Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналіз інвестиційної  діяльності в Україні та шляхи  її розвитку

 

План

Вступ

І. Теоретичні аспекти інвестиційної  діяльності

1.1 Економічна суть інвестування. Види інвестицій.

1.2  Приоритетні галузі для  іноземного інвестування в Україні

ІІ. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні.

2.1. Іноземна інвестиційна діяльність  в Україні

2.2 Проблеми іноземного інвестування  в Україні. 
ІІІ. Шляхи поліпшення інвестиційної діяльності в Україні

Висновок 

Спсок використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ......................................................................................................................1

І. Теоретичні аспекти інвестиційної  діяльності................................................3

1.1 Економічна суть інвестування. Види інвестицій........................................3

1.2  Приоритетні галузі для  іноземного інвестування в Україні.....................8

ІІ. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні...................................................14

2.1. Іноземна інвестиційна діяльність  в Україні..............................................14

2.2 Проблеми іноземного інвестування  в Україні...........................................19 
ІІІ. Шляхи поліпшення інвестиційної діяльності в Україні............................24

Висновок .............................................................................................................32

Спиок використаної літератури ........................................................................34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

          На сьогодні актуальною є тема накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування. 
           У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення». 
              Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. 
                Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [6]. 
              Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді. 
          Інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту. 
Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

        У наступних розділах ми розглянемо і проаналізуємо сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні та можливі шляхи її розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Теоретичні аспекти інвестиційної  діяльності

1. 1 Економічна суть інвестування. Види інвестицій Інвестиції - нове  явище 

в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови - це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній1реєстрації.[7c.12-15] 
Однак капіталовкладення - інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування - це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції. 
За об'єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу. 
Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми. 
Перш, ніж з'ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. 
Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності). 
Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського "leasing" - довгострокова оренда машин і устаткування). 
Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду. 
Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання. 
Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм. 
Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах. 
Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод: 
1) придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар; 
2) він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги; 
3) вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони). 
За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди. 
Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції. 
Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери. 
Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу - індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій. 
При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній. 
Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі. 
До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов'язання, ф'ючерси, опціони. 
Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля. 
Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо. 
У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова - оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування - одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції. 
Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм. 
Інвестори. Це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо. 
Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків. 
Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента. 
Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон "Про iнвестицiйну дiяльнiсть", "Про цiннi папери i фондову бiржу", Про господарськi товариства", "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", "Про приватизацiйнi папери", Цивiльний кодекс, Декрет КМ "Про режим iноземного iнвестування", Положення "Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї" i т.д. 
I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи. 
1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї. 
2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об'єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об'єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний. 
3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо). 
Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi: 
* iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;  
* державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i1позичкових1коштiв; 
*1iноземного1iнвестування. 
Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами: 
1) невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству; 
2) добровiльнiсть iнвестування; 
3) рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi; 
4) захищеностi iнвестицiй; 
5) свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi. 
Об'єкти iнвестування. Об'єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об'єкти власностi, а також майновi права. 
Забороняється iнвестування в об'єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом. 
Замовники iнвестицiй i користувачi об'єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою. 
Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об'єкт iнвестування. 
Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутством).[7.c.83-89]

 

1.2 Приоритетні галузі для іноземного  інвестування в Україні

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.[8.c.52-53]

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження  втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

активізація використання існуючого виробничого  потенціалу по видобуванню та переробці  енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути  від хорошу віддачу вкладених  коштів, наприклад, при інвестуванні комплексу заходів щодо введення в експлуатацію великого масиву сьогодні недіючих вугільних шахт Донецького, Придніпровського та Львівсько-Волинського басейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобутого вугілля;

різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

комплексна  модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також докорінне поліпшення умов праці;

зниження  негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та сферах споживання енергоресурсів.

Участь  іноземного капіталу могла б істотно  активізувати конверсію військового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів та систем зв'язку.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є:

Західний  регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський  регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об'єктів належать:

підприємства атомного машинобудування;

підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського значення;

підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

підприємства та об'єкти електроенергетики, гідростанції, теплоелектростанції;

об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

автомобільні  дороги загального користування;

метрополітени;

магістральні  лінії електропередачі;

нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

соледобуванні підприємства та багато інших.

До  числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повноцінного ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу. Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами. Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнародної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зонами та об'єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, регіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.[8.c.54-60]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні.

2.1. Іноземна  інвестиційна діяльність в Україні

У I кварталі 2008 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 3244,0 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн ЄС надійшло 2587,3 млн.дол. (79,7% загального обсягу), з країн СНД – 391,7 млн.дол. (12,1%), з інших країн світу – 265,0 млн.дол. (8,2%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на суму 239,4 млн.дол.[за даними Держкомстату]