Оцінка об’єктів комерціалізації

Міністерство  регіонального розвитку, будівництва та

житлово-комунального господарстваУкраїни

Академія  муніципального управління 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

 на  тему:

Оцінка  об’єктів комерціалізації 
 
 
 
 
 

Виконав: 

студент 4-го курсу

групи М-43

  Допіра Вадим 
 

Київ -  2011 
 
 
 

ЗМІСТ 

 
Вступ 

1.Сутність комерціалізації інтелектуальної власності

2. Основні методи інжинірингу 

3. Взаємовідносини суб'єктів і об'єктів ринкових відносин при комерціалізації інтелектуальної власності.

Висновок. 

Список  використаних джерел . 
 

Вступ

   Ринкова економіка дає відповідь на питання, що виникає у будь-якого підприємства про те, як стати лідером на якому б то ні було ринку, в якій би то не було сфері діяльності. Ця відповідь полягає в тому, що продавець повинен зацікавити потенційного покупця у своєму товарі, показати, що він вигідно відрізняється від інших. Для цього товар повинен краще задовольняти якісь потреби в порівнянні з іншими. Або відкрити для споживача нові потреби, до яких його може підштовхнути маркетинг. У даному випадку мова про інновації.  
      Однак створити інновацію не означає створити ходовий товар. Друга половина, і не менш важлива з точки зору досягнення кінцевого результату, - представити її на ринку, зробити її такою і піднести її так, щоб забезпечити максимальний попит.  
     Перш за все, слід говорити про впровадження інновацій. Це може відбуватися на комерційній основі. У такому випадку відбувається процес, який прийнято називати комерціалізацією.  
 

сутність  комерціалізації  інтелектуальної  власності

Комерціалізація інтелектуальної власності - це процес залучення об'єктів інтелектуальної власності в економічний оборот, використання інтелектуальної власності в господарській діяльності підприємств.  
Перерахуємо ряд практичних переваг:  
власники інтелектуальної власності можуть бути засновниками фірм без відволікання реальних грошових коштів шляхом внесення об'єктів інтелектуальної власності в статутний капітал підприємства;  
можна отримувати додаткові доходи за передачу права користування інтелектуальною власністю;  
інтелектуальну власність можна використовувати як заставу при отриманні кредиту;  
інтелектуальна власність забезпечує захист від конкурентів на період виведення на ринок нової продукції, а також захист від недобросовісної конкуренції;  
інтелектуальна власність сприяє створенню рекламного іміджу при інформуванні про правову охорону продукції, що випускається або роботі за ліцензією відомого виробника;  
інтелектуальна власність дозволяє знизити податок на прибуток шляхом зменшення бази оподаткування на величину амортизації нематеріальних активів і величину витрат на створення об'єктів інтелектуальної власності;  
інтелектуальна власність дозволяє знизити податок на додану вартість, якщо угода оформляється як патентний, ліцензійний чи авторський договір.  
Документальне оформлення комерційних операцій з інтелектуальною власністю може бути здійснено у вигляді:  
договору про створення та передачу науково-технічної продукції;  
договору про виконання НДДКР;  
ліцензійного договору;  
установчого договору;  
франшизою угоди і т.д.  
Процес залучення об'єктів інтелектуальної власності в комерційний і господарський оборот передбачає попередню оцінку їх вартості на етапі "ex ante".Ціноутворення на складні активи, до яких відносяться і об'єкти інтелектуальної власності, має значно складніший характер, ніж ціноутворення на інші ринкові блага.  
Оцінка інтелектуальної власності являє собою відносно самостійну область сучасних досліджень, науковий апарат якої знаходиться в постійному розвитку і вимагає подальшого вдосконалення.  
Інтелектуальна власність у вигляді винаходів, захищених патентами діючими, заявок на винаходи - "patent pending", "ноу-хау", торгових марок і т.д. в усьому світі високо оцінюється і є джерелом доходу і предметом прибуткового інвестування. Відомо, що з усієї вартості відкритих акціонерних товариств у розвинених країнахприблизно 85% у цей час припадає на інтелектуальну власність.  
Однак також відомо, що тільки 2-3% від усієї кількості запатентованих винаходів приносять винахідникам більше коштів, ніж було витрачено на процес патентування. Це викликано тим, що процес передачі патентів у сферу виробництва є трудомістким, тривалим, що потребують спеціальних знань і спільної роботивинахідників з командою фахівців, що доводять потенційним покупцям інтелектуальної власності її справжню ринкову вартість і прибутковість.  
Фінальною стадією такої роботи є ліцензування патенту, тобто складання між власником прав на інтелектуальну власність - "Ліцензіаром" - і її покупцем - "Ліцензіатом" - ліцензійного договору, в якому вказані всі умови і терміни поетапної оплати передачі винаходи у виробництво і, відповідно, платежі, виплачувані винахіднику, за впровадження і подальші виплати відсотків від продажу продукції, заснованої на винахід.  
Найважливішою частиною такого ліцензійного договору є умови відповідальності "Ліцензіата" за невиплату зазначених платежів та узгоджені методи вимоги виконання зобов'язань "Ліцензіата", які також є предметом "супроводу" договору фахівцями в галузі прав на інтелектуальну власність і можуть зажадати багаторічної діяльності.  
Умови комерціалізації інновацій  
Умови комерційної реалізації об'єктів інтелектуальної власності засновані на принципах патентного права:  
• принцип свободи творчості як конституційний принцип;  
• принцип винятковості прав патентовласника;  
• принцип дотримання інтересів, як патентовласника, так і суспільства;  
• принципи ініціативи і довірчого співробітництва суб'єктів патентного права;  
• принцип обов'язкової новизни об'єктів охорони;  
• принцип охорони результатів тільки творчої діяльності;  
• принцип обов'язкового державного визнання об'єктів охорони;  
• принцип морального і матеріального стимулювання авторів.  
Оцінка потенціалу комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності будується на принципі: інтелектуальна власність створює цілий ряд витрат, які повинні бути протиставлені ряду можливостей з генерування доходу для тих, хто експлуатує цю інтелектуальну власність.  
Доцільність патентування визначається цілями використання інтелектуальної власності. Можна виділити дві основні мети використання об'єктів інтелектуальної власності:  
• продаж (експорт) продукції власного виробництва;  
• продаж (експорт) технології як мети патентування;  
Критерії доцільності патентування включають в себе наступні:  
• технічний рівень об'єкта;  
• економічна ефективність;  
• значущість конкретного винаходу в об'єкті техніки;  
• наявність ноу-хау;  
• можливість докази порушення патенту;  
• наявність ринку;  
• наявність інтересу конкурентів і т.п.  
форми комерціалізації інновацій  
Форми передачі об'єктів інтелектуальної власності в додатку до технічних об'єктів або об'єктів промислової власності розправляться на види, представлені втаблиці 1.  
Таблиця 1 - Ринок науково технічної продукції 

Форми комерціалізації  об'єкта інтелектуальної власності  можуть бути представлені схематично наступним чином:  
• Розробка впроваджується у виробництво, звідки виводиться наринок.  
• Розробка закінчується передачею прав на об'єкт інтелектуальної власності.  
• Розробка виливається у створення спільного виробництва (підприємства).  
В основі комерціалізації лежить укладання ліцензійних угод. Ліцензійна угода - це угода про довготривале науково-технічне співробітництво конкурентів - тих, хто створює і володіє інтелектуальною власністю, і тими, хто не володіє цією інтелектуальною власністю і кому ця інтелектуальна власність необхідна для забезпечення досягнення власних цілей. Висновок ліцензійної угоди здійснюється в тих випадках, коли:  
• дохід від продажу ліцензії перевершує витрати з контролю використання ліцензії;  
• дохід від продажу ліцензії перевершує розмір упущеної вигоди при відмові від монополії на передану технологію на даному ринку.  
Ліцензійна угода - це документ дозволяє використовувати в комерційних цілях:  
• конструктивні розробки  
• технологічні розробки  
• методи  
• моделі  
• програмні засоби  
Ліцензійна угода визначає право на використання об'єктів інтелектуальної власності, і передається від ліцензіара ліцензіату на основі взаємного ліцензійної угоди.  
Ліцензія має наступні різновиди:  
• ліцензія повна  
• ліцензія виняткова  
• ліцензія проста  
Ліцензія повна ліцензіара повністю позбавляє прав самостійного використання об'єкта ліцензії і видачі аналогічних ліцензій іншим особам, а ліцензіату дозволяється використовувати об'єкт ліцензії монопольно на умовах і протягом строку дії.  
Виняткова ліцензія ліцензіара частково позбавляє прав самостійного використання об'єкта ліцензії і видачі аналогічних ліцензій іншим особам, а ліцензіату дозволяється використовувати об'єкт ліцензії монопольно, але тільки на певній території на умовах і протягом строку дії.  
Ліцензія проста ліцензіара не позбавляє прав самостійного використання об'єкта ліцензії і видачі аналогічних ліцензій іншим особам, ліцензіату дозволяється використовувати об'єкт ліцензії на умовах і протягом строку дії.  
Існує два основних поняття ліцензійної угоди:  
• Роялті - основа для визначення всіх інших видів платежів за ліцензією.  
• Ціна ліцензії - баланс інтересів ліцензіара і ліцензіата.  
Основними показниками ліцензійної угоди є наступні:  
• база роялті (ціна одиниці або всієї продукції за ліцензією; обсяг продукції, виготовленої із застосуванням способу; при широкому асортименті продукції вартість певної сировини; прибуток).  
• ставка роялті (типова для даної галузі або для інших ліцензій того ж ліцензіара і / або ліцензіата).  
• термін ліцензії (визначається терміном морального старіння об'єкта ліцензії, не може бути більше терміну дії патенту або менше, ніж характерний термін освоєння виробництва у даній галузі).  
Мінімальні роялті повинні покрити витрати ліцензіара на оформлення та підтримання чинності прав інтелектуальної власності, витрати на проведення попередніхпереговорів з укладення ліцензійної угоди, витрати ліцензіара на здійснення обов'язків за ліцензійною угодою (навчання, технічна допомога, постачання вузлів і деталей, сировини). Беруться до уваги витрати ліцензіара на НДДКР і освоєння виробництва продукції по патенту.  
Максимальні роялті визначаються на основі оцінки витрат ліцензіата на реалізацію найкращої альтернативи придбання ліцензії (проведення НДДКР, придбання іншої ліцензії, відмова від придбання ліцензій).  
Щодо території дії ліцензійної угоди, можна сказати наступне: ліцензіар і ліцензіат прагнуть не допустити чи звести до мінімуму конкуренцію між собою. Вони включають у ліцензійне угоду умова, що обмовляє надання ліцензіатові визначеної території, на якій йому надається право виробництва і збуту ліцензійної продукції.  
Ціна ліцензії є вибір виду ліцензійних платежів з таких можливих варіантів:  
• періодичні платежі (процентні відрахування) протягом терміну дії ліцензійної угоди, тобто роялті.  
• фіксовані платежі, вироблені одноразово або в розстрочку, іменовані паушального платежу.  
• Комбіновані (змішані) платежі - роялті в поєднанні з паушального платежу.  
Передача ноу-хау виділяється як особливий вид комерціалізації і має ряд особливостей. Операція з передачі ноу-хау - це надання безпатентних ліцензії.  
Основні відмінності передачі ноу-хау полягають у наступному:  
• великий ризик, пов'язаний з розкриттям конфіденційного істоти ноу-хау до укладення контракту і витоком ноу-хау від одержувача третім особам після укладення контракту;  
• необоротний характер передачі ноу-хау;  
• постійно присутній часовий фактор;  
• невизначеність періоду збереження конфіденційності ноу-хау (швидкий розвиток технології робить загальнодоступним ноу-хау, яке було секретним).  
Способи платежів:  
• готівку (паушальні платежі та роялті або їх комбінація);  
• зустрічні поставки товарів або надання послуг;  
• змішана форма (готівка, бартер, послуги).  
Угоди про нерозголошення таємниці можуть застосовуватися для захисту ідей, інформації, даних, концепцій, не оформлених у вигляді захищеного об'єкта інтелектуальної власності. При цьому існують такі форми захисту:  
• Комерційна таємниця (нерозголошення сутності інновації)  
• Підписання Угод про нерозголошення таємниці - Non-Disclosure Agreement, підписується тільки в тому випадку, якщо є довіра до сторони, якій розголошуєтьсятаємниця і яка бере на себе зобов'язання не розголошувати цю таємницю - є фінансова можливість зупинити подальше розголошення таємниці в разі несанкціонованого розголошення.  
Звичайна реакція інвесторів на пропозицію підписати угоду про нерозголошення таємниці - не підписувати угоду про нерозголошення таємниці. Це пов'язано з тим, що інвестори за визначенням не схильні ризикувати, і з тим, що інвестори стикаються з великою кількістю схожих ідей і концепцій і не підписують всі угоди, які їм пропонують. У такому випадку, слід рекомендувати дослідникам і винахідникам працювати з тими консультантами та інвесторами, яким власник ідеї довіряє. Тому кращий спосіб дій - це чітко визначити моменти, охоронювані угодою про нерозголошення таємниці. При цьому необхідно в будь-якому випадку забезпечити збереження комерційної таємниці в таємниці і провести процедуру належної відповідальності по відношенню до консультантів і інвесторам, яким буде розкрита комерційна таємниця.  
Способи комерціалізації інтелектуальної власності  
Існує ряд способів комерціалізації інтелектуальної власності. Це інжиніринг, промислова кооперація, передача технологій в рамках спільних підприємств, технічна допомога, франшізінг, лізинг.  
Інжиніринг - це сукупність проектних і практичних робіт, що належать до інженерно-технічній галузі та необхідних для здійснення проекту. Прикладом таких послуг є (а) консультативні послуги, пов'язані з інтелектуальними послугами при проектуванні об'єктів, розробкою планів проведення та контролю робіт; (б) технологічні послуги, пов'язані з наданням замовнику технологій і (в) будівельні послуги, пов'язані з постачанням і монтажем технологічного обладнання ,будівництвом технологічних ліній і виробництв «під ключ».  

 
 
Рисунок 1 - Основні методи інжинірингу.  

Промислова кооперація - це форма комерціалізації технологій, коли забезпечується інтенсивний технологічний  обмін. При комерціалізації технологій у формі промислової кооперації укладаються угоди про виробничу  кооперацію, в рамках яких крім прямих чи взаємних поставок (продажів і закупівель) продукції або надання послуг між сторонами створюється тривала  спільність інтересів, спрямованих  на отримання додаткової взаємної вигоди. Коопераційні угоди укладаються  з наступних причин: 

• отримання  або поділ технічних знань;  
• пошук кращих умов для виробництва і використання трудових ресурсів;  
• збільшення серійності і спеціалізації виробництва;  
• пошук нових ринків збуту;  
• зменшення виробничих витрат і т.п.  
Передача технологій в рамках Спільних підприємств здійснюється тоді, коли зацікавлені партнери з різних країн об'єднують зусилля, знання та досвід у виробництві нової для даного ринку продукції з поділом спільного ризику.  
Технічна допомога - це технічні послуги та допомогу, які оформляються двома способами:  
• Технічна допомога є головним предметом угоди.  
• Технічна допомога включається розділом в угоду про передачу технології або постачаннях устаткування.  
Особливість угод про надання технічної допомоги полягає в тому, що об'єкт контракту - «невловимий» товар - технічні послуги,  
виконання досліджень, навчання та підготовка кадрів. Крім того, наявність елементів інжинірингових послуг, підрядних робіт, контрактів на оренду приладів та інструментів.  
В угоду включаються:  
• положення про нерозголошення отриманих в процесі навчання конфіденційних відомостей;  
• питання побутового влаштування інструкторів і учнів;  
• транспортні витрати, зобов'язання зі страхування та послуги перекладачів за рахунок приймаючої сторони;  
• заходи щодо сприяння обох сторін одна одній в отриманні віз і дозволів на роботу для стажистів та інструкторів.  
Форми винагороди за різні види навчання обумовлюються в контракті або включаються у ліцензійне угодою передачу технології. Окремі види навчання здійснюються безоплатно (наприклад, відряджений ліцензіаром або постачальником технології фахівець з монтажу й налагодження устаткування навчає місцевих робітників і майстрів).  
Франшізінг - це мобільна і гнучка форма передачі технологій. Переваги франшізінга для різних учасників процесу полягають у наступному:  
• для франшізора (який надає франшизу);  
• швидке впровадження;  
• на новому ринку;  
• без значних інвестицій;  
• для франшізата (одержувача франшизи);  
• початок нового виду ділової активності;  
• з меншою небезпекою невдачі і провалу, завдяки підтримці з боку франшізора, що включає передачу певних навичок, прийомів і послуг, а також надання допомоги і навчання персоналу;  
• для споживача;  
• розширення вибору товарів і послуг на місцевому ринку;  
• відповідне (часто гарантоване) фірмову якість  
• конкурентні ціни.  
Привабливість франшізінга як форми комерціалізації технології полягає в тому, що франшізінг забезпечує пробну експлуатацію ринку, допомагає визначити реальну місткість ринку і потреби ринку. При цьому така форма комерціалізації не створює необхідності у великих капітальних витратах. За результатами франшізінга можна провести обгрунтування подальшої експансії технології на ринку, зробити висновок про доцільність організації виробництва із застосуванням інноваційноїтехнології.  
Наступний за франшізінгом етап співпраці - угода з передачі технології, наприклад, закупівля ліцензії на виробництво і збут аналогічного товару на місцевому чи регіональному ринку.  
Лізинг - специфіка лізингу стосовно комерціалізації технології полягає в наступному:  
• оренда прав і технології;  
• небезпека ризику, пов'язаного з порушенням прав третіх осіб. У більшості лізингових угод патентні ризики є відповідальністю орендодавця, якщо в контракті немає «патентної застереження», що регламентує взаємини сторін у разі пред'явлення орендарю патентних претензій і позовів від патентовласника або виняткового ліцензіата;  
• орендар має право використовувати передане йому ноу-хау по закінченні терміну оренди обладнання та технології, якщо в контракті немає відповідноїзастереження;  
• можливий лізинг ліцензій: орендодавець купує право використання патенту на певний термін і на певній території з правом надання субліцензії і по лізинговому контракту передає це право в оренду орендарю. Тобто куплена лізинговою компанією ліцензія передається орендарю у формі своєрідної субліцензії. Такі угоди можуть укладатися в пакеті з лізинговим контрактом на технологічне обладнання та самостійно.  
Проблеми і практика комерціалізації інтелектуальної власності  
Загальноприйнято, що економіку XXI століття будуть визначати новітні наукомісткі технології та інформатизація суспільства, як результат глобальної інформаційноїреволюції. У процесі інформатизації суспільства буде відбуватися перетворення традиційного технологічного (індустріального) способу виробництва в новий, постіндустріальний, на основі кібернетичних методів і заснованих на ЕОМ засобів управління, в якому всі види знання перетворюються в компонент продуктивних сил, і в якому наука стає продуктивною силою суспільства і , з'єднуючись з технікою і виробництвом, органічно вибудовується у відтворювальний процес  
Тому в даний час актуальною стратегічним завданням економіки України є розвиток вітчизняного промислового наукоємного виробництва, розробка та освоєння нових наукоємних та інформаційних технологій і прискорене формування ринкових відносин в промисловості для одержання вітчизняної конкурентоспроможної продукції та забезпечення інтересів національної економічної безпеки за рахунок збереження та розвитку промислового і науково -технічного потенціалу країни.  
При практичному здійсненні інвестиційної та інноваційної діяльності на підприємстві (в організації) виникає безліч правових проблем, що вимагають системного аналізу для найбільш ефективного та оперативного їх дозволу.  
Найбільш складними та актуальними на практиці є проблеми формування ринкових відносин комерційного використання інтелектуальної власності (комерціалізації інтелектуальної власності), так як від ступеня успішного вирішення цих проблем залежить можливість досягнення кінцевих позитивних результатів інвестиційної та інноваційної діяльності.  
Тому представляє певний практичний інтерес системний аналіз організаційно-правових проблем комерціалізації інтелектуальної власності при практичному здійсненні інноваційної діяльності підприємства (як основної ланки промислового виробництва), оскільки ефективне регулювання відносин власності є основним засобом формування ринкових відносин в промисловості і в кінцевому підсумку визначає результативність інноваційної діяльності підприємства .  
Актуальність вирішення даних проблем визначається тим, що ступінь наукової розробленості загальних питань цієї комплексної проблематики досить незначна, оскільки перехід до ринкової економіки не тільки вніс суттєві новації у зміст господарських та соціальних відносин, а й відродив в нашій країні ряд виробничих та цивільно-правових відносин, яких до цього в соціалістичній практиці господарювання фактично не було.  
Так, що існувало раніше протягом декількох десятиліть при соціалістичних виробничих відносинах винахідницьке право в даний час практично повністю замінено гармонізованими з міжнародними нормами патентним правом, відбулася кардинальна заміна практично всього законодавства в галузі створення, правової охорони і використання результатів інтелектуальної діяльності (об'єктів промислової власності, авторського права та конфіденційної інформації), інтенсивно формується інститут приватної власності, в тому числі і на результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), результати інтелектуальної діяльності стають одним з найважливіших об'єктів майнових товарно-грошових відносин і легальної складовою частиною майнових комплексів ( підприємств і організацій).  
У майні (на балансі, в кошторисі) підприємств і організацій з'явилися і все більш широко використовуються відомі раніше «нематеріальні активи» і «нематеріальні основні засоби», розвивається оціночна діяльність, в тому числі і майнових прав інтелектуальної власності, права інтелектуальної власності вносяться до статутного капітал підприємств і використовуються як частина майна підприємств і організацій, формуються і розвиваються нові форми договірного оформлення передачі прав на використання об'єктів виключного права за договорами комерційної концесії та довірчого управління. В умовах соціалістичних виробничих відносин це взагалі не практикувалося через законодавчого закріплення всіх майнових прав на результати інтелектуальної праці та засоби виробництва за державою.  
При цьому проблема залучення в господарський (комерційний) обіг інтелектуальної власності виникла вже на державному рівні. Зокрема, це підтверджується Указом Президента Російської Федерації «Про державну політику по залученню в господарський обіг результатів науково-технічної діяльності та об'єктів інтелектуальної власності у сфері науки і технологій» (№ 863 від 22 липня 1998 р).  
Відповідно до цього Указу при залученні в господарський обіг результатів науково-технічної діяльності та об'єктів інтелектуальної власності у сфері науки і технологій пріоритетними є напрями, що забезпечують збалансованість прав і законних інтересів суб'єктів правовідносин, включаючи державу, а також державнестимулювання процесів створення, правої охорони та використання інтелектуальної власності для підвищення на цій основі конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників.  
Крім цього продовжується кодифікація інтелектуальної власності в рамках третьої частини Цивільного Кодексу РФ, актуальна задача розробки проектів законодавчих актів, які передбачають удосконалення правовідносин у сфері створення, правової охорони і використання результатів науково-технічної діяльності та об'єктів інтелектуальної власності у сфері науки і технологій, а також нормативних актів, що передбачають визначення порядку використання результатів науково-технічної діяльності за державними контрактами і для державних потреб та захисту інтересів держави та забезпечення національної безпеки при господарському (економічному) використанні інтелектуальної власності.  
Взаємовідносини суб'єктів і об'єктів ринкових відносин при комерціалізації інтелектуальної власності

В умовах ринкових відносин інтелектуальна власність стає одним з найважливіших об'єктів майна юридичної особи (підприємства, організації), за допомогою якого реалізуються майнові товарно-грошові відносини в сфері створення, правової охорони і використання результатів інтелектуальної діяльності (нових знань та інформації). Це означає, що господарський оборот інтелектуальної власності на рівні господарюючого суб'єкта (підприємства, організації, підприємця) являє собою економіко-правову модель суспільного ринку інтелектуальної власності (результатів інтелектуальної діяльності). При цьому механізм ефективного господарського обороту інтелектуальної власності за допомогою збалансованості прав і законних інтересів суб'єктів правовідносин здатний забезпечити єдність попиту і пропозиції на результати інтелектуальної діяльності, розвиток науково-технічних досліджень, їх промислову реалізацію, виробництво і споживання нових конкурентоспроможних товарів і послуг, стимулюючи тим самим процес науково-технічного прогресу і відродження економіки Росії.  
Складність аналізу майнових цивільно-правових відносин господарського обороту інтелектуальної власності в діяльності підприємств і організацій обумовлюється також тим обставиною, що проблеми введення інтелектуальної власності в господарський оборот і її використання в якості майна учасників цивільного обороту проявляються у вигляді складного комплексу розвиваються в часі правових, економічних, фінансових, технічних і соціальних відносин, що виникають у різний час між різними суб'єктами ринкових відносин, що мають часом протилежні інтереси.  
Тому необхідні виділення окремих, що мають власні інтереси, суб'єктів інноваційної діяльності та аналіз взаємин між ними для пошуку шляхів їх ефективного регулювання в процесі комерціалізації інтелектуальної власності.  
Загальна схема взаємодії основних суб'єктів ринкових відносин при комерціалізації інтелектуальної власності в процесі інноваційної діяльності представлена ​​на малюнку 1.  
взаємовідносин суб'єктів і об'єктів ринкових відносин при комерціалізації інтелектуальної (промислової) власності 
Малюнок 2. Схема.  
§ - законодавчі та нормативні акти;  
ІС - інтелектуальна власність;  
$ - Фінансові кошти;  
Пр - споживана споживачами продукція (послуги);  
Пр ІС - продукція на основі інтелектуальної власності;  
Пр К - продукція конкурентів;  
Пр Бенкет - «піратська» продукція.  
Відповідно до запропонованої схеми основними суб'єктами ринкових відносин при комерціалізації інтелектуальної власності в процесі інноваційної діяльності є:  
органи державного управління і контролю;  
підприємство, що безпосередньо здійснює створення і використання нових технологій в інноваційній діяльності;  
автори (творці) нових технологій у вигляді результатів інтелектуальної діяльності (об'єктів авторського права, об'єктів промислової власності, об'єктів комерційної таємниці - «ноу-хау»);  
інвестори, що бере участь шляхом фінансування у виробничому циклі створення та використання інтелектуальної власності та в організації промислового випуску нової продукції;  
виробники-«конкуренти», що випускають конкурентну продукцію (послуги) на основі власних розробок або інших аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;  
виробники-«пірати», які здійснюють несанкціоноване використання об'єктів інтелектуальної діяльності підприємства і випускають підроблену продукцію.  
Місцем, де можливо практичне зіткнення (колізія) інтересів окремих суб'єктів інноваційної діяльності і здійснення контролю за об'єктами ринкових відносин, є споживчий ринок продукції (послуг).  
Саме на ринку найбільш яскраво і загострено проявляються проблеми, що виникають у взаємовідносинах суб'єктів ринку при комерціалізації інтелектуальної власності, відмінність і схожість їхніх інтересів.  
За характером прояву можна виділити три основні аспекти взаємин:  
технічний, пов'язаний безпосередньо з матеріальними і нематеріальними об'єктами промислового виробництва продукції (послуг) на основі інтелектуальної власності;  
фінансово-економічний, пов'язаний зі споживанням продукції інноваційної діяльності та відповідним перерозподілом фінансових коштів;  
соціально-правовий, пов'язаний з моральними та юридичними нормами (законами) і традиціями, які необхідно враховувати (виконувати) у підприємницькійдіяльності.  
По виду беруть участь суб'єктів всі відносини можна розділити на наступні основні групи взаємовідносин юридичних осіб при комерціалізації інтелектуальної власності:  
підприємство - органи державного управління і контролю;  
підприємство - автори (творці) об'єктів інтелектуальної власності;  
підприємство - інвестори;  
підприємство - виробники-«конкуренти»;  
підприємство - виробники-«пірати»;  
підприємство - споживачі.  
При цьому кожна з цих груп відносин на практиці вимагає окремого розгляду та вироблення спеціальних заходів (підходів) з врегулювання проблем взаємин відповідно до конкретної ринкової ситуації, стратегією і тактикою поведінки підприємства на ринку.  
Найбільш складними та найменш розробленими на практиці є фінансові відносини в умовах ринку і проблеми пов'язані з регулюванням відносин у зв'язку створенням, правовою охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності, а також проблеми пов'язані з інвентаризацією, документальним оформленням, оцінкою та бухгалтерським обліком інтелектуальної власності як майна підприємства.  
Проблеми, пов'язані з комерційним використанням інтелектуальної власності можна розділити на наступні основні групи:  
проблеми регулювання відносин при створенні об'єктів інтелектуальної власності на підприємстві;  
проблеми набуття та оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, створених поза підприємством;  
проблеми забезпечення охорони (збереження) і правового захисту інтелектуальної власності;  
проблеми комерційного використання інтелектуальної (промислової) власності як майна (нематеріальних активів) підприємства;  
фінансово-економічні проблеми використання інтелектуальної власності та організації її бухгалтерського обліку, включаючи:  
інвентаризацію об'єктів інтелектуальної власності;  
підтвердження прав власності;  
оцінку інтелектуальної власності;  
бухгалтерський облік і аудит інтелектуальної власності;  
оподаткування інтелектуальної власності та операцій з нею.  
У будь-якій з перерахованих вище груп відносин можна (необхідно) розробити адекватні конкретної ринкової ситуації заходи регулювання відносин, забезпечення надійного захисту і ефективного (оптимального) використання інтелектуальної власності.  
1. Правові заходи - «заходи примусу», тобто захист прав та інтересів авторів та їх правонаступників (захист «патентної монополії») силою законів держави у виглядівідповідного покарання виробників-«піратів» за несанкціоноване використання об'єктів промислової власності.  
2. Економічні заходи - «заходи економічного розрахунку», засновані на свідомому і добровільному виборі прийнятних правил індивідуальної поведінки на основі економічної доцільності, використання офіційних податкових пільг та переваг санкціонованого використання нових технологій.  
3. Морально-етичні заходи, засновані на пропаганді правил «чесного бізнесу» і суспільного неприйняття несанкціонованого використання чужої інтелектуальної власності.  
4. Договірні заходи, засновані на ретельній розробці вигідних для підприємства договорів і угод та на добровільному прийнятті на себе договірних зобов'язань щодо співпраці та спільної діяльності з партнерами з інноваційного бізнесу.  
5. Заходи з оформлення інтелектуальної власності як майна (об'єктів власності) підприємства шляхом інвентаризації, документального оформлення, оцінки та бухгалтерського обліку результатів інтелектуальної діяльності.  
Таким чином, при практичному здійсненні комерціалізації інтелектуальної власності в інноваційній діяльності необхідно виділяти групи відносин між окремими суб'єктами ринкових взаємовідносин, формулювати виникають при цих відносинах в конкретних ринкових умовах організаційно-правові проблеми і шукати адекватні і найбільш ефективні (оптимальні) для кожної групи відносин шляху ( варіанти) вирішення цих проблем.