарплату тощо.

Однак вимога здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки. З закликом «запобігти розпродажу національного надбання»  промислове і сільськогосподарське лобі у Верховній Раді домагається  щедрих кредитних ін’єкцій для рятування  державних підприємств від банкрутства. При цьому посилюється податковий тиск на підприємницький сектор.

У перші місяці 1993 р. намітилось деяке вповільнення спаду виробництва, що було досягнуто дорогою ціною  — посиленням кредитної емісії, безупинною роботою друкарського верстата. Інфляція, що становила у попередньому році в середньому близько 30% на місяць, стрімко переростає у гіперінфляцію, досягнувши до осені в середньому рівня 70% на місяць, а в грудні 1993 р. через нове підвищення цін рівень інфляції перевищив 90%. Грошова емісія за рік зросла у 25 разів, що призвело фактично до руйнування фінансової системи  і призупинення інвестиційного процесу  в країні. Україна пройшла через  найвищу в світі гіперінфляцію  —10155% (10255% з урахуванням попереднього року), тобто ціни зросли у 101,55 раза. Найвищий у світі рівень інфляції мали також Бразилія і Заїр.

«Шокові реформи», по волі чи мимоволі, здійснювалися не в інтересах  більшості громадян країни. У результаті реформ утворився незначний прошарок багатих людей, а більшість населення  зубожіла. 1993 р. не приніс для економіки  України очікуваного піднесення. Припущення про сприятливі передумови для створення незалежної економіки  не знайшли матеріального підтвердження. Рівень інфляції почав вимірюватися вже п’ятизначними (!) цифрами.

Свідомо запущений в Україні  процес інфляції спочатку розв’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто знецінені, а отже, ліквідовані. На другому етапі процес із «зайвими грошима» довершили фінансові посередники, тобто трастові компанії, які остаточно обікрали людей України, особливо пенсіонерів і ветеранів, у чиїй психології ще залишилась довіра до держави, яка, проте, не взяла не себе регулюючих функцій у цій ситуації. Далі інфляція зупинила кредитування виробництва і спровокувала його бурхливе падіння. Яскравим свідченням цього є динаміка показників економічного розвитку України у 90-х роках.