Врегулювання міжнародних торговельних суперечок

     Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, арбітраж припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень зі свого боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах (мирова угода). Таке арбітражне рішення має таку саму ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору.

     Арбітраж приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли:

• позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду й арбітраж не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;
• сторони домовляються про припинення розгляду; 
  арбітраж визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.

     Прийняте арбітражне рішення може бути виправлене та роз’яснене у випадках, передбачених законодавством. У разі необхідності, передбаченої законодавством, може бути прийняте додаткове рішення. Законодавство передбачає також можливість оспорювання арбітражного рішення.

     Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням і дотриманням вимог законодавства. 
 
 

     3. Арбітражна угода  

     В основі арбітражного вирішення спорів лежить арбітражна угода, тобто угода про передачу спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражна угода є умовою для визнання компетенції арбітражу, і тому найбільш актуальними були й залишаються проблеми правової природи арбітражної угоди та компетенції арбітражу.

     Арбітражна угода є специфічним договором. Специфічність арбітражної угоди полягає в тому, що як цивільно-правовий правочин, вона має процесуальні наслідки. А це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правового правочину застосовується цивільне законодавство; щодо виключення державного суду, тобто вилучення тієї чи іншої справи з його ведення та допустимості арбітражної угоди, ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства.

     У міжнародному комерційному обігу зустрічаються два види арбітражних угод: арбітражне застереження та третейський запис. Угода про арбітраж, включена до контракту й така, що передбачає можливість розгляду спорів, які можуть виникнути з контракту, називається арбітражним застереженням. Угода про арбітраж, що передбачає можливість розгляду спору, укладена у формі, відмінній від зовнішньоторговельного контракту угоди, називається третейським записом.

     Арбітражне  застереження – це угода сторін про арбітражний порядок

вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.

     Третейський запис – це окрема від контракту  угода між сторонами про арбітражний  розгляд уже існуючого між  ними спору.

     Усі вони є, по суті, відображенням одного й того ж, а саме: угоди сторін про передачу спору до третейського суду.

     Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.

     У законодавстві багатьох країн, як правило, немає розбіжностей у визначенні видів арбітражних угод. І арбітражне застереження, і третейський запис є достатніми основами арбітражу.

     У більшості країн, у тому числі  в Україні, Білорусі, Росії, країнах  Східної Європи, Великій Британії, Франції, ФРН, Данії, Норвегії, США, Канаді та ін., передбачений єдиний правовий режим арбітражного застереження та третейського запису.

     Як  правило, арбітражна угода складається  з наступних елементів:

     1) вид арбітражу (включно з правильною  назвою інституційного арбітражу,  якщо сторони обирають цей  вид);

     2) коло спорів, що передаються на розгляд до арбітражу;

     3) місце арбітражу;

     4) кількість арбітрів, їх національність  і кваліфікаційні вимоги;

     5) право, що застосовується до  суті спору;

     6) мова арбітражного провадження;

     7) право, що застосовується до  арбітражної угоди;

     8) правила процедури;

     9) повноваження арбітрів вирішувати  спір за справедливістю чи  у як дружні посередники (можливість  відступати від норм права);

     10) інші питання (застереження про  виключення можливості оспорювання  арбітражного рішення; порядок  розподілу арбітражних витрат тощо).

     Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом. 
Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою.

     Іноді арбітраж складається з одного арбітра. 
Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер - арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.

     Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.

     У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду.

      Саме  в арбітражному способі розгляду спорів яскраво проявляється принцип  автономії волі сторін, який дозволяє сторонам обрати правові норми, які  повинні застосовуватись до їх контрактних правовідносин:

      1)  національне право будь-якої країни; або

      2)  право декількох країни; або

      3) сукупність окремих норм права,  що належать до права однієї  чи декількох держав; або

      4)  норми міжнародного характеру,  тобто міжнародних конвенцій і інших актів, що стосуються міжнародної комерції, які не мають статусу правових норм якої-небудь конкретної держави.

     Арбітри при визначенні права, що повинно  застосовуватись до конкретного  спору, мають великі можливості.

      Визначення  сторонами мови провадження одночасно може вплинути на вибір арбітрів (факт володіння мовою арбітражу може зіграти визначальну роль), письмові докази та інші документи повинні подаватися в перекладі, обмін процесуальними документами повинен здійснюватися даною мовою, слухання, а також пояснення сторін і показання свідків повинні здійснюватися обраною мовою безпосередньо чи через перекладача і т.д.

      За  загальним правилом, сторони вільні як самостійно визначити правила  арбітражної процедури, так і  обрати будь-яке право, що буде регулювати всі процедурні питання. Таким правом може бути право інше, ніж право місця проведення арбітражу.

     Отже, арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер, чи ні. Це основа, підґрунтя міжнародного комерційного арбітражу, без якого арбітраж не може мати місця.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Вирішення міжнародних торговельних суперечок можуть здійснюватися як мирним шляхом (укладенням мирової угоди), так і у судовому порядку (рішенням Міжнародного арбітражу).

     Міжнародний комерційний арбітраж – це правовий механізм розв'язання спорів, слухання яких проходять за зачиненими дверима та у відповідності з арбітражною угодою, укладеною між двома або більше сторонами, за якою сторони погодились, що рішення, винесене складом арбітражу згідно праву або, якщо сторони передбачили інше, на інших підставах, після справедливих слухань буде обов'язковим для сторін. Таке рішення буде остаточним. Історія розвитку міжнародного комерційного арбітражу нараховує декілька століть. Ідеї врегулювання комерційних спорів стільки ж років, скільки і самій комерції.

     В наш час міжнародний комерційний арбітраж розвивається надзвичайно швидкими темпами. Це пов'язано в першу чергу з нечуваним ростом міжнародної торгівлі, співробітництва в галузі виробництва, науки і техніки, іноземних інвестицій як у розвинених країнах, так і у країнах з економікою, що розвивається. Торгівля та капіталовкладення набули транснаціонального характеру. Але між організаціями та компаніями, що здійснюють міжнародне співробітництво, можуть виникати різного роду розбіжності та спори, які не завжди можна врегулювати шляхом безпосередніх перемовин.

     Використовуючи  інститут міжнародного комерційного арбітражу, учасники міжнародних торговельних відносин можуть бути впевнені, що арбітражне рішення буде виконане в будь-якій державі-учасниці Нью-Йоркської конвенції  про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, за виключенням обмеженого кола обставин, перерахованих в цій конвенції, за якими відповідний компетентний державний орган має право відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

     Арбітражний порядок врегулювання міжнародних комерційних спорів має ще декілька істотних переваг по відношенню до судового. Розгляд спору в міжнародному комерційному арбітражі носить виключно демократичний характер. Свобода вибору складу арбітражного суду є однією із найбільших переваг арбітражу у порівнянні з судовим порядком розгляду спорів. Сторони мають можливість прийняти до уваги особистість арбітра, його професійну кваліфікацію, знання та досвід роботи. Звичайні суди не надають такої можливості. Сторони в разі звернення до міжнародного комерційного арбітражу можуть обрати місце проведення арбітражу та мову арбітражного розгляду, вони можуть встановити частково або повністю саму арбітражну процедуру, а також виключити спір з-під дії права та вирішити його по справедливості.

     Процедура арбітражного розгляду проста, вона не регламентується багатьма процесуальними нормами, які регулюють судову процедуру, що забезпечує відносну швидкість розгляду спорів в порядку арбітражного провадження, а для організацій та компаній, які ведуть торгові та інші операції, це має особливо велике значення.

     Основною  і величезною перевагою міжнародного комерційного арбітражу є та обставина, що рішення арбітражного суду є остаточним, воно не підлягає зміні, воно обов'язкове для сторін, а у випадку, якщо одна із сторін добровільно не виконує арбітражне рішення, воно може бути виконане в примусовому порядку.

     Сторони, що використовують міжнародний комерційний  арбітраж, прагнуть того, щоб правила, які регулюють процедуру арбітражного розгляду, забезпечували їм достатньо широку свободу в ході проведення арбітражного провадження. Окрім цього, якщо сторони-учасники міжнародного комерційного арбітражного процесу представляють різні правові системи, то в цьому випадку правила проведення арбітражного провадження повинні дозволяти знаходити компроміси між цими системами.

     Принцип добровільного звернення до арбітражного розгляду є одним з основних принципів  міжнародного комерційного арбітражу. Спір може бути направлений на розгляд  арбітражу тільки при наявності дійсної арбітражної угоди між сторонами.

     Отже, маючи всі вищеназвані переваги, міжнародний комерційний арбітраж сприяє розширенню та полегшенню міжнародного торгового та економічного співробітництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

1. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: Підруч. для студ. спец. «Міжнар. право» вузів / Анцелевич Г.О., Покрещук О.О.; Укр. акад. зовніш. торгівлі. – К.: Алерта: Пектораль, 2003.
2. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів. Навч. посіб. – К.: Либідь, 1995.
3. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. У 2-х т.т. Том 1: Основи теорії. – К., 2002 Том 2: Основні галузі. – К., 2004.
4. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. – К.: МАУП, 2000. – 158с.
5. Международное право: Словарь-справочник / Додонов В.Н. Панов В.П., Румянцев О.Г.; Под общ. ред. В.Н.Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 362 с.
6. Тимченко Л.Д. Міжнародне право : навч. посіб. для дистанц. навчання. / Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини «Україна» – К., 2007. – 223 с.