Формування інформаційного ринку України: стан, проблеми, перспективи розвитку

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана

Кафедра інформаційного менеджменту

Курсова робота

з дисципліни «Інформаційний бізнес»

«Формування інформаційного ринку України: стан, проблеми, перспективи розвитку»

                                                                                          Виконала:

студентка 4 курсу 3 групи

     спеціальності 6502

Дружиніна Ксенія Валеріївна

Перевірив:

доцент

Камінський Олег Євгенійович

Київ 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………  3

1.      Загальна характеристика та особливості інформаційного ринку………….   2

              1.1 Структура інформаційного ринку…………………………………….   5

              1.2 Суб’єкти інформаційного ринку……………………………………..   11

2.      Особливості розвитку інформаційних відносин на інформаційному ринку Україні…………………………………………………………………………   14

2.1 Правове середовище діяльності на інформаційному ринку………...   17

2.2 Економічні умови роботи інфраструктури…………………………..   18

3.      Інтеграція  України у світовий інформаційний ринок……………………..   19

              3.1 Сучасний стан та розвиток інформаційного ринку на Україні…….   19

              3.2 Проблеми інтеграції у світовий інформаційний ринок……………..  25

Висновки………………………………………………………………………….  37

Використана література………………………………………………………...  41

Вступ

Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об’єктом купівлі-продажу. Отже, суттєвою особливістю розвитку ринкових відносин на сучасному етапі є формування інформаційного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до інформаційного суспільства і є головним фактором інформатизації всіх сфер діяльності людини.

Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальних продуктів та послуг. Інформаційний ринок представляє собою сферу товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини, пов'язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність по організації руху інформаційних продуктів від виробників до споживачів.

Структура інформаційного ринку безпосередньо пов’язана з інформаційними потребами і відбиває можливості інформаційних технологій різних років. В наш час до 80% продажу інформаційних товарів припадає на бізнесовий світ - маркетингові служби промислових фірм і фінансових установ.

Формування інформаційного ринку відбувається водночас з розвитком інформаційної індустрії. У глобальній економіці спостерігається прискорення механізмів міжнародного співробітництва, швидкоплинний розвиток високих технологій, та їх застосування у світовій торгівлі. Світовий ринок інформаційних продуктів та послуг характеризується асиметричністю щодо представлення регіонів і країн на цьому ринку. Найбільший попит мають ІКТ, комплексні технології, продаж ноу-хау, біо-технології.

1. Загальна характеристика та особливості інформаційного ринку

На теперішній час поняття інформаційного ринку ще не є повністю визначеним, його змістовне наповнення змінюється разом зі зміною підходів до визначення інформаційної сфери економіки і відрізняється в різних країнах.

Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання — у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продук­тів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямо­ваної діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок між усіма складовими ринку.

Інформаційні технології є самі по собі особливим продуктом, коли можна говорити про зупинку експлуатації складових елементів певного покоління. Життєвий цикл інформаційних технологій, як правило, припиняється не в результаті фізичного зношування, а в результаті морального старіння, тобто неможливості задоволення поточних вимог до даної інформаційної технології, коли її  модифікація неможлива чи економічно невигідна.

1.1 Структура інформаційного ринку

Інфраструктура інформаційного ринку охоплює сукупність секторів, кожен з яких охоплює групу людей чи організацій, які пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги. В наш час сформувалася ціла сфера інформаційного підприємництва, яка займається виробництвом, торгівлею, посередництвом в інформаційних галузях. Її функціями є управління фінансами і ведення обліку, управління кадрами, матеріально-технічне постачання, організація виробництва, маркетингові дослідження, лізингові операції, консультаційне обслуговування, страхування майна та інформації, організація служби інформаційної безпеки, сервісне обслуговування. На цьому ринку відбувається динамічне зростання кількості покупців та продавців, розширення та інтелектуалізація продуктів та послуг. Фірми з сфери інформаційних технологій займають чільні місця в світовому виробництві.

Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить від мети такого поділу [7].

Як зазначалося, сектори інформаційного ринку виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Огляд статистичних довідників розвинутих країн переконує в тому, що спеціальних видань з розподілення інформаційної продукції за галузями чи секторами економіки і відповідного поділу інформаційного ринку на сектори немає.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн:

Апаратні засоби оброблення інформації, телекомунікаційне обладнання, програмні продукти, послуги, електронна інформація, електронні угоди, інтегровані інформаційні системи [6].

Зазначимо, що існують й інші підходи до такого поділу.

1. Ринок апаратних засобів оброблення інформації включає:

системи оброблення даних (обчислювальні системи); багатокористувацькі системи; великі системи; середні системи; малі системи; робочі станції; персональні комп’ютери (ПК); портативні ПК; настільні ПК; принтери для ПК; офісне обладнання; апаратуру передавання даних; мережеве обладнання.

2. Ринок телекомунікаційного обладнання включає:

- обладнання, що розміщується у приміщеннях користувача (приватні телефонні установки, сполучені з міськими мережами; приватні телекомунікаційні комутатори; термінальне обладнання; мобільне обладнання, інше обладнання);

- обладнання, що забезпечує надання комунікаційних послуг (апаратура для надання послуг з комутації; апаратура для надання послуг з передавання даних/звуку (голосу)).

3. Ринок програмних продуктів включає всі види програмної продукції.

В Україні програмні продукти стали об’єктом купівлі-прода­жу з середини 80-х років, коли за спеціальною постановою ДКНТ СРСР програми було визнано продукцією виробничо-технічного призначення. До таких продуктів ставилися численні вимоги:

- запис на машинні носії та оформлення технічної документації відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів;

- проведення державних, міжвідомчих або відомчих випробувань;

- прийняття у виробництво;

- виготовлення за затвердженою у встановленому порядку технологією;

- прийняття службою технічного контролю і нормоконтролю організації-розробника;

- забезпечення гарантіями постачальника;

- реєстрація у багатьох державних органах.

Відповідно до стандарту ISO-9000 програмний продукт — це набір комп’ютерних програм, процедур і, можливо, пов’язаних з ними документів і даних.

Отже, програмні продукти — це спеціально упаковані та офор­млені для комерційного продажу, прокату, надання в оренду або лізинг пакети програм, розроблені і/або поставлені системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спеціально розроблені прикладні програмні рішення, які закуплені в інших фірм-виробників чи у третіх фірм і якими фірми-розробники систем «під ключ» доповнюють свої обчислювальні системи.

Первинними категоріями програмних продуктів є:

      системне програмне забезпечення;

      допоміжні програми-утиліти;

      прикладні програмні засоби;

      прикладні програмні рішення.

У вартість програмних продуктів, віднесених до цих категорій, частково включають майбутні витрати на їх супроводження, обслуговування і/або підтримку.

Основними компонентами системного програмного забезпечення є операційні системи та розширення їх і програми централізованого управління даними, або допоміжні програми-утиліти, призначені для виконання типових дій з носіями даних: (ініціалізація дисків, перевірка дисків на наявність пошкоджених ланок, оптимізація розміщення файлів на диску тощо). Вони називаються також зовнішніми командами операційної системи. Приклади: програми форматування; резервного, динамічного ущільнення; оптимізації; обмеження доступу; архіватори.

Крім того, до цієї категорії відносять програмні системи прийняття рішень, програмні компоненти інформаційно-обчислювальних систем, електронні таблиці, програмні засоби автоматизованого проектування, сумісної обробки даних і розроблення об’єктно-орієнтованих додатків, а також програмні засоби, що дають можливість користувачеві здійснювати пошук, організацію та реорганізацію даних, управління та маніпулювання даними і базами даних.

Прикладні програмні засоби та рішення включають програми, розроблені для вирішення специфічних задач, необхідних для реалізації найважливіших функцій виробництва та бізнесу. Такими «загальногалузевими» горизонтальними функціями, що реалізуються з допомогою програмних засобів, є: облік, управління персоналом, розрахунки з працівниками, управління проектами та інші функціональні комплекси задач управління. З іншого боку, до даної категорії належать програмні засоби, що забезпечують готові рішення специфічних прикладних задач для так званих «вертикальних ринків» (наприклад, для банківського/фінансо­вого, промислового/виробничого ринків, науки, освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища тощо).

4. Ринок послуг охоплює:

      послуги у сфері інформатизації;

      послуги з навчання, підготовки і перепідготовки;

      мережеві послуги;

      телекомунікаційні послуги.

Послуги у сфері інформатизації у свою чергу поділяються на:

      консультативні послуги;

      послуги зі створення програмного забезпечення;

      послуги з оброблення даних;

      послуги, пов’язані з базами даних;

      послуги з технічного обслуговування і ремонту конторських, лічильних машин і комп’ютерної техніки;

      інші послуги у сфері інформатизації.

До послуг з навчання і перепідготовки, відповідно до ДК 016-97 віднесено:

постійну підготовку, що надається організаціями чи запрошуваними спеціалістами; постійну підготовку в межах підприємств, стажування, самопідготовку; підготовку у сфері засобів оброблення інформації і навчання мовам; заочне навчання (всіх рівнів); освітні радіо- чи телепередачі; підготовку службовців державних адміністрацій; навчання дорослих письму.

До сектору мережевих послуг входять: електронна пошта, телеконференції, система електронного обміну даними EDI та обчислювальні мережі, що забезпечують транспортні послуги, електронні мережеві дошки оголошень (BBS), інші системи, що об’єднують користувачів ПЕОМ.