інвестиційна діяльність

     1. Узгодження діяльності різноманітних  гілок влади (виконавчої і законодавчої) і органів територіального управління (обласних, міських, районних) у вирішенні  інвестиційних проблем регіону.

     2. Формування інвестиційного пакету  регіону, що охоплює як виробничу  сферу, так і соціальну інфраструктуру.

     3. Сприяння в реалізації інвестиційних  намірів усіх суб'єктів економічної  діяльності на території регіону.  Відпрацьовування схем і механізмів  залучення й акумуляції ресурсів для реалізації масштабних регіональних програм. Розробка системи заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в регіоні.

     4. Сприяння впровадженню проектів  інноваційного характеру, спроможних  дати достатньо високий прибуток  або забезпечити значний позитивний соціальний ефект при помірних вкладеннях.

     5. Інтеграція інтелектуального і  підприємницького потенціалу регіону,  думок і досвіду територіальних  управлінців, підприємницьких і  наукових структур регіону. Підвищення  інформованості суб'єктів інвестиційної діяльності; збільшення прозорості інвестиційного ринку на території регіону.

     6. Забезпечення соціальної, економічної  й екологічної безпеки інвестиційної  діяльності, із тим щоб реалізація  підприємницьких інтересів не  наносила збитку державі та регіону.

     7. Сприяння міжрегіональному і  міжнародному економічному співробітництву.

     Слід  відмітити інтерес і прагнення  усіх, із числа охоплених опитуванням  суб'єктів інвестиційної діяльності, до взаємодії і координації, їхню орієнтацію на вирішення соціально-економічних проблем регіону, створення в інвестиційному просторі регіону цивілізованого ринку інвестицій із розвитком усіх його сегментів.

     У основу формування механізму координації  інвестиційної діяльності в регіоні  повинні бути покладені, у першу чергу, слідуючі принципи:

     1. До складу інвестиційних пріоритетів  соціально-економічного розвитку  регіону повинні бути включені  як пріоритети довгострокового  характеру, так і найбільше  актуальні пріоритети сьогодення.

     2. Рівною мірою уваги потребують як виробництво, так і об'єкти соціальної інфраструктури і життєзабезпечення населення регіону. Важко погодитися з точкою зору, що в умовах економічного спаду економічні пріоритети повинні превалювати над соціальними.  Так, медико-демографічна ситуація в регіоні потребує вже зараз включення до складу пріоритетних програм і проектів, пов'язаних із життєзабезпеченням населення.

     3. Створення умов для кооперації  і конкуренції одночасно у  відношенні всіх суб'єктів інвестиційної  діяльності. Використання даного  принципу буде сприяти формуванню в регіоні цивілізованого ринку і вирішенню цільових задач регіонального розвитку.

     Територіальні органи управління володіють цілим  рядом мір прямого і непрямого  впливу на інвестиційні процеси, використовуючи при цьому як ринкові, так і адміністративні методи регулювання. Вони мають визначені ресурси й економічні важелі, у тому числі: право власності на майно і землю, що дозволяє їм виступати гарантом під інвестиційні проекти, вони мають засоби для часткового фінансування об'єктів із місцевого бюджету, тут здійснюється реєстрація підприємств і т.п. 

     Задача  координації як засобу активізації  інвестиційної діяльності і підвищення її ефективності достатньо складна, що в значній мірі пов'язано не тільки з об'єктивними причинами, наприклад, необхідністю одночасного забезпечення умов для кооперації і конкуренції, але і цілим рядом причин суб'єктивного характеру, обумовлених насамперед повільним ходом реформ і прогалинами в нормативно-законодавчій. Відсутність Концепції державного регіональної політики, у першу чергу, у частині фінансових і організаційних умов для реалізації регіональними органами своїх повноважень, не дозволяє Україні використовувати великий досвід регіонального управління Росії й у тому числі таких просунутих регіонів, якими є Саратовська, Ульяновська, Ярославська області.

     Отже, оптимізація інвестиційного клімату  повинна спиратися на використання організаційних, економічних, соціально-економічних  і соціальних резервів власне регіонального  характеру.

     У їхньому числі:

     1. Санація і реструктуризація неефективних виробництв на території регіону. Продовження й удосконалення процесів приватизації, у тому числі приватизація під інвестиційні зобов'язання. Розробка і впровадження системи заході постприватизаційної підтримки підприємств. 

     2. Формування регіональної інвестиційної  інфраструктури: страхових, консалтингових, інжинірингових, аудиторських і  ін. фірм, іпотечних і інвестиційних  банків, створення в банках інвестиційних  відділів; формування і розвиток  інноваційної інфраструктури, адаптованої до ринкового середовища; пайових, пенсійних фондів для залучення заощаджень населення.

     3. Сприяння в розвитку підприємництва, підтримка малого і середнього  бізнесу, підвищення професіональної  культури і соціальної орієнтації  підприємницької діяльності, залучення Міжнародних програм до малого і середнього бізнесу.

     4. Подолання інформаційної закритості  підприємств, збільшення інформованості  учасників інвестиційного процесу  і підвищення прозорості інвестиційного  ринку.

     5. Зниження кримінальних і екологічних ризиків у регіоні.

     6. Надання більшої керованості  процесам, що відбуваються в економіці  і соціальній сфері регіону.  Врегулювання співвідношення владних  і управлінських функцій різноманітних  органів територіального управління.

     7. Сприяння в підвищенні кваліфікаційного рівня управлінських кадрів, набуттю ними навичок відповідно територіального і галузевого менеджменту.

     8. Розробка і реалізація міжрегіональних  і міжнародних договорів про  співробітництво; більш повне  використання регіоном можливостей європейської інтеграції і міжнародних фінансових організацій.

     9. Перехід до активної політики  зайнятості, розробка і впровадження  системи стимулювання створення  нових робочих місць, сприяння  заходам щодо ефективної зайнятості  населення; формування регіональної системи соціального захисту населення, яка об'єктивно не спроможна себе забезпечити і створює соціальну напругу у суспільстві; підвищення рівня і якості життя населення, поліпшення умов життєдіяльності.

     Останній  чинник, як і ряд інших чинників приведеного переліку, є одночасно і резервом, і результатом активізації інвестиційної діяльності. І навпаки, інвестиції в соціально-економічні чинники інвестиційного потенціалу (усе, що пов'язано з людиною) сприяє його послідуючому росту.

       Задача координації інвестиційної діяльності потребує також створення в регіоні спеціально орієнтованої інформаційної системи, основними функціями якої повинні стати: спостереження, аналіз і прогноз інвестиційних процесів на території регіону.

     В даний час визначений моніторинг здійснюють органи Держкомстату, що фіксують окремі показники інвестиційного процесу. Проте висока відповідальність прийняття інвестиційних рішень потребує, щоб перелік інформаційних показників був значно ширше.

     Створювана  система моніторингу повинна  вести спостереження і контроль, у першу чергу, по таким напрямкам:

     • моніторинг попиту і пропозиції на всіх сегментах інвестиційного ринку  регіону;

     • моніторинг інвестиційного клімату  й інвестиційної привабливості  в макроекономічному, регіональному  і галузевому розрізах (у першу чергу, відслідковування державних нормативно-законодавчих документів, постанов і рішень територіальних органів управління, які прямо або опосередковано впливають на інвестиційні процеси);

     • моніторинг реалізації інвестиційних  програм і проектів, тобто збір і надання даних для оцінки ефективності інвестиційних процесів і інвестиційної діяльності.

     Інвестиційна  привабливість регіону може оцінюватися  по слідуючих узагальнених показниках:

     1. Рівень загальноекономічного розвитку  регіону;

     2. Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

     3. Демографічні характеристики регіону;

     4. Рівень розвитку ринкових відносин  і комерційної інфраструктури  регіону;

     5. Рівень криміногенних, економічних  і інших ризиків. 

     Кожний  із перерахованих узагальнених показників формується на основі сукупності аналітичних показників, одержуваних із регіональної статистика і з інших джерел. Наведений перелік показників у значній мірі може бути використаний для характеристики найбільше розвинутого сегмента інвестиційного ринку - ринку капітальних вкладень.

     Рівень  загальноекономічного розвитку регіону характеризує потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну ємність регіонального ринку. Для такої оцінки можуть використовуватися такі показники:

     • питомий вага регіону у ВВП  і  національному доході;

     • обсяг виробленої промислової продукції  на душу населення;

     • рівень самозабезпечення регіону основними  продуктами харчування (обсяг виробництва  відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

     • середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;

     • обсяг і динаміка капітальних  вкладень і регіоні на одного жителя;

     • питома вага збиткових підприємств  із загальної кількості функціонуючих компаній і фірм і ін.

     Рівень  розвитку інвестиційної інфраструктури регіону може характеризувати темпи реалізації інвестиційних проектів. Для цієї цілі використовуються такі показники:

• число підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;
• обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;
• виробництво енергетичних ресурсів (у перерахунку на електроенергію) на душу населення;
• протяжність залізничних колій повідомлення в розрахунку на 100 кв. км території;
• протяжність автодоріг із твердим покриттям;

     Демографічні  характеристики регіону характеризують потенційний об`єм попиту населення на споживчі товари і послуги, а також можливості залучення кваліфікованої робочої сили в виробництво. Предметом аналізу при цьому є такі показники:

     • питома вага населення регіону в  загальній чисельності жителів  України;

     • співвідношення міських і сільських  жителів у регіоні;

     • питома вага населення, зайнятого в  суспільному виробництві на підприємствах  усіх форм власності;

     • рівень кваліфікації робітників, зайнятих у суспільному виробництві й ін.

     Рівень  розвитку ринкових відносин і комерційної  інфраструктури регіону характеризує відношення місцевих органів самоврядування до проведення ринкових реформ і створенню відповідного підприємницького клімату. Для такої оцінки можуть бути використані такі показники:

     • питома вага приватизованих підприємств  у загальному числі підприємств  комунальної власності;

     • питома вага компаній і фірм недержавних  форм власності в загальній кількості  виробничих підприємств регіону;

     • чисельність спільних компаній і  фірм із закордонними партнерами;

     • чисельність банківських установ  у регіоні, інвестиційних відділів банків і власне інвестиційних банків;