Причини експортування капіталу України та методи їх вирішення

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1.  Сутність  та особливості експорту капіталу. Масштаби і напрями вивозу  капіталу…………………………………………………………………………….4

2. Сучасний стан вивозу капіталу з України, тенденції та його наслідки…….7

3. Причини експортування капіталу України та методи їх вирішення………10

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...14 

 

ВСТУП

     Важливим  чинником міжнародних економічних  відносин є експорт капіталу. Існують  різні визначення сутності експорту капіталу. Наприклад, Р. Гільфердінг у роботі "Фінансовий капітал" писав, що під експортом капіталу слід розуміти вивіз вартості, яка призначена виробляти за кордоном додаткову вартість. Із точки зору автора, важливо при цьому, щоб додаткова вартість залишалася у розпорядженні вітчизняного капіталу. Якщо, наприклад, німецький підприємець переселяється зі своїм капіталом у Канаду, працює там і вже не повертається на батьківщину, це означає втрату для німецького капіталу, його денаціоналізацію.

     У цьому разі ми маємо не експорт, а перенесення капіталу, яке являє собою вилучення вітчизняного і прирощення іноземного капіталу. Отже, про експорт капіталу можна говорити тільки тоді, коли використаний за кордоном капітал залишається у розпорядженні країни, з якої він прибув, і якщо вітчизняні капітали можуть розпоряджатися додатковою вартістю, яка виробляється цим капіталом. Експорт капіталу відповідно зменшує кількість вітчизняного капіталу і збільшує національний дохід на усю суму виробленої додаткової вартості. Таким чином, вивіз капіталу — це вилучення частки капіталу певної держави і переміщення його у виробництво або обіг іншої держави з метою отримання прибутку та інших вигід. Результатом вивозу капіталу є створення зустрічного потоку капіталу у вигляді доходів, які повертаються на батьківщину. І цей зворотний потік значно перевищує за своїм обсягом щорічну еміграцію капіталу. Але, як свідчать дослідження, високі прибутки — це не єдиний стимул для експорту капіталу. Корпорації часто йдуть на тимчасові збитки (як це робили компанії з торгівлі нафтою і нафтопродуктами) з метою захоплення ринку або отримання доступу до нього, щоб домогтися перемоги у конкурентній боротьбі і, якщо це можливо, витіснити конкурента з ринку або оволодіти останнім. 
1. Сутність та особливості експорту капіталу. Масштаби і напрями вивозу капіталу

     Найважливішою формою міжнародних економічних  відносин у XX ст. став вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни як приватними корпораціями, так і  державою. Можливість вивозу капіталу обумовлена тим, що більшість країн уже ввійшли у світове господарство, пов'язані одна з одною розвинутою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій.

     Необхідність  і найважливіша причина вивозу капіталу полягає в його відносному надлишку на національному ринку й обумовленій цим можливості досить прибуткового застосування. У пошуках більшого прибутку і спрямовується капітал за кордон.

     Ще  одна причина вивозу капіталу полягає  у прагненні ТНК використовувати  відмінності між країнами у рівні  витрат виробництва, передусім - заробітної плати. Одержало широке розповсюдження переміщення трудомістких виробництв, переважно збирання кінцевої продукції, із розвинутих держав у країни, що розвиваються, де заробітна плата в багато разів нижча. В умовах загострення сировинної проблеми причиною зарубіжного інвестування стає прагнення одержати вільний доступ до джерел сировини, забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств.

     Сьогодні  капітал вивозиться і з метою  одержання переваг, пов'язаних із використанням  висококваліфікованої робочої сили, розвинутої виробничої та соціальної інфраструктур.

     Експорт капіталу мав місце в умовах чистого  ринку (вільної конкуренції). Незважаючи на свої незначні масштаби, вивіз капіталу відбувався у трьох різних напрямках: у промислово розвинуті країни (європейські або США) або в колонії, які заселялись вихідцями з цих країн, наприклад, у Канаду; у самі колоніальні країни (наприклад, Індію); у слаборозвинуті, хоча формально незалежні країни (наприклад, Аргентину).

     Із  другої половини XX століття експорт капіталу набирає темпів, що перевищують темпи зростання зовнішньої торгівлі. Таке становище зумовлено низкою причин.

     Сама  можливість вивозу капіталу виникає  при його перенакопиченні в країні-донорі. У 90-х роках XIX століття надлишок капіталу оцінювався у 180—200 млрд. доларів.

     Спонукальним  мотивом для вивозу капіталу є  різниця у витратах виробництва  в країні-донорі й країні-реципієнті. Капітал часто спрямовується  туди, де можна знайти дешевшу робочу силу й сировину.

     Однак закордонні філії ТНК користуються особливими перевагами, зу-мовленими не тільки скороченням внутрішньозаводських витрат, а й тим, що витрати на дослідження і проектування, а також значна частина загальних витрат (реклама тощо) лягають переважно на материнську фірму як постійні витрати, неминучі на великому підприємстві. Прибутки ТНК збільшуються і завдяки використанню об'єктів інтелектуальної власності.

     Утворення інтегрованих груп у вигляді ТНК  дає можливість не лише скорочувати  витрати виробництва, а й проводити  відповідну економічну стратегію, яка передбачає завоювання домінуючих позицій на ринку іноземних країн. Наприклад, закордонна філія транснаціональної корпорації може продавати у короткостроковому періоді продукцію за цінами, які навіть не покривають витрат. Однак у цілому, в масштабах усієї інтеграційної групи прибутки значні й повертаються до материнської фірми[2, c. 54-56].

     Нині  існує надзвичайно гостра міжнародна конкуренція на іноземні інвестиції. Переможцями в цій боротьбі стають країни зі стабільною політичною ситуацією та сприятливим інвестиційним кліматом. Останнє означає наявність у країні, яка бере капітал, чіткої законодавчої бази, що регламентує діяльність підприємств з іноземними інвестиціями, а також ефективного механізму державних гарантій.

     Отже, масштаби залучення іноземного капіталу в ту чи іншу країну залежать від того, наскільки ця проблема стала пріоритетною в економічній політиці держави. Слід зазначити, що іноземний капітал значною мірою забезпечив економічне зростання як промислово розвинутих країн, так і нових індустріальних держав, бо сприяв створенню конкурентоспроможного експортного капіталу й розвитку наукоємних галузей.

     Залізниці були важливим засобом для відкриття іноземних ринків збуту. Лише вони зробили можливим споживання Європою продуктів цих ринків у такій велетенській масі, і тільки завдяки їм ринок так швидко розширився у світовий ринок. Але найважливішою була та обставина, що назріла необхідність у великих масштабах експорту капіталу для будівництва цих залізниць, яке здійснювалося на той час майже виключно європейським, зокрема англійським, капіталом. Нині висновок, зроблений Гільфердінгом, стосується сучасних транспортних засобів і комунікацій: телефон, телефакс, електронна пошта.

     У сучасних умовах вивіз капіталу має  такі характерні тенденції. По-перше, швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, які функціонують на міжнародних ринках і які шукають найприбутковішого застосування.

     По-друге, відбувається активізація діяльності ТНК, які відкривають за рубежем  нові філіали й дочірні підприємства.

     По-третє, на перші позиції у світовому  списку експортерів капіталу, відтісняючи  США, виходять Японія, Швейцарія та Тайвань. А найкрупнішими позичальниками стають США, Великобританія, Мексика та Саудівська Аравія. Помітних успіхів в залученні іноземних інвестицій отримав Китай, який по цьому показнику займав друге місце в світі після США.

 

2. Сучасний стан вивозу капіталу з України, тенденції та його наслідки

      Економічний спад в Україні вже завершився, але масовий відтік капіталу з  країни продовжується. Втрати від цього явища добре відома: утрата продуктивного потенціалу, податкової бази і контролю над грошовими агрегатами - усе це лягає важким тягарем на суспільстві в цілому й ускладнює здійснення заходів державної політики. У той же час відтік капіталу може бути як симптомом, так і засобом протизаконної діяльності, що, як багато хто думає, особливо актуально у випадку України. Численні повідомлення в пресі вказують на можливість того, що частина коштів, наданих міжнародними фінансовими організаціями (МФО) просто переправляється за межі країни і навіть осідає на індивідуальних рахунках у закордонних банках. Таким чином, відтік капіталу, цілком ймовірно, також підриває суспільну підтримку програм МФО в Україні.

     Серед головних причин відтоку капіталу можна назвати нестабільну політичну ситуацію, макроекономічну нестабільність, конфіскаційний характер оподатковування, неспроможність банківської системи і ненадійне забезпечення прав власності. Наслідком усього цього є потужний відтік капіталу з країни з використанням таких засобів, як заниження сум у рахунках-фактурах при експортних операціях, оформлення фіктивних авансових платежів у рахунок імпорту, а також банківські перекази в обхід існуючих заходів контролю.

     По  прийнятому визначенню відтік капіталу включає усі види відтоку коштів, що перевищують нормальне переміщення капіталу у відповідності зі стратегією диверсифікації міжнародного портфелю. Дане визначення охоплює усі випадки відтоку капіталу в результаті злочинних дій; відтік коштів, зароблених законним способом, але суперечному закону в силу порушення заходів регулювання капіталу (або ухиляння від сплати податків); а також цілком законний відтік коштів відповідно до чинних правил, та викликаний неекономічними чинниками, наприклад політичною невизначеністю.

     Розглянемо  основні причини відтоку капіталу з України.

     З самого початку переходу до ринкової економіки Україна зіткнулася з  цілою низкою проблем, що зробили  достатньо ризикованим збереження заощаджень населення усередині  країни і, навпаки, значною мірою сприяли переказу особистих заощаджень за кордон. Незважаючи на те що був прийнятий ряд заходів для усунення цих проблем, якість реформ у цьому напрямку залишається далеко неоднозначною.

- макроекономічна нестабільність, що є у великому ступені слідством політичної нестабільності, породжує непевність у відношенні майбутнього прибутку від інвестицій в Україну.

- довільний і конфіскаційний характер системи оподатковування сприяє ухилянню від сплати податків, а перерахування коштів закордон дозволяє легко вкривати їх від податкових органів.

- недовіра до банківської системи сприяє переказу заощаджень закордон.

- слабість інституціональних механізмів захисту прав власності і корупція, що широко поширилася, не розташовують до накопичення активів в Україні.

- нарешті, у деяких випадках приватизація створила можливості для керівників підприємств відчужувати активи, що знаходяться у їхньому віданні, і приховувати отриманий виторг за кордоном.

     Перераховані  головні причини створюють стимули  для переказу (або збереження) капіталу за кордон, що здійснюється різноманітними шляхами.

     Канали  відтоку капіталу з України добре  відомі:

• надання неправдивих даних про розміри експортного виторгу.

     Неправдиве  вказання прибутків від експорту досягається декількома засобами:

(a) заниження  сум у рахунках-фактурах при  експортних операціях; 

(б) контрабандний експорт, прибутки від якого переводяться в закордонні компанії або на закордонні рахунки;

(в) здійснення експорту через офшорні дочірні підприємства по занижених відпускних цінах, причому різниця між ними і ринковими цінами залишається в офшорній зоні.

     Слабість  митного і прикордонного контролю у перші роки реформ полегшувала відтік капіталу через цей канал.

• завищення розмірів платежів по імпорті, у тому числі за допомогою фіктивних контрактів на імпорт товарів або послуг.

     По  деяким оцінках, зазначені в контрактах ціни імпортованих продуктів, набагато перевищують світові ціни.

• фіктивна передоплата по імпортних угодах.

     Це  ще один із важливих каналів відтоку  капіталу. Є багато прикладів, коли підприємства створюються винятково  з метою оформлення імпортного контракту, на підставі якого банк надає значну передоплату. Як тільки переказ коштів здійснюється, підприємство ліквідується.